Чи була південна пальміра?

Одесу назвали Південною Пальмірою услід за Санкт-Петербургом - Північною Пальмирою, тому що вона, як і імперська столиця на Неві, виникла на пустельному березі Чорного моря. Назва не тільки красива, але й багатозначна. Пальміра - чудове місто, яке виникло в піщаній пустелі Сирії за три тисячі років до нашої ери. Воно з'явилося ніби відразу, тому що будували його джини (чарівники). Настільки ж швидко були побудовані Петербург і пізніше - Одеса. Катерині II зразком для наслідування служили великі діяння славетної пальмірської цариці - красуні Зенобії. Так чи інакше, а нове місто на Чорному морі повинне було затьмарити красою й багатством старі міста Європи, а значимістю - всі інші міста Російської імперії. Згадаємо великих європейських мислителів Маркса-Енгельса, які про значення нашого міста сказали, що "без Петербурга й Одеси Росія перетворюється у велетня з відрубаними руками". А чи була Одеса європейським містом, Південною Пальмірою? Дамо слово очевидцям, сучасникам Одеси різних років.

Почнемо від першого каменя. Коли його закладали в основу молу майбутнього порту, віце-адмірал Дерібас, призначений міським адміністратором, сказав: "Місто, що закладається нашими трудами, має велику майбутність. Воно повинне бути найбільшим морським портом Росії, зв'язати Батьківщину нашу обміном виробів промисловості з Європою і не тільки Європою".

Зверніть увагу: ще не було ні порту, ні міста, а батьки-засновники вже вважали його європейським. Між іншим, усе, що тоді планували, здійснювалося. І не можна не вірити О. Пушкіну, його опису юної Одеси в "Євгенії Онєгіні": "Здесь все Европой дишит, веет". А ось лише констатація з книги Д. Атлас "Друзі і недруги Одеси": "За свідченнями російських та іноземних мандрівників, які побували в Одесі на початку 19 століття, у ній справді "все дихало і віяло Європою".

Не вірите? До Одеси тоді прагнули багато хто - побачити диво народження Південної Пальміри. Ось враження лише деяких іноземних мандрівників (із зібраних одеським істориком О. Губарем).

Е. Хендерсон, 1821 р.: "Одеса являє собою разючий приклад тієї швидкості, з якою зростають і привертають до себе увагу нові російські міста". Огюст де Лагард, 1822 р.: "Це чудесне місто, дивовижна швидкість, з якою воно зростає". М. Медічи, 1830 р.: "Одеса - місто майже всіх народів, особливо європейців; тут ви зустрінете комерсантів усіх націй і міст, які провадять зносини з великими містами Європи". Газета "Берлинер Фігаро", 1836 р.: "Усе, що тільки витончена розкіш і європейська освіченість можуть вимагати від великих міст: театр, училища, бібліотеки, письменники, поети, віртуози, бали, кінні перегони, - словом, усе знайдете ви в юній полуденній Одесі, у цій Одесі, так би мовити, що народилася з піни, тому що вона, начебто силою якихось чарів, виникла з надр Чорного моря".

Варто згадати і "одеську главу" із книги М. Твена "Простаки за кордоном". У 1867 році письменник відбув на круїзному пароплаві "Місто квакерів" з Нью-Йорка у "грандіозну розважальну екскурсію до Європи і Святої землі". У маршруті значилося відвідування Криму (резиденції імператора Росії), але туристи наполягли зайти хоча б на день в Одесу, про яку по усьому світі ходили легенди.

"Жодного разу я не почував себе до такої міри вдома, - пише М. Твен, - як у ту мить, коли висадився в Одесі. Вона мала вигляд зовсім американського міста". До речі, ще раніше, у 1838 році, мандрівник з-за океану С. Стефанс теж порівняв Одесу зі швидко зростаючими американськими містами і додав: "Але Одеса зростала швидше".

Не менш підлестять нам, нащадкам, і враження співвітчизників, які побачили після провінційних російських міст пишноту молодої Одеси.

Як сьогодні сказали б телевізійники, ось "картинки" тих часів. Зі статті "Мальовнича подорож по Росії 1825 р." П. Свиньїна в "Отечественных записках": "По обидва боки центральної вулиці міста зустрічаєш величезні будинки в 2 і 3 поверхи, магазейни, які виблискували скарбами Європи й Азії, розкішні казини, повні відвідувачів".

