Поляки на чорному морі

Може здатися, що починати розповідь про поляків в Одесі ми повинні з Польської вулиці і Польського спуску, які існують з дитинства Одеси. Але в рік 200-річчя міста побачила світ цікава книжка історика Олександра Болдирева «Одесi –600». Сенсаційні висновки молодого вченого тоді викликали хвилю полемічних публікацій у місцевій пресі. Суперечки велися навколо заснування Гаджибея (Хаджибея). Автор-дослідник висловив свою гіпотезу на основі середньовічних хронік, які констатували, що в 1415 році польський король Владислав-Ягайло відправив з чорноморського порту свої кораблі з зерном до обложеного турками Константинополя. Порт, який на той час вже існував, називався Kaczubyeiow (Кацюбиєв). У такий спосіб перше згадування про попередника Одеси має польське походження. На жаль, автора вже немає серед нас, але зберігся рукопис його нової книжки про поляків в Одесі - «Шляхетська Полонія над Чорним морем».

Є історичні свідчення, що саме поляки стояли біля джерел розквіту торгової Одеси. Ось одне з них. У березні 1862 року в газеті «Одесский вестник» була опублікована стаття «Польська вулиця в Одесі». У ній стверджується, що адмірал Дерібас, який був у дружбі з найпершими польськими вельможами, поміщиками Поділля та Волині, переконав їх направити свою пшеницю і горілку замість Риги, як це робилося вже майже сто років, - до Одеси. Про це ж розповідав у своїй книзі «Стара Одеса» О. Дерібас. Так з'явилися в юній Одесі графи Потоцькі, князь Любомирський, заможні польські роди Собаньских, Маньковських, Ржевуських. Великий чумацький шлях тягнувся з Поділля до Чорного моря через Маяки і закінчувався узводом до Карантинної гавані. Цей узвід був названий Польським, як і вулиця, яка веде до порту. Тут розташовувалися «магазейны» - хлібні комори польських негоціантів. Сабанські казарми, пам'ятник архітектури на Канатній вулиці, схожий на палац, був нічим іншим, як хлібним складом графа Собаньского.

Історик А. Скальковський, якого називали «Геродотом Новоросійського краю», у книзі «Перше тридцятиріччя Одеси» серед купецьких контор Одеси між 1794 і 1802 роками першим назвав графа Прота Потоцького, останнього київського воєводу, потім – «Польське торгове товариство», яке перевели з Херсона до Одеси. З 1802 року це товариство відродило судноплавство по Дністру, в Одесі вже був флот, що належав товариству, і його кораблі під російським прапором плавали з подільською пшеницею до Трієста, Марселя та інших середземноморських портів. У «Одесском вестнике» згадувалося, що на урочистому обіді на честь прибуття по Дністру першого каравана герцог де Рішелье сидів не у почесному кріслі градоначальника, а на мішках з пшеницею. Перший корабель «Польського товариства» відплив від одеського причалу у липні 1803 року.

Крім Польської вулиці і Польського узвозу з поляками пов'язані назви ще декількох вулиць – Софієвська, названа на честь Софії Потоцької, Єлизаветинська – за ім’ям Єлизавети Воронцової (урожд. Ельжбети Браницької), Колонтаєвська, Понятовська, Панська.

Для швидкого освоєння цілини Причорномор'я імперський уряд щедро роздавав земельні ділянки всім бажаючим. Так, у губернії виникли великі землеволодіння польських магнатів, серед них перше місце посідав В. Скаржинський, який володів 70 тис. десятин землі (граф М. Воронцов володів 40 тис. десятин). У топоніміці Одещини залишилося чимало сіл з назвами польського походження – Северинівка, Ширяєве, Цибульське, Понятовка, Шеміотовка, численні Софіївки, Мазурівки, Коханівки.

У молодій Одесі поляки відігравали важливу роль не тільки в торговому, але й у культурному житті. Перше театральне представлення теж пов'язане з польською трупою – воно відбулося в 1805 році у величезній коморі графині Ржевуської на розі вулиць Грецької та Рішельєвської (там сьогодні магазин «Дельфін»), і до появи в Одесі італійських труп тут домінували польські актори з Києва, Вільни, Житомира.

У вищому світі найяскравіше виблискували польські красуні. Це і легендарна Софія Потоцька, котрій чоловік подарував в Умані можливо чи не найкращий у Європі парк і в Одесі побудував розкішний палац. Це і незрівнянна Єлизавета Ксавер’ївна, графиня Воронцова, таємна кохана О. Пушкіна. Це і фаворитка Олександра I графиня Марія Наришкіна з роду Четвертинських. Це й блискуча Кароліна Собаньська, котру в світі називали «одеською Клеопатрою» і якій присвячували свої вірші Олександр Пушкін і Адам Міцкевич.

Усе змінилося після польського повстання 1830-1831 років. Багато представників польської аристократії взяли участь у тих подіях, були арештовані або втратили своє багатство і змушені були вирушити у еміграцію. Але оскільки землі Новоросії ніколи не входили до Речі Посполитої, вони залишалися поза інтересами польського національного руху. Тому в 1840-х роках, як писав А. Скальковський, до спокійної Одеси переселилося близько 50 родин польських поміщиків і дворян з західних губерній. Початком нової епохи в житті польського земляцтва став приїзд до Одеси Міцкевича з друзями, які викладали в Ришельевській гімназії. До Південної Пальміри приїжджають блискучі польські письменники Ю. Крашевський, З. Милковський, Ю. Словацький, К. Катковський, Г. Сенкевич, С. Пшебишевський та інші. У мемуарах багатьох з них залишилися описи Одеси і польського суспільства того часу.

Поразка повстання не обеззброїла польських патріотів. Виникали нелегальні гуртки, у тому числі й в Одесі з'явилося «Демократичне товариство». Південне місто польські революціонери збиралися зробити центром щодо доставлення до імперії нелегальних видань з-за кордону. Але керівників товариства на чолі з полум'яним революціонером Ш. Конарським заарештували, його самого розстріляли, багатьох вислали на каторгу до Сибіру, частину заголили в солдати, когось відправили до внутрішніх губерній під нагляд поліції.

До речі, одеський історик Аполлоній Скальковський, у роду якого були і польські, і українські корені (шість його братів були хрещені православними, а п'ять сестер – католичками), після навчання в Московському університеті приїхав до Одеси і зробив тут блискучу кар'єру не тільки вченого, але й чиновника. Почавши службу колезьким секретарем (10 клас у табелі про ранги), він вийшов у відставку в генеральських чинах – таємним радником (3 клас). Чи варто казати, що в польській громаді Одеси він вважався своїм.

Польське повстання 1863 року відбилося в польській громаді Одеси тільки чутками і прихованою «жалобою». Правда, оголосили контрибуцію на витрати повстанців, провадили її майже відкрито - під виглядом збирання коштів на ремонт костьолу в Северинівці, маєтку графа Потоцького. Ще якийсь Ягницький оголосив збирання підписів під листом на адресу уряду з проханням... вислати всіх поляків до Тобольської губернії. Як потім з'ясувалося, жартівник хотів з'ясувати, скільки дурнів проживає в Одесі. Як бачимо, вже тоді одеський гумор мав міжнаціональний колорит.

До радянської влади в Одесі на розі вулиць Градоначальницької і Південної стояв Польський будинок, існувало культурно-освітнє товариство «Огниво», працювали польські навчальні заклади, у костьолах богослужіння велося польською мовою, у 1917-1920 роках видавалися польською мовою сім газет і журналів.

За останнім переписом населення сьогодні в Одесі й області проживає 3247 поляків. У січні 1990 року відбулися установчі збори польського товариства імені Адама Міцкевича, яке поставило собі за мету відродження польської мови, національних традицій і культури.

На базі середньої школи № 121, що на вулиці Льва Толстого, було організоване вивчення польської мови членами товариства і школярами, а з 1995 року безкоштовні курси польської мови вже велися на базі Центру української культури на вулиці Ришельєвській.

Дитячий фольклорний ансамбль «Краковячек» був учасником багатьох інтернаціональних свят і фестивалів. Традицією став виїзд дітей на літні канікули до Польщі. Випускники одеських шкіл, діти членів товариства імені Адама Міцкевича, вступають і навчаються в польських вузах. Всі, хто вважає і відчуває себе поляком, намагається не втрачати духовний зв'язок з батьківщиною предків.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті