На шпальтах нашої газети ми вже інформували читачів про шкільну реформу, яка стартувала цього року. Триває її перший етап – зарахування дітей до початкової школи за новими правилами. Ця реформа, як і усі інші, йде досить важко і поки що залишає без відповідей дуже багато запитань. Сьогодні ми лише розпочинаємо розмову і поговоримо про те, які основні труднощі спіткали батьків вже на першому кроці, як адаптуються сім’ї з майбутніми першачками до нових реалій, якими є їхні страхи та переживання, надії та сподівання…
Отже, нова українська школа обіцяє дуже багато цікавого і доволі незвичного: ніяких тестів та екзаменів, не треба робити домашні завдання, більшість уроків присвячено вивченню навколишнього світу і навичкам життя у сучасному ритмі. Сидіти в класі можна де заманеться, чирлідинг та йога замінять фізкультуру, у класах з’являться стільці, на яких можна їздити. Іншими стануть і відносини із вчителем: його можна обійняти, робити компліменти, покритикувати і навіть посперечатися з ним. Це все стане нормою для першачків з 1 вересня по всій Україні – у рамках реформи початкової школи. Але ці всі очікування і новації почнуться з вересня…
Сьогодні ж батьки майбутніх першопрохідців реформи зіткнулися з неочікуваними труднощами – зарахуванням дітей до початкової школи за новими правилами, зокрема зарахуванням за територіальною ознакою.
Хтось цього і не відчув, тому що в них склалося все добре: їхній мікрорайон закріпили за найближчою школою, ця школа збіглася з уподобанням і бажанням відправити туди своє чадо.
Але є випадки, коли не пощастило. Це підтверджує наша редакційна пошта.
Куди веде дорога?
До редакції надійшов лист від групи батьків майбутніх першокласників Суворовського району. Їхні будинки (вул. Семена Палія, 73,73/1) розташовані неподалік НВК-ЗОШ № 13, ЗОШ № 14 та НВК-гімназії № 7. І коли з’явилися перші списки закріплення за школами, будинки відносилися до НВК-гімназії № 7. Коли ж батьки почали звертатися до школи з заявами, їм відмовили. З’ясувалося, що вже існував інший список, у якому деякі будинки були перезакріплені за іншою школою – ЗОШ № 44. Вона розташована далеко, добратися до закладу можна тільки пішки. Дитині-першачку самостійно дістатися школи нереально. З цим батьки, звичайно, були не згодні. І пішли вони шукати правди з листами до департаментів. Запитання було одне – чому порушується стаття 13 п.1 ЗУ «Про освіту»? А саме: «1. Для забезпечення територіальної доступності повної загальної середньої освіти органи місцевого самоврядування створюють і утримують мережу закладів освіти та їхніх філій. Кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти (його філії), що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи». На це запитання Департамент освіти та науки Одеської міської ради надав відповідь, що «При закріпленні території обслуговування за навчальними закладами Суворовського району була врахована не тільки близькість розташування навчальних закладів, а й низка інших факторів, які впливають на доступність освіти: розміщення мережі діючих навчальних закладів, їх проектна потужність, щільність заселення території району».
Серед занепокоєних батьків з цих будинків були й батьки майбутніх першокласників наступного року. Із більш обнадійливого для них та всіх мешканців Суворовського району в листі було наступне: «Додатково повідомляємо, що в Суворовському районі планується будівництво нових навчальних закладів в районі вулиць Генерала Бочарова, Академіка Сахарова, Заболотного, Семена Палія. За умови відкриття нових навчальних закладів закріплення території обслуговування за установами буде переглянуто».
Із Департаменту освіти та науки облдержадміністрації батькам надійшла приблизно така сама відповідь.
Висновок один – якщо батьки не згодні і не хочуть віддавати дітей в школу, закріплену за будинком, то в них є право претендувати на вільні місця в інших закладах та брати участь в жеребкуванні (процедура жеребкування розписана детально в Законі).
