СКАЗАВ ГУБЕРНАТОР ОБЛАСТІ В.П. ЦУШКО, ВІДКРИВАЮЧИ ДИТЯЧИЙ ПРИТУЛОК «СВІТАНОК»
І з цим важко не погодитися. Всі, хто відвідав цей новий просторий будинок, мабуть, пригадує класичне гасло: “Все найкраще – дітям!”. Тим більше, що цього разу йдеться про дітей, ображених долею, позбавлених батьківської ласки, піклування й уваги. Розуму їх навчає вулиця, а найперші життєві уроки вони здобувають у підвалах, люках і підземних переходах. Зрозуміло, що, потрапивши до світлих затишних кімнат із м’якими гарними меблями, кольоровим телевізором, вони бачать, що є й інше життя.
– І треба докласти максимум зусиль, щоб повернути цих дітей до такого от нормального життя, – сказав голова облдержадміністрації В.П. Цушко перш, ніж перерізати стрічечку й урочисто оголосити про відкриття притулку.
Він справді вийшов найкращим в області, та, напевно, і в Україні. Розташувався цей світлий дім на вулиці Василя Стуса в колишньому дитячому садку. Колись він належав джутовій фабриці, але пізніше був занедбаний і цілком зруйнований. Потрібна була цілковита реконструкція, великі ремонтні роботи, заміна всіх комунікацій. З усім цим чудово впоралася будівельна фірма “Стикон”, на адресу якої на цьому святі пролунало чимало подяк. Тим більше, що витрати майже на півмільйона гривень “Стикон” узяв на себе, а головний інженер фірми п. Черепенко, виступаючи на святі, нагадав, що й надалі шефи-будівельники допомагатимуть притулкові.
З’явилися у “Світанку” й інші надійні помічники. Так, представник Соціалістичної партії, один із керівників торговельної мережі “Таврія-В” Борис Вікторович Музальов повідомив новину: фірма щомісяця доплачуватиме педпрацівникам притулку принаймні сто гривень на місяць. Що й казати, солідна надбавка, особливо якщо зважити на зарплати наших педагогів-вихователів, їхню надзвичайно відповідальну працю. Та й на відкриття притулку соціалісти з’явилися не голіруч – вони подарували притулку кольоровий телевізор. І вже зовсім розтали діти, їхні наставники, коли до зали на коліщатах закотили величезний біло-рожевий торт – особистий подарунок від губернатора.
Вітали дітей і місія “Добрий самарянин”, і фірма “Антошка”, і юні артисти з Палацу дітей і юнацтва. Свято тривало, а невгамовні журналісти подорожували з одного поверху на інший – добре, що знімати було що! Це й затишні спальні кімнати, і комп’ютерний клас, і тренажерний комплекс, і навчальні майстерні. Та й територія в притулку чудова, він займає майже гектар землі. Двору також дано лад, доріжки заасфальтовано, посаджено кущі, троянди – допоміг міськзелентрест.
Прийшовши за годину до відкриття, зацікавлено спостерігала, як тут усьому надавали ладу та краси. Завгосп М.В. Подолян займалася харчоблоком, директорка Т.В. Кириченко – меблями, а начальник обласної служби у справах неповнолітніх В.П. Кудімова радила, як краще причепурити парадний вхід. Схоже, що ці люди і днювали і ночували тут! Але ж для цих дітей по-іншому і не можна...
– Має бути в їхній важкій долі світлий вихід, – говорить директорка притулку Т.В. Кириченко, поправляючи повітряні штори, шовкові ковдрочки.
Сама Тетяна Валеріанівна педагог, працювала керівником школи, інтернату. Сьогодні, навпаки, є су¬противником інтернатної системи; краще за родину, нехай навіть і прийомну, для дитини нічого бути не може. Така її думка. Вона давно мріяла очолити притулок і виграла конкурс, оскільки здобувачів на це місце було чимало. Але мрії змінюються, і сьогодні директорка “Світанку” ділиться новими планами – перетворити притулок на дитячий реабі¬літаційний центр, де малята й підлітки будуть не три місяці, а значно довше. А там чому б не створити і перше в області дитяче містечко, тим більше, що педагогічні наробітки є, і чималі.
Водночас і директорка, і педагоги притулку усвідомлюють, за яку справу взялися. Вже в перший день тут було дев’ятеро дітей. З деякими вдалося поговорити. Коля Ш., наприклад, відразу попросив – прізвища його не згадувати. Що ми, до речі, ніколи і не робимо. Після цього пішли деякі подробиці, мовляв, тинявся по вулиці брудний, от і привели сюди... Чому тинявся? Та клею нанюхався... Є в Колі й родичі. З батьком не спілкується, а от бабусю, не від того, щоб навідати, оскільки там, зважаючи на все, сам собі господар. Що ж, вулиця з її волею, пригодами, вседозволеністю вабила й вабитиме підлітків. От і спробуй розберися, як їх зіпхнути з цього шляху та наставити на іншій – істинний?
Це питання прозвучало і з уст губернатора, коли він спілкувався з педагогами, працівниками притулку. На думку Василя Петровича, розпад родини, соціальне сирітство – велике лихо для нашого суспільства, і поодинці його не подолати. Хоча раніше жінки, що втратили чоловіків на фронті, не ламалися, ставили на ноги і п’ятьох, і сімох, причому ростили міцних, гідних людей. Сьогодні ситуація інша. Але в кожній із них мусять бути двері для виходу. Відкривши якісь із них, діти й опиняються у “Світанку”, де на них чекають тепло та піклування.