А ось опис одеського Міського саду 1823 року, зроблений молодим офіцером, майбутнім декабристом М. Чижовим: "Усі народи зібралися тут... Єдиноземець великого Вашингтона йде поруч з бородатими жителями Каїра й Алекандретти; древній нащадок норманнів зі стрімчакових скель Норвегії, розкішний іспанець з берегів Гвадалквівіра, мешканці Альбіону, Провансу і Сицилії зібралися тут..."

Ще "картинка", якою побачив Одесу Г. Данилевський у 1850 році: "Скрізь красувалися італійські, грецькі і французькі вивіски. Молдавани, волахи, вірмени, греки і татари в мальовничій національній одежі торгували в наметах на площах і перехрестях вулиць. Скрізь чувся іноплемінний говір..."

1849 рік, географ і журналіст П. Іоселіані публікує свої враження про відвідування Одеси в газеті "Закавказский вестник": "Одеса - місто торгове. Гавань її, засіяна безліччю кораблів і суден під прапорами всіх народів Європи, доводить її комерційну перевагу перед портовими містами, мною баченими..."

Так, вільне місто Одеса (порто-франко) розбагатіло, розцвіло, стало ще більш "іноземним", європейським. Як найбільший торгівельний центр вона пов'язана морськими шляхами з усіма континентами планети. У місті розташовувалися 23 іноземні консульства, що представляли усі (!) країни Європи, США, Бразилію, Японію, Персію. Нашого читача не може не переконати твердження великого критика В. Бєлінського про Одесу (у листі до О. Герцена): "Це рішуче третя столиця Росії, чарівне місто".

Заглянемо до путівника по Південній Пальмірі столітньої давнини: "Європейськи упорядкована Одеса за красою посідає одне з перших місць серед інших міст Росії. Зразкова чистота й охайність широких вулиць і тротуарів, рясна рослинність, чудова бруківка, чепурні магазини..."

Так, будинки сучасної архітектури, комфортабельні квартири та готелі, новий водопровід, кращі в Європі очисні споруди (у море з каналізації ішла дуже чиста вода!) - усього не перелічиш. А Міський театр? Будинок Одеської опери дотепер залишається найкрасивішим у світі.

Завершимо наш "цитатник" ще однією "картинкою" - письменника Льва Нікуліна, який хлопчиськом із приятелями проводив час на Потапівському молу в порту, що напроти Бульварних (ще не Потьомкінських) сходів:

"Легкі білі яхти Катерининського яхт-клубу виходили за хвилеріз, і вітер примхливо розкидав у морі білосніжні трикутні вітрила. На дорогоцінній іграшці - моторному човні, піднімаючи клуб піни, що обертається, різав синю гладінь мільйонер-негоціант Артур Анатра. Пізно ввечері добродії в яхт-клубських кашкетах, кремових фланелевих штанях і синіх піджаках із золоченими ґудзичками поверталися до міста в прольотках на дутих шинах. Гарні молоді жінки сиділи в цих блискаючих нікельованими спицями коліс екіпажах, гидливо підбираючи стрункі ноги в білих панчохах і замшевих туфельках". Правда, схоже на опис французької Ніцци чи англійського Брайтона? Ні, це наша Південна Пальмира сто років тому.

Голова йде обертом, коли уявляєш собі, якою була б Одеса сьогодні, якби після Лютневої демократичної революції 1917 року не сталося жовтневого перевороту! Росія з Антантою перемогла б у Першій світовій війні і пішла б шляхом європейської демократії. Європа з великою Росією стала б настільки могутньою, що Гітлер не зважився б розв'язати Другу світову війну. А Одеса, якби її не мучили багато років революціонери-тимчасовці, яким здавалося, що вони прийшли "всерйоз і надовго", розвивалася б еволюційним шляхом, стала б, можливо, процвітаючим європейським Нью-Йорком - без накопичення невичерпних нинішніх проблем. І сьогодні, у XXI столітті, вона б залишалася тією Південною Пальмірою, якою була сто років тому.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті