Троїцькі старожили розповідають, що наприкінці ХІХ століття їхні землі належали княгині на прізвище Гіка. Освіту дітвора здобувала у звичайній сільській хаті, навчали їх дві сестри Іванових — Олена та Одарка. На початку ХХ ст. княгиня особисто відвідала село, де її вчительки гостинно зустріли, розмовляли французькою мовою. За гарний прийом княгиня побажала вручити їм подарунки, але ті відмовились. Натомість попросили побудувати школу. Вже через рік для цього було виділено 1200 карбованців і 4 десятини землі. Місце під будівлю вибирали разом з уповноваженим княгині Строянецьким на пагорбі, де раніше хлопці з різних кутків села вирішували спірні питання. У листі княгині був припис: «Где враждовали – пусть будет мир».
Будівництво розпочалося у 1903 році, а завершилось рівно через два роки. Це була двокласна школа разом з квартирою для вчителів.
У школі донедавна зберігались документальні записи (їх вели самі вчителі), які підтверджували наведені вище факти, однак минулого року хтось нещадно позбиткувався над майном закладу, зокрема й над цікавим історичним матеріалом.
У перші роки радянської влади школа стала чотирирічкою, з 1921 року вона почала носити ім’я Т. Г. Шевченка на ознаменування 60-ї річниці з дня смерті поета. До цих пір школу називають Шевченківською. До 1958 року тут була семирічка, згодом — восьмирічка. У 1986 році заклад реорганізовано у Троїцьку ЗОШ І ст. у зв’язку з тим, що у селі було збудовано типову триповерхову середню школу.
На урочистості з нагоди сторіччя школи зійшлось і з’їхалось багато гостей, односельчан, колишніх її випускників, вчителів-ветеранів педагогічної праці, батьків нинішніх учнів, представників влади, керівників сільгосппідприємств, підприємців.
Прийшла і колишня вчителька початкових класів Валентина Митрофанівна Барда. Тридцять два роки вона віддала дітворі. Відмінник народної освіти, нагороджена медаллю А. Макаренка. Шанована у селі людина. Її часто запрошують на різні шкільні свята, приходить обов’язково, живе ж бо недалеко. А 24 жовтня відзначила вона 81-шу річницю (на знімку).
За сто років зі стін школи вийшло чотири з половиною тисячі випускників. Були роки, коли у школі навчалось до 350 учнів у дві зміни. 1 вересня нинішнього року поріг школи переступили 75 «першачків». Разом з двома групами дитсадка тут навчається 92 дитини.
Сторонній відвідувач, впевнена, відразу й не визначив би справжній вік будівлі, яка простояла вже століття. Кладка стін червоної цегли, до речі, точнісінько така, як у місцевій сільській лікарні, будівництво останньої було завершено у 1903 році. Є припущення, що ці дві будівлі споруджували одні й ті ж майстри. Що ж, їхня майстерність варта найкращої похвали. Міцно стоять метрової ширини стіни, влітку створюючи прохолоду у класних кімнатах, а взимку добре зберігаючи тепло. Щоправда, опалюється школа поки що грубками (замість старих змурували нові). Колектив сподівається, що з допомогою влади й цей навчальний заклад буде газифіковано.
Багато теплих слів вдячності було сказано колишньому директору школи Анатолію Андрійовичу Шипіцину, який на цій посаді пропрацював двадцять років, й нинішньому – Ангеліні Анатоліївні Савченко. Вшановували ветеранів праці, згадували тих, кого вже немає поруч.
Підфортунило школі з нагоди поважного ювілею й на подарунки. Тільки голова райдержадміністрації Анатолій Островський вручив аж два – кольоровий телевізор та холодильник, Троїцький сільський голова п. Каплоухий — музичний центр, Іван Узун, перший заступник голови райдержадміністрації, від Соціалістичної партії – пральну машину; всіх дарувальників і не перерахуєш...
Дітвора ж порадувала присутніх святковим концертом.
Іменинниця радо вітала гостей, й здається, не відчувала сторічного віку.
