НАМ ВІДПОВІДАЮТЬ
СПРАВА ЗРУШИЛАСЯ З МЕРТВОЇ ТОЧКИ?
Одеситка В.Л. Авдєєва звернулася до редакції з листом, у якому скаржилася на те, що з вини сусідів, які живуть поверхом вище, її квартира № 14 у будинку № 16 по вулиці Лейтенанта Шмідта постійно страждає від заливання водою стелі і стін протягом багатьох років. Віра Леонтіївна багато разів зверталася до житлово-комунальних служб району, міста, проте справа так і не зрушилася з мертвої точки.
«Ми з чоловіком – пенсіонери, двоє хворих людей, – писала Віра Леонтіївна, – зносити ці муки просто немає сили. 2 квітня ц.р. у тій самій квартирі № 4, що розташована над нашою, сталася пожежа з вини її мешканців: це підтверджується актом, виданим пожежниками. Нам було завдано великого збитку, тому що наша квартира була залита повністю водою. Зробили відновлювальний ремонт у сусідів, ми ледве до тями дійшли після пожежі, а вода знову почала текти згори вниз, замкнуло проводку, тиждень були без світла. Важко описати страждання, які доводиться переживати, коли бачиш, якої шкоди завдається твоєму житлу. В результаті два тижні пролежала у лікарні з гіпертонічним кризом. На чергову скаргу з Приморської райадміністрації одержую відповідь, що водонесучі труби у моїй квартирі течі не мають. А вода як текла, так і тече... Ніхто ніяких заходів не вжив. На звертання до міськради надійшла відповідь знову-таки з райадміністрації, яка зводилася до того, що, мовляв, якщо тече каналізація в сусідів, нехай вони і ремонтують. Але страждаємо ми. І муки тривають...».
Редакція звернулася до управління житлово-комунального господарства Одеської міськради з настійним проханням вжити дієвих заходів за скаргою В.Л. Авдєєвої. Через якийсь час надійшла коротка, але містка, відповідь, у якій, зокрема, говориться:
«Повідомляю, що підрядною організацією провадяться роботи з ремонту квартири № 4 по вул. Л. Шмідта, 16. У даний час завершуються роботи з установлення сантехнічних приладів.
Питання перебуває на контролі управління.
А.В.Колесник,
перший заступник начальника управління».
Схоже, справа зрушилася з мертвої точки? Редакція також продовжує тримати питання на контролі – до остаточного розв’язання «поточної» проблеми.
РЕЗОНАНС
Останнім часом тема ВІЛ/СНІДу не сходить зі сторінок газет, зокрема і «Одеських вістей» («ВІЛ/СНІД: напруженість не спадає», «І знову про проблему СНІДу» та інші публікації у вересні – жовтні). Актуальність теми продиктована епідситуацією, що склалася в нашому регіоні.
А що думають з цього приводу молоді люди, як вони сприймають проблему, що пропонують для її розв’язання? Про це міркує один з наших читачів.
ЦУР МЕНЕ!
Наше життя не такий вже довгий часовий відрізок, щоб спрямовувати його по свідомо неправильному шляху. Що я маю на увазі? Насамперед – наркотики.
Чому люди їх вживають? Що підштовхує до цього? Які небезпеки вони несуть? Розумію, питання не нові, тридцять три рази пережовані і штампами побиті. Кожен усвідомив: наркотик – зло, наркомана побоюйся, одержав діагноз СНІД – сам винен.
Суспільство цурається і не готове до толерантного сприйняття ВІЛ-інфікованих. А їх же у нашій області близько 20 тисяч, і є серед них не лише наркомани, але і ні в чому не винні маленькі діти, навіть новонароджені немовлята. Лікарі говорять і про стрімко активізований шлях передачі вірусу при сексуальному контакті. А отже, небезпека несе і так званий незахищений секс.
«Ми всі це знаємо, у нас все під контролем», кажете ви самі собі, слухаючи або читаючи черговий репортаж про проблему СНІДу. А ваша дочка чи племінник, п'ятнадцятирічна сусідка або друг сина вже щосили лавірують у небезпечній зоні. Що я під цим розумію? Тут і прийнятні суспільством наркотики (алкоголь, тютюн, «травичка»): адже не кожен підліток розуміє (я не кажу «усвідомлює»: якщо усвідомлює, отже – не пробує), що з цих ланок одного ланцюга починаються сходинки в нікуди. З коньячку і «косячку» починали 96% – 98% ін'єкційних наркоманів. Тут і сексуальний вседозвіл у п'яному чаду, коли не до засобів контрацепції, які охороняють від лиха.
Проте «цур, мене!» далеко не завжди спрацьовує. І може гримнути грім у вигляді резюме лікаря: «У вас ВІЛ». В Одесі медики щомісяця підтверджують такий діагноз сорока новим пацієнтам центру з профілактики і боротьби зі СНІДом. Страшна плата за власні помилки і згубні пристрасті.
І почуття знедоленості починає мучити вчора ще цілком здорових і веселих наших можливо близьких, друзів, знайомих, співробітників.
Часто це почуття виправдується: суспільство боїться простягнути руку допомоги ВІЛ-інфікованим, тому що погано інформоване про шляхи зараження вірусом. І вчорашні друзі стають ізгоями. А їм так потрібна підтримка! Велику справу в цьому плані роблять Клуб взаємодопомоги людей, які живуть з ВІЛ, «Життя +», благодійний фонд «За майбутнє без СНІДу», інші громадські організації, що надають психосоціальну допомогу ВІЛ-інфікованим.
Поділяю їхню точку зору, що необхідні профілактичні тренінги масової спрямованості в молодіжному середовищі, у школах, технікумах, вузах. Адже тільки культивуючи здоровий спосіб життя, прищеплюючи з дитинства неминущі життєві цінності, заклавши тверезий фундамент сприйняття проблем наркоманії і СНІДу ми можемо їх попередити.
Євген ДІДИЧЕНКО,
студент ОНУ ім. І.І. Мечникова
Питання руба «ДЕШЕВШЕ БУДЕ ВІДВЕЗТИ ПОСИЛКУ ОСОБИСТО…»
В одному з вересневих номерів «Одеських вістей» прочитала інформацію прес-служби «Укрпошти» про зміни у тарифах на універсальні послуги поштового зв'язку. І це повідомлення навело мене на смутні роздуми.
Пам'ятний ще час, коли на лист у будь-який кінець країни ми клеїли марку вартістю у 6 коп., а посилки вагою до 1кг були по кишені будь-якій людині. Тепер же лист, до сусідньої області, «тягне» разів у 15 більше. А посилки стали просто «непід'ємними» для багатьох. У 2002 році вартість відправлення посилки до 1 кг була 1,01 грн., причому її безкоштовно упаковували в папір. Потім з'явилися посилкові коробки за окрему плату, пересилання все дорожчали і дорожчали, і в даний час пересилання дорівнює 5,34 грн. за посилку вагою до 1 кг. Тобто оплату піднято у 5 разів!
А «Укрпошта» стверджує, що ціни не змінювалися з 2002 року.
З 1 листопада тариф піднімуть удвічі, тобто 10 грн. за посилочку в 1 кг по Україні.
Ну а якщо потрібно переслати щось важче? Дешевше, мабуть, буде самому відвезти посилку адресатові?
Як бути в цій ситуації пенсіонерові, який одержує на місяць 332 грн? Грошей не вистачає ні на ліки, ні на одяг із взуттям, а тепер ще і збільшені тарифи на послуги пошти створять складнощі у спілкуванні з рідними.
Хотілося б звернути увагу депутатів усіх рівнів на цю проблему.
Євгенія ФЕДОРОВА, ветеран праці,
м. Теплодар
Слова подяки ВЕТЕРАНСЬКЕ СПАСИБІ
Чудову акцію «Подвиг партизанів не забуто» провели у нашому районі з ініціативи районної партійної організації ВО «Батьківщина», яку очолює у нас голова райради Василь Дмитрович Симулик. Я добре знаю його як людину, уважну до потреб людей, яка прагне допомогти ділом і старому, і малому. От і про мене, ветерана Великої Вітчизняної, учасника партизанського руху в роки війни (коли вона почалася, мені було 15 років), не забули. З великою вдячністю прийняв вітальну листівку, матеріальну допомогу і продовольчий набір, який вручив мені Олександрівський сільський голова А.А. Сандуленко.
Петро СУГАКО,
с. Світле, Комінтернівський район
«ТУТ ПРАЦЮЮТЬ ЧУДОВІ СПЕЦІАЛІСТИ»
Мамологічне відділення обласного онкологічного диспансеру – один з наймолодших підрозділів цієї відомої далеко за межами Одеси медустанови. Воно відкрилося у новому корпусі у 2001 році, укомплектовано новітнім устаткуванням, сучасною діагностичною і лікувальною апаратурою і розраховано на 60 ліжок.
Головна ж цінність відділення – ідеально підібраний медичний персонал, який щодня рятує життя багатьом хворим. Очолює його Сергій Володимирович Бондар, заслужений лікар України, фахівець вищої категорії і хірург-онколог, що називається, від Бога, як кажуть про нього і колеги, і пацієнти. Ритм роботи відділення дуже напружений: за рік тут відбувається понад 1200 операцій. Але незмінними залишаються гранична чуйність до пацієнтів, прагнення і вміння вселити тверду віру в одужання. Це особливо важливо для відділення, пацієнтами якого є жінки, які страждають на різні захворювання молочних залоз.
От і наше знайомство з мамологічним відділенням відбувалося за досить несприятливих для більшості обставин. Але вже перша розмова із завідувачем С.В. Бондарем, його уважний огляд, поради, як краще підготуватися до майбутнього лікування, вселили надію на успіх. Цьому сприяло і навколишнє оточення: просторі холи, ідеальна чистота і порядок у зручних одно – тримісних палатах, багато живих квітів у приміщеннях. Приємно здивувало щоденне триразове гаряче харчування, чого давно немає в багатьох лікарнях міста.
Велику частину хворих оперував С.В. Бондар. Запам'яталися його ранкові обходи: незмінно з доброю посмішкою, найдетальнішим обговоренням стану пацієнтів. Рівняються на завідувача і його колеги: лікар вищої категорії, доктор медичних наук С.Г. Бугайцов, хірурги-онкологи І.І. Лук’яненко, А.Є. Супрун, Д.О. Цадзікідзе.
Високим професіоналізмом відзначається і середній медперсонал на чолі із старшою медсестрою С.А. Шевчук. І в перев'язочній, і в палатах нас обслуговували вмілі і турботливі сестрички.
Велике спасибі всьому медперсоналові мамологічного відділення, доброго вам здоров'я і хай допоможе вам Бог у вашій благородній діяльності.
Від імені групи пацієнтів Олена КУЗНЕЦОВА,
м. Одеса
* * *
Хочу висловити щиру подяку чудовому лікареві, доктору медичних наук О.М. Поливоді. Завдяки його золотим рукам хірурга я тепер можу ходити, а то ж рік був прикутий до ліжка з діагнозом «посттравматичний деформуючий артроз», відчував жахливий біль. Операцію по заміні тазостегнового суглоба Олександр Миколайович блискуче провів у травматологічному відділенні обласної клінічної лікарні. Потім вже довідався, яка ця складна операція, якого професіоналізму і справжнього лікарського таланту вона вимагає. Всім цим володіє професор Поливода, чудовий лікар і великої душі людина.
Моя подяка і всьому колективу відділення, який забезпечує турботливий догляд за хворими.
Д. МУНТЯНУ,
Ренійський район
