1944 рік. Весна. Під ударами наших військ фашисти відкотилися на захід. Перед тим, як залишити Миколаїв, вони вирішили зруйнувати місто.
Коли командуванню 3-го Українського фронту стало відомо про плани ворога, було вжито термінових заходів щодо врятування міста і порту.
Було відібрано 55 морських піхотинців і 12 червоноармійців-саперів. З 67-ма безстрашними воїнами пішов місцевий житель доброволець-провідник Андрій Андреєв. Очолив десант старший лейтенант Костянтин Федорович Ольшанський...
Холодної весняної ночі з 25 на 26 березня 1944 року сім рибальських човнів вийшли в Бузький лиман. Пливли безшумно, по середині річки: на обох берегах німці.
Гітлерівці були настільки впевнені в неприступності Миколаєва, що навіть не виставили тут значних сил. Першими пішли розвідники, серед них – Микола Скворцов. Вони безшумно зняли німецьких вартових, відкривши дорогу загону. Десантники зайняли елеватор, кам’яні будівлі, які найкраще годилися для тривалої оборони.
Ольшанський розподілив загін на дві групи, і вони розташувалися на двох поверхах контори елеватора, в цементному сараї. Частина матросів залягла за декілька десятків метрів на залізничному насипу. Лічені хвилини пішли на те, щоб закласти цеглою, камінням, ящиками з піском вікна і двері, установити в бійницях кулемети, протитанкові рушниці. Елеватор став фортецею. Оборону Ольшанський побудував так, щоб можна було вести бій в повному оточенні.
...Рано-вранці на дорозі з’явилася підвода з фашистськими солдатами, і десантники, виявляючи себе, обстріляли її з кулеметів. Уцілілий гітлеровець, щосили настьобуючи коней, погнав за поворот. А згодом, через півгодини, до порту підійшла піхотна рота. Супротивник ще не зрозумів, що має справу з десантом і обстріл обозу вважав за дії місцевої підпільної групи, вирішив “прочесати” місцевість. Рота йшла не криючись.
Раптовий шквал вогню з близької відстані в лічені миті змів солдат і офіцерів. Лише кілька чоловік, припадаючи до землі, змогли втікти. Тепер десантники були впевнені в тому, що ворог сполошився всерйоз.
Фашистське командування кинуло проти загону десантників два батальйони піхоти, гармати і шестиствольні міномети. Від безперервних вибухів тремтіла земля, пилом і гаром затягнуло все навколо, полум’я лизало будівлі.
Влучний і дружний вогонь моряків примусив ворога відступити.
В другій половині дня бій посилився. Гітлерівці терміново зняли з фронту нові роти, кинули їх проти десантників.
Всі наші бійці воювали мужньо. Хоробро діяв і сам командир. Становище ускладнювалося. Ольшанський зв’язався по радіо зі штабом свого батальйону і викликав авіацію. Прилетілі літаки, на бриючому польоті бомбили і розстрілювали з кулеметів стовпище фашистів в порту.
Як тільки сховалися наші літаки, гітлерівці знов відновили атаки. З боку міста наступав батальйон фашистів. Брязкаючи гусеницями, до будинку контори порту підповзав танк.
Ольшанці відкрили по ньому стрілянину з протитанкових рушниць, але він йшов вперед. В цю мить матрос Валентин Ходирев, якому осколком снаряда відірвало ліву руку, схопив протитанкову гранату і кинувся вперед. Вибух!.. Чорним димом заволокло громадину і героїчно загиблого моряка...
Дві доби тримали оборону десантники. Вони відбили вісімнадцять атак, знищивши понад 700 солдатів і офіцерів супротивника. Прикувавши до себе великі сили ворога, загін полегшив наступ Радянської Армії, яка стрімко штурмувала Миколаїв, врятував місто від великого руйнування.
Дванадцять десантників залишилися в живих, інші, в тому числі і командир Костянтин Ольшанський, загинули смерттю хоробрих.
Безприкладний подвиг був гідно оцінений Батьківщиною. Всі учасники десанту були відзначені званням Героя Радянського Союзу.
