Броніслав Бернацький: «Служити народу, а не політикам»

Наприкінці  вересня єпископ римо-католицької церкви Броніслав Бернацький відзначить своє 75-річчя. Пан Броніслав сьогодні – гість нашої редакції.

Візитка    День народження: 30.09.1944 року.  Місце народження: с. Мурафа, Вінницька область. Навчався в Ризькій католицькій семінарії.  Висвячений на священика 28 травня 1972 року в Ризі.  Після висвячення став  настоятелем в місті Бар і сусідніх парафіях.  C 1995 року – настоятель в рідному селі і генеральний вікарій Кам’янець-Подільської епархіі. 4 травня 2002 року Святий Престол оголосив про створення Одесько-Сімферопольської єпархії, до складу якої увійшли Крим, Одеська, Миколаївська, Кіровоградська та Херсонська області України.  Був призначений єпископом новоствореної дієцезії.  4 липня 2002 року в Кам’янець-Подільському- настоятель. Зведення на кафедру відбулося 13 липня 2002 року.  Своїм єпископським девізом владика Бернацький обрав слова «Через Марію до Ісуса». Кафедра єпископа Бернацького розташована в Одесі. Єпископ входить до складу Конференції католицьких єпископів України.  При єпископській конференції очолює Комісію у справах мирян.  Ініціатор створення і керівник міжконфесійної Духовної ради християнських конфесій м. Одеси і Одеської області.

 – Яку роль в житті нашого регіону відіграє саме римо-католицька церква?

– Католицька громада існувала тут з часів, образно кажучи, закладення перших каменів у підвалини Одеси. Засновником міста була Російська імперія, але воно було відкрито для всіх. Сюди заїхало  50 тисяч поляків, а також багато французів, німців, італійців, іспанців. Так створилась католицька громада.   У будівництві та управлінні Одесою брали участь французи Де-Рибас, де-Волан, Рішельє и Ланжерон. Вони ­– католики. У 1844 році було засновано, а з 1847 по 1853 побудовано  центральний кафедральний  Собор Успіння Пресвятої Діви Марії, який знаходиться на вулиці Єкатерининська. У 20-х роках розпочалися гоніння на релігію. Частина священиків була змушена покинути Одесу, частину засудила нова влада.  У подальші 13 років були репресовані всі 8 священиків, які залишилися в Одесі. У 1935 році храм на Єкатерининській закрили. Докладніше про це можна прочитати у Вікіпедії.  А у 1936 році  підірвали Собор Святого Климента, який був збудований у 1906 році.З того часу церква Св. Петра Апостола стає єдиним римсько-католицьким храмом не тільки для одеситів, але й для католиків усього півдня України.

У період німецької окупації Одеси в церкві Успіння відновилися богослужіння, але після війни він був знову  відібраний у віруючих.  Храм  перетворили в спортивний зал. У 1991 році будівлю храму було повернуто Церкві, після чого почався тривалий процес його поступової реставрації.  4 травня 2002 була утворена нова єпархія Одеси-Сімферополя.

 –  Пам’ятаю, що в роки мого дитинства там розміщувалася юнацька спортивна школа з настільного тенісу і ще щось. Ви бували в Одесі до призначення Вас єпископом Одесько-Симфіропольскоє дієцезії?

– Ще в сімдесятих роках минулого століття я приїжджав в Одесу.  Пам’ятаю як настоятель римо-католицької парафії Святого Петра Апостола Тадеуш Хоппе привів мене до будівлі цього собору.  Він заздалегідь домовився, щоб нам дозволили туди увійти.  Я був вражений жахливим станом всередині храму.  У той момент я навіть не міг собі уявити, що  пройде якийсь час і тут знову буде звучати слово Боже.  І тим більшене гадав, що коли-небудь стану настоятелем цього храму… 

– Добра пам’ять про Тадеуша Хоппе залишилася у багатьох одеситів, навіть у тих, що не належали до католицької парафії.

– Так. Ксендз Тадеуш Хоппе до Одеси приїхав ще у 1958 році.  Саме завдяки його зусиллям костел Святого Петра вдалося зберегти. Церква Святого Петра  Апостола тривалий час існувала як єдиний діючий римо-католицький храм  міста Одеси та півдня України. 

– Пане Броніславе, Ви не були з родини священнослужителів, але вирішили присвятити своє життя служінню у католицькій церкві.  Що вплинуло на ваше рішення?  Коли відчули, що це Ваше покликання?

– Ще в шкільні роки.  В 9 класі.  Я зрозумів, що це моє покликання.  Покликання – це коли Бог закликає. Тільки не всі це усвідомлюють.  Тоді ж я почув від нашого священика, що він уже 40 років проповідує слово Боже.  А я так мріяв про те, щоб стати священиком.  І ось пролетіли роки.  Вже 50 років проповідую католицьку християнську віру.

–  Ваше ставлення до так званих новим протестантських організацій, чиї представники ходять по вулицях або по квартирам, заманюючи в свою «паству» нових членів?

– Колись був такий випадок.  Я вийшов на прогулянку, йшов по Ланжеронівській. Назустріч  – два молодика – представники церкви мормонів. (Церква мормонів, також відома як Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів, базується в Солт-Лейк-Сіті, в західному американському штаті Юта).  Вони зупинили мене, і стали «роз’яснювати», що таке християнська віра.  Я трохи послухав, а потім сказав їм, що я  католицький священик. Мормони чомусь тут же пішли, навіть не попрощавшись.

У своїх молитовних будинках вони  читають псалми, співають, але там немає святих таїнств, немає живого слова.  Хто іншої церкви не знає, той думає, що це і є християнська віра. Але зараз люди багато  їздять по світу, бачать служби, святі таїнства.   

Багато з них, повернувшись додому, приходять до нас та й кажуть: «У вас є щось таке, чого ми раніше не відчували»… У нас, як і в православних християн,  повні тексти євангелій. А у них тільки те, що їм вигідно. Це вже називається секта.  

– Яка зараз кількість католицьких священиків у Одесько-Сімферопільській дієцезії?

– 70 священиків, але цього недостатньо.  Це набагато більше, ніж було на початку 2000-років. Тоді ми мали не більше 15 священослужителів. Є  потреба збільшити кількість священиків. Де їх взяти?  Потрібно щонайменше ще 10 священиків. Молоді священики з Польші не завжди готові їхати на південь Украіни. Тут особлива ментальність, та й побутові умови залишають бажати кращого. Дехто приїжджає не кілька років, але потім повертається до Польщі.

– Пане, Броніславе, як, на Ваш погляд, політика та релігія – це сумісні речі?   І що може справді нас усіх об’єднати? 

– Священик не повинен закликати до насильства, ворожнечі, жорстокості.  Але у важкі хвилини для своєї країни він повинен бути разом з народом. Церква вчить, що людина має прощати. За умови, якщо людина кається та шкодує за свої вчинки, змінюється. Треба вміти прощати. Церква має протягати руки, особливо тим, хто не зробив багато зла. Ми не маємо мститися! Треба намагатись повернути людей до миру та добра. Держава повинна це зробити.  А об’єднати може тільки любов. Любов між християнами. Коли ми будемо мати міцну любов один до одного, будемо разом молитися. Треба пам’ятати, що Україна багатокультурна. Об’єднати нас може тільки християнська любов, коли ми будемо разом молитися, зичити один одному добра. Християнські церкви повинні служити народу, а не політикам.  

Рубрика: 
Район: 
Выпуск: 

Схожі статті