Їхні вихованці нині трудяться старшими офіцерами та офіцерами на суднах технічного флоту, суховантажах, поромах, танкерах, рятувальниках. Командуючи екіпажами й окремими службами, вони самі постійно пам'ятають про тих, хто навчав їх азам, а потім і тонкощам морської справи, до кого багато разів зверталися за порадою і підтримкою у складні життєві моменти. Серед таких Наставників був і викладач спеціальних дисциплін (морських астрономії, історії, права, метеорології) Одеського морехідного коледжу технічного флоту Володимир Петрович Кисельов.

Про цю неординарну людину розповіли мені під час візиту до редакції його колишні випускники, нині моряки з певним стажем роботи на різних посадах Олексій Лагута, Павло Леусов, Володимир Кияновський, В'ячеслав Карпенко. Власне і сам я знав Володимира Петровича, оскільки багато разів розповідав по радіо про коледж (раніше – морехідне училище технічного флоту) – унікальний навчальний заклад не лише незалежної України, але і всього пострадянського простору. Шкода лише, що цю унікальність доводили майже з піною на губах колишні і нинішні його керівники у чиновницьких кабінетах Міносвіти. Адже там всіх чесали під один гребінець. На думку деяких діячів від науки, та й від транспорту, середини 90-х років, надто багато в нас у країні було пов'язано з морегосподарським комплексом. Результати цих, м'яко кажучи, помилкових поглядів – втрата за неповних 14 років двох пароплавств: найбільшого у світі Чорноморського та Азовського (флот яких складав у сумарному обрахуванні близько 450 морських суден різного призначення), закриття багатьох навчальних закладів, де готували фахівців для галузі. Хмари почали купчитися і над морехідним коледжем технічного флоту.

Керівництву навчального закладу, ВАТ “Чорномортехфлот”, ДП “Чоразморшлях”, українських портів і лоцманських служб ціною величезних зусиль вдалося довести, що з втратою ОМКТФ у недалекому майбутньому буде зруйнована система підготовки кадрів для суден, котрі забезпечують днопоглиблювальні роботи у внутрішніх акваторіях вітчизняних портів, на підхідних фарватерах до них, намивають нові площі під причальні термінали, і виконують інші складні гідротехнічні операції.

Втім, це все до слова. Хоча, чому до слова? Володимир Петрович Кисельов, як справжній патріот міста і країни, людина, що віддала морю все своє свідоме життя, глибоко переживав трагедію, котра сталася з цивільним морським флотом України. Про це говорив з болем при зустрічах зі мною, цього не приховував, читаючи лекції курсантам. Проте, він був переконаний, що все рано чи пізно стане на свої місця, відродиться слава країни, як морської держави. А тому потрібні будуть грамотні фахівці, які добре знають свою справу, вміють створювати колектив, ім'я котрому на флоті екіпаж, і керувати ним. Кисельов був, у першу чергу, вимогливим, навіть педантичним до себе, як до викладача, відрізнявся вимогливістю і до своїх підопічних в аудиторії.

Далекий від панібратства, він розмовляв з курсантами як рівний з рівними, як офіцер з офіцерами – підкреслено чемно, не підвищуючи голосу, на “ви”. А хлопці цінували найбільше у ньому величезний досвід моряка-практика і те, що він щедро ділився своїми спостереженнями, висновками. Багато хто з них знлив, що Володимир Петрович, виховуючись в інтелігентній одеській родині (батько – інженер, мати – лікар-окуліст) обрав власний життєвий шлях.

Закінчивши у важкі повоєнні роки з відзнакою Севастопольське вище командне військово-морське училище імені Нахімова, молодий лейтенант обрав місцем служби сувору Камчатку. Як виконував свій військовий обов’язок – свідчать медалі “За відвагу”, “За бойові заслуги” (і це в мирний-то час), інші державні нагороди. Всього їх сім.

Звільнившись у запас з рядів Військово-Морського Флоту, повернувся до рідної Одеси. Тридцять років пропрацював на пасажирських та суховантажних суднах ЧМП, займаючи посади старшого пасажирського і старшого помічника капітана, виконуючи обов'язки капітана. Потім – морехідний коледж технічного флоту. Так що на лекціях завжди доречними були приклади з особистої морської практики. Їх курсанти сприймали з особливим інтересом, одночасно засвоюючи і сухий академічний матеріал. Навчання, опанування науки життя тривало і в позаурочний час, у затишній квартирі Володимира Петровича за чашкою ароматного чаю. Розмовляли, дискутували про різне. Скажімо, про повальні арешти українських суден у закордонних портах у середині та наприкінці 90-х років. Це стало тоді, якщо можна так висловитись, модним. Говорили про роботу українських моряків “під прапором”. Між іншим, Кисельов років десять тому почав серйозно готувати до цього майбутніх випускників коледжу. Він навчав інших і постійно навчався сам. Будучи викладачем, на відмінно закінчив курси англійської мови, хоча, в принципі, непогано нею володів до цього, практично, досконало освоїв комп'ютер. Його перу належать численні методичні розробки викладання морських спецдисциплін, кілька підручників (наприклад, “Математичні основи судноводіння”), збірник задач з морехідної астрономії.

…Зараз йому минуло би 75 років. Власне, з цього приводу і зайшли до редакції вільні від рейсів його колишні учні, “щоб висловити в газеті хоча б кілька теплих слів про людину, яка віддала їм свої знання і частину душі”.

Його життя перервалося два роки тому несподівано, як пісня, обірвана на півслові. Залишився незакінченим підручник з екології…Згадалися слова відомої пісні:

- Да разве сердце позабудет того,

кто хочет нам добра?

Того, кто нас выводит в люди,

кто нас выводит в мастера!