Історію українського народу написано селянським плугом, козацькою шаблею і письменницьким пером. Й історія нашого краю винятку не становить. Тож коли ми говоримо: “Літературна Одещина”, то маємо на увазі, що за цим поняттям приховується значний пласт культурного і духовного життя величезного краю, де на зламі епох, перехресті віянь і цивілізацій мудро і віщо витворюється унікальний геополіс Українського Причорномор’я.
Навіть важко осягнути всю безліч мистецьких постатей і творчих особистостей, що хвиля за хвилею, когорта за когортою зринають із глибини століть, освячуючи наш край зоряністю свого таланту, творячи на його обширах не лише своєрідний літературний бомонд, але й самобутній літературно-мистецький всесвіт.
Саме тяжінням цього всесвіту позначені вершинні твори, мистецькі біографії та й просто особисті долі велетів української літератури Лесі Українки та Івана Франка, Володимира Сосюри та Степана Олійника. Бунтівний, волелюбний дух Одеси, її краса й аристо¬кратично-авантюрна вдача знайшли своє відображення у творчості Олександра Пушкіна, Костянтина Паустовського, Валентина Катаєва, Івана Буніна, Ісака Бабеля, багатьох інших російських та російськомовних поетів і прозаїків. А хіба ж не на одеських берегах, по салонах та бульварах міста, упокорювали свою норовливу музу поляк Адам Міцкевич, румун Міхай Емінеску, сотворці єврейської літератури Шолом Алейхем та Ноте Лур’є?
Відійшовши від національної градації, можна з упевненістю стверджувати, що Одещина була і, незважаючи ні на які політичні, економічні та со¬ціальні негаразди та злами, продовжує залишатися одним із тих мистецьких лон, тих джерел натхнення, в яких і завдяки яким зароджується могутній континент української, європейської, а відтак і світової культури.
Недарма ж в Одесі з такою побожністю ставляться до всього, що пов’язано з історією літературного процесу, провідними митцями краю. Твори і рукописна спадщина письменників, свідчення їх злетів і падіння накопичуються і досліджуються у чи не найкращому в Україні Одеському державