Ігор Соколовський дебютував у складі «Чорноморця» 18-річним, і у своєму дебютному матчі вразив ворота кутаїського «Торпедо». Потім, з різних причин, він залишав команду і повертався. А запам'ятався Соколовський уболівальникам тим, що забивав завжди вирішальні м'ячі, які приносили одеситам важкі, часом сенсаційні, але заслужені перемоги. Серед них – виграш у київського «Динамо» в серпні 1982 року, коли герой цього матеріалу на 88-й хвилині дуже засмутив майбутніх срібних призерів чемпіонату (1:0).
Про свою спортивну кар'єру і багато іншого Ігор Володимирович охоче розповів в інтерв'ю нашому кореспондентові.
- Я народився в Одесі 1955 року. Футболом захопився з раннього дитинства, коли почав займатися в ДЮСШ-6, а моїм першим тренером став Юрій Михайлович Лінда. Провчившись 5 років, у 72-му році потрапив до дублю «Чорноморця», з яким працював Матвій Черкаський. А наступного сезону мене випустили на поле в основному складі. Тоді «Чорноморець» під керівництвом Ахмеда Алескерова грав у першій союзній лізі, і мені пощастило відзначитися в першому матчі за свою команду. «Чорноморець» виступав просто блискуче: виграв «малі золоті» медалі і вийшов до вищої ліги. Ви знаєте, що одесити в 1974 році здобули ще і бронзові медалі, але, на жаль, я не потрапив до того складу, тому що настав час служити в армії. Після завершення служби поїхав до Херсона, де захищав кольори місцевого «Кристала» під керівництвом Євгена Лемешка. Там проявив себе непогано, тому керівники «Чорноморця» повернули мене назад. Це було у 1977 році, у якому, до речі, команда посіла сьоме місце. А через три роки я потрапив до іншого одеського клубу – СКА, у складі якого грав два сезони і забив чотири м'ячі.
- Ігоре Володимировичу, а свій перший гол у вищій лізі пам’ятаєте?
- Так, це був кінець другого кола сезону-77. «Чорноморець» приймав московський ЦСКА і переміг 2:1, а мені пощастило забити вирішальний м'яч на 88-й хвилині. Повинен зазначити, що майже всі голи за «Чорноморець» забивав на останніх хвилинах.
- Але у Вашій кар'єрі був випадок, коли гол, забитий на останній хвилині в матчі проти дніпропетровського «Дніпра» у сезоні-84, був скасований. Чому?
- Це дуже неприємний епізод. Рахунок був 1:1. На 90-й хвилині ми одержали право на штрафний. Я вдарив і влучив у ворота. Гол! Ні. Виявилося, що харківський суддя Сергієнко свиснув про закінчення гри, коли м'яч був у польоті. Але це була чистої води сваволя. По-перше, до кінця залишалося, як мінімум, півхвилини. По-друге, за правилами арбітр зобов'язаний дозволити дограти епізод, а потім зупиняти гру. Взагалі, ми були дуже обурені, а головний тренер Віктор Прокопенко навіть вибіг на поле – випадок надзвичайний. Але нічого не зробиш.
- А «Дніпро», якщо не помиляюся, саме тоді і став «бронзовим».
- Саме так. Я вважаю, що фактично цю команду просто витягли на третє місце, а нам не вистачило саме того переможного очка. Взагалі, вдруге «Чорноморцю» виграти «бронзу» не дали, хоча ми більше на неї заслуговували. Адже склад був просто чудовий – Ігор Беланов, Василь Іщак, Олександр Щербаков, Володимир Плоскина, Володимир Фінк. Скажу, що мені пощастило грати в одній команді з такими відомими футболістами. Між іншим, у 1984 році ми стали єдиним клубом, який двічі обіграв московські «Спартак» і ЦСКА, київське «Динамо», а також взяли гору над майбутнім чемпіоном - ленінградським «Зенітом».
- Ігоре Володимировичу, як надалі склалася Ваша ігрова кар'єра?
- У 1985 році поїхав до харківського «Металіста». До речі, у двобої проти рідного «Чорноморця» у другому колі вийшов на поле, і харків'яни перемогли. Відігравши неповний сезон, перейшов до нікопольського «Колоса», а закінчував кар'єру футболіста у Фінляндії. З середини 90-х років працював у селекційній службі «Чорноморця» в часи Віктора Прокопенка і Леоніда Буряка. Зараз я - тренер СДЮСШОР «Чорноморець», навчаю хлопців 1995 року народження. Дотепер намагаюся відвідувати домашні матчі своєї рідної команди і дуже радію її успіхам. Хотілося б побажати підопічним Семена Альтмана виконати поставлене завдання і у наступному сезоні зіграти в єврокубках.