А якщо вільних місць нема або їх так мало, що на них конкурс, як на держбюджет у виш? Наприклад, в ту ж гімназію № 7 на сім вільних місць було 87 охочих. В школу № 13 місць вільних не заявлено, оскільки тут набрали вісім перших класів. Майже у кожній школі Суворовського району є друга зміна. Нові будинки з’являються, як гриби після дощу, а нові школи тільки плануються. Звичайно, що кожній дитині знайдуть місце в навчальному закладі. Але в якому саме – це вже як пощастить. Тому, купуючи квартиру в новому будинку, поцікавтесь, а що зі школою? Якщо вона є – прекрасно. В іншому випадку ваш будинок може бути закріплений за школою, розташованою далеко від будівлі, де ви мешкаєте.
При цьому хочу зазначити, що для більшості родин, які звернулися до редакції з листом, все більш-менш розв’язалося. Із шести цьогорічних майбутніх першачків – чотири потрапили до ЗОШ № 14, одна дитина таки йде до ЗОШ № 44, ще одна сім’я претендувала на вільне місце в гімназії № 7, але їм не пощастило, і вони пішли на вільне місце в інший заклад. А що буде наступного року? Які висновки треба зробити вже сьогодні, щоб вивести, перш за все, дітей з-під великого нервового стресу, який був гарантований їм та їхнім батькам цього року.
Що в батьків на розумі, те на форумах у стрічці
У листі було ще одне досить таки відкрите звинувачення в тому, що деякі школи та гімназії встановлювали великий початковий внесок, і їм не цікаво приймати дітей по району безкоштовно. Ця інформація не підтверджена, і не нам встановлювати істину. Але ж ні для кого не є секретом, що школи не можуть вижити на фінансуванні тільки з бюджету і без допомоги батьків. Принаймні так було до цього року. За відповідями, що думають батьки з цього приводу, я пішла на «Одеський форум», в гілку «Школи» та в відому групу на Фейсбуці «Батьки SOS».
Прочитавши багато стрічок та постів з’ясувала, що в одеських школах перший внесок коливається від 500 до…10000 грн! Звичайно, що більший внесок, тим школа комфортніша та устаткованіша. На суму також впливає статус навчального закладу: престижність, елітність тощо. Нагадаю, що мова йде про державні заклади. Раніше, обираючи школу, батьки знали умови, за якими триватиме навчання, і як це вплине на їхній гаманець. Ніхто батьків не примушував платити гроші. Все робилося добровільно та для дітей. Як кажуть – все найкраще дітям. Наразі ситуація змінилася. Навіть до «найелітніших» гімназій та шкіл прикріплені будинки. І вони зобов’язані взяти звідти усіх дітей. Тому абсолютно очікуваною була негативна реакція батьків, які вже зробили свій внесок в облаштування таких гімназій та шкіл, і вона не змусила себе чекати. Десь толерантна, а десь дуже груба та агресивна. З однієї сторони – «ми платимо, ми зробили школу комфортною, оснащеною, а ви хочете прийти на все готове». З іншої – «а ми не хочемо у цю школу, але нас до вас розподілили. Ми не можемо платити такі гроші, як ви, а навчатися поряд вимушені». Можливо, це не масові випадки. Але такий перекіс вже є. І це знову ж таки ще одна реалія існування сучасної школи.
Пані Гриневич минулого року в Миколаєві прокоментувала ситуацію з внесками:
– Повинна бути абсолютна прозорість надходження коштів до навчального закладу. Якщо така прозорість буде, то тоді батьки розумітимуть, чи потрібні школі внески. По-друге, ці внески можуть бути виключно благодійними. Не можуть бути виставлені рахунки. Це абсолютне порушення.
