Через півтори години після оголошення Указу Президента наш кореспондент зустрівся в Києві з Іваном Володимировичем МЕЛЬНИКОМ, який у стані приємного хвилювання відповів на його запитання.
- Іване Володимировичу, кому першому Ви повідомили в Одесі про присвоєння Вам високого звання заслуженого журналіста України.
- Доньці… Вона, після тривалої паузи, радісно вигукнула: “Батьку! Я за тебе дуже рада і пишаюся тобою…”.
- А з чим можна порівняти сьогоднішнє хвилювання?
- Рівень мого хвилювання можна порівняти із хвилюваннями в період студентських державних іспитів. Сьогоднішній день, либонь, - найскладніший іспит у житті, бо ж звання заслуженого – це своєрідна оцінка моєї журналістської діяльності протягом двадцяти двох років. І всі ці роки я намагався чесно служити “Чорноморським новинам” або, як ми, колеги, поміж себе називаємо – “Чорноморці”. Безумовно, цю нагороду я поділяю з рідним колективом, у якому я пройшов усі ступені творчого становлення. Саме цей колектив два роки тому обрав мене редактором, за що я йому щиро вдячний.
- Про що думається в ці перші після нагородження години?
- Емоції – це справа минуща… Зараз міркую, як разом із колективом зробити газету читабельнішою, щоб зросла кількість читачів “Чорноморки”… Щоб було якомога більше глибоких, резонансних матеріалів про наше складне сьогодення. І, звісно, в умовах заполітизованого суспільства, думаю про те, як залишитися чесним перед власним сумлінням і перед читачами…
- Знаючи Вас багато років, не маю сумніву, що Ви таким і залишитеся. Нових творчих досягнень Вам і Вашому колективу! Здоров’я та справжнього журналістського натхнення!
