«Залізний кінь» завжди на ходу

Фельдшер з Антонівки Галина Євгенівна Ляшок протягом 55 років беззмінно обслуговує сотні жителів кількох навколишніх сіл. Ювілей припав на перше квітня. Саме цього дня 1964 року випускниця Первомайського медучилища вперше переступила поріг колгоспного  фельдшерсько-акушерського пункту і залишилась тут назавжди. Привітати ювілярку зі знаменною датою завітали представники місцевої влади, колеги, вдячні пацієнти. 

Спати лікарці усе життя доводиться упівока, бо вночі, як правило, виклики до хворих трапляються чи не найчастіше. Коли стукають вночі у шибку, ніколи не питає: хто? Вдягається та мчить. Раніше - на мотоциклі, нині - на скутері. Днями до табуна «залізних коней» додався ще й велосипед, подарований нардепом Іваном Фурсіним. А вдень - приймання та лікування пацієнтів за розкладом. 

Галина Ляшок народилася у родині колгоспників Євгена Григоровича і Оксани Василівни Боднів в невеличкому селі Луканівка сусіднього Кривоозерського району Миколаївської області. На березі тихоплинної Кодими минуло її дитинство, яке припало на воєнні роки. 

- Напередодні визволення краю, у 1944 році, в селі стояли німецькі льотчики. Часто просили мене їм щось заспівати. Найбільше любили пісню з жалісливим мотивом: «До свідання», - милий каже, а на серце камінь ляже». За мої виступи німці частували мене чимось смачненьким, а якось повний поділ цукру додому принесла, — ділиться спогадами Галина Євгенівна.

 — Навесні село заполонили обдерті та завошивлені румуни і мадяри, що відступали під натиском радянської армії. Ті не гребували нічим. Забирали з хати все цінне, а з хліва — живність. Якось корівчину-годівницю прихопили, але тварина змогла вирватися і повернулася додому. Пам’ятаю, як наші солдати форсували річку Кодиму під обстрілом ворога. Тоді у холодних водах згинуло чимало люду. Тіла більшості загиблих вдалося витягти і поховати у братській могилі, а чимало воїнів покояться на дні ріки і досі вважаються зниклими безвісти. Батько з братами мужньо воювали на фронті. Дядько Василь Бодня повернувся додому із Золотою Зіркою героя на грудях. 

Галина Євгенівна також розповіла, що після війни сутужно жилося на селі. Сусідські діти щодня навідувалися до обійстя доброї сусідки Оксани (матері героїні), щоб скуштувати парного молочка з окрайчиком хліба. По дванадцятеро отак годувалося у тітки Бодні, яка опісля рятувала чужих дітей ще й у голодні 1946-1947 роки.

Отакою людяною, співчутливою і добросердечною, як мама, виросла і донька Галина.   

 — Мені завжди подобалася медицина, а наш фельдшер був для мене натхненником у виборі майбутньої професії. А ще змалечку люблю допомагати людям, — поділилась фельдшерка. 

Лікує людей Галина Євгенівна безкоштовно. На переконання медика, гроші у житті не головне! 

На щастя, про новенький холодильник для фельдшерського пункту, щоб зберігати ліки і вакцину, завчасно подбав торік очільник Любашівської селищної ОТГ Геннадій Павлов.

Про забезпечення ліками Антонівського фельдшерського пункту протягом останніх п’яти років дбають уродженці села — фермери батько і син Калинчуки, які виділяють на закупівлю медикаментів 13-17 тис. грн. Раніше траплялося, що ліки першої необхідності фельдшерка купувала за власні заощадження. Й тепер, будучи у райцентрі, не відмовляється щось прикупити із ліків своїм пацієнтам.  

Про свого наступника фельдшерка уже давно не мріє. Багатьох юних лікарів присилали їй у поміч, але жоден не прижився, бо умови життя в Антонівці дуже не прості. Фельдшерський пункт ташується на краю села, у глушині. Та й щоб вижити лікареві, як і багатьом селянам, ще доводиться корову тримати, пасіку, і городину вирощувати. Ще й непрошені гості у сільській глибинці докучають... Якось Галина Євгенівна недорахувалася  десятка лантухів збіжжя, копиці сіна, бідонів та іншого майна, що злодії викрали з її подвір’я. 

Та, попри перипетії сільського й особистого життя-буття, щира посмішка та вогник в очах не зникають з обличчя жіночки. 

Загартована спекою, зимовою холоднечею, щедро обвітрена степовими суховіями, сільський фельдшер Галина Ляшок завжди квапиться на допомогу людям. Погожої днини пересувається виключно на «залізних конях», щоб якнайшвидше потрапити на виклик до хворого, а в заметілі — пішки, долаючи інколи десятки кілометрів. На бойовому, без перебільшення, рахунку сільського медика вже шість десятків особисто прийнятих пологів. А ще більше породіль супроводила особисто в пологове відділення райлікарні та близько півмільйона прийнятих пацієнтів загалом. 

Галина Ляшок, якій невдовзі виповниться 80 років, каже, що працюватиме, доки зможе.

Выпуск: 

Схожі статті