Тобто наче і не можна, але якщо дуже хочеться, то можна. Але так не вийде. Як визначити межу? Якщо, наприклад, взимку у школі протікає дах, з’явиться дуже конкретний рахунок на його ремонт. І скидатися на нього доведеться батькам, бо бюджетні кошти швидко ніхто не виділить. Чи ситуація, коли треба щось придбати для кабінету фізики (хімії, біології), особливо там, де вихованці навчального закладу звикли вдало виступати на олімпіадах. Крім того, завжди знайдуться батьки, для яких комфорт – це шкіряні дивани у вестибюлі, і ті, які не зможуть на ті дивани здавати гроші. Ситуацій, у яких не вдасться обійтися без батьківських коштів, чимало. І дуже важливо, щоб правила гри були законодавчо чітко врегульовані. До цього поки що навіть не наблизились…
Закордонний досвід
Якщо взяти, наприклад, Польщу, їхня система освіти поділена на етапи: дитячі садочки, початкова гімназія, середня школа. На кожному існують державні шкільні заклади (керовані державними органами і утримувані в більшості державним коштом) і приватні (у віданні приватного власника і утримуються виключно його коштом). Третя форма називається суспільні школи. Вона утворюється асоціаціями батьків і утримується цими асоціаціями. Від приватних шкіл відрізняється тим, що батьки учнів або колишніх учнів, об’єднані в асоціацію, є співвласниками школи.
Освіта в державних школах безкоштовна, у приватних та суспільних – платна (за винятком учнів, включених до стипендіальних програм, які існують у деяких приватних або суспільних школах). Усе просто і зрозуміло. Чому в нас знов не так? Ми знову обираємо шлях винаходу чогось нового, яке на практиці виявляється поєднанням непоєднуваного. Бо новації порушують права батьків на вільний вибір навчального закладу, що є великим кроком назад у розбудові сучасної української школи. Крім того, дискусія з приводу закріплення житлових будинків за школами посилила протистояння між мешканцями елітних та звичайних районів, а це обов’язково вплине на дітей. Цю проблему треба вирішувати якнайшвидше.
Замість P.S.
Акція протесту в житломасиві «Райдужний»
Коли стаття була майже написана і планувалася верстка номера, відбулася акція протесту мешканців житломасиву «Райдужний». Близько двохсот незадоволених жителів, в основному – жінки з дітьми, вийшли на мітинг та перекрили рух на проспекті Небесної сотні. Люди протестують проти бездіяльності Таїровської селищної ради та забудовника мікрорайону – обіцяні школи, дитячі садки та поліклініка так і не з’явилися.
Голова громадської організації «Нове Таїрове» Христина Матюшенко заявила:
– Далі так тривати не може. Житломасив будується вже дванадцять років, тут майже 30000 населення. Нічого з обіцяного немає. Бюджетні кошти заморожені, і ми не можемо ними скористатися.
А нові правила зарахування дітей до школи тільки поглиблюють проблеми. Найближчі навчальні заклади знаходяться у житломасиві Таїрове, а наш мікрорайон закріплений за Овідіопольським районом Одеської області.
– Міські школи наших дітей приймати не хочуть, бо ми не маємо відношення до міста. Опорні школи ОТГ теж не можуть вмістити таку кількість дітей. Альтернатива, яка нам пропонується, – це місця в навчальних закладах житломасиву Таїрове, де є недобір. Возити дітей за десять-п’ятнадцять кілометрів до школи ми не готові. Більше альтернативних пропозицій нема, – обурюється Віра Грицюк, мешканка Райдужного.
Житломасив «молодий», тут велика кількість дітей. І якщо цю проблему не вирішувати сьогодні, «снігова куля» буде лише збільшуватися.
Ось з таких реалій починається шкільна реформа. Дуже сподіваюся, що це буде той чарівний пендель, який змусить забудовників думати не лише про будинки і гроші, які вони зароблять з новобудов, а ще й про свої зобов’язання перед мешканцями. Але на сьогодні ситуація нерайдужна. І першопрохідцям ой, як складно!
