Минуло рівно 15 років із дня, коли був створений виробничо-господарський кооператив “Прогрес”. Одним із видів його діяльності було працевлаштування українських моряків на судна закордонних судновласників. На ті часи це був дуже сміливий експеримент, поставлений одеськими капітанами на чолі з Гаррі Костенком. Доводилося переборювати як підозріливість владних структур, так і сумніви в середовищі моряків. Тому не менш легендарною особою сьогодні вважається і Герман Кобелев, який першим із українських морських фахівців ризикнув піти в рейс другим помічником капітана на судні грецької компанії “Кантимет”. З його відправленням двері маленької контори відкрили дорогу посередницькому працевлаштуванню наших моряків “під прапор”.

Сьогодні воно являє собою розвинуту систему, що стоїть на ґрунті цілої низки законів і громадського визнання. У період розвалу ЧМП посередники допомогли укласти контракти з роботодавцями та працевлаштувати близько 25 тисяч фахівців пароплавства, що залишилися без суден.

Сьогодні експерти приватного бізнесу полічили, що під “інопрапором” трудяться вже близько 80 тисяч моряків-українців. За даними Української Морської організації (УМО), з 1990 по 2004 роки вони ввезли до країни у вигляді заробітної плати понад 2,5 млрд доларів. Без перебільшення можна назвати моряків інвесторами національної економіки.

На жаль, процес працевлаштування “під прапор” далеко не завжди райдужний. А працювати на іноземних суднах - аж ніяк не загрібати гроші лопатою, як гадають заздрісники. Але маси невлаштованих людей правдами й неправдами ринули на флот. Проблема в тому, що в багатьох немає ані належної кваліфікації, ані вихованої морськими традиціями психологічної готовності до необлаштованого суднового побуту та напруженої праці далеко від батьківщини. Піддавшись спокусі, вони здобувають пакети документів, потрібних для відправлення в рейс. Часом навіть не знаючи змісту отриманих сертифікатів, вони знають місця, де їх можна замати.

Проте посередник відповідає за рекомендованого судновласникові фахівця. Властиво, за випадкових людей він не присягатиметься: часи протекціонізму минули. Одержавши відмову, такий авантюрний шукач заробітку шукає лазівку. І нерідко знаходить її в особі махінаторів, які, всупереч закону, працюють без ліцензії та легального дозволу.

З другого боку, наявна нині схема видавання, наприклад, такого важливого, по суті – основного, при відправленні, документа, яким є посвідчення особи моряка, виглядає гранично доступною. Але скористатися ним не вдається.

Армія бажаючих, які самі дозволили себе ошукати, поповнюють армію невдоволених. На них і спираються деструктивні сили, що стоять на шляху розвитку посередництва. Ці діячі пропонують нав’язати державний контроль іноземним судновласникам. Або, будучи стурбованими тим, що кількість посередницьких підприємств зростає, намагаються своїм втручанням обмежити цей процес. Але ж те, що діється, не добре і не погано, а – об’єктивно! Посередники як представники приватного морського бізнесу, гнучкіше і швидше реагують на зміни ринкового клімату. Їх велика кількість тільки свідчить про затребуваність наших моряків.

Незмінними ж підвалинами працевлаштування “під прапор” в умовах конкуренції з іноземними професіоналами залишаються відмінне знання моряком своєї справи, дисципліна й упевнене володіння англійською мовою. І, звичайно, вибір посередника, що діє в правовому полі нашої держави та користується репутацією в іноземного судновласника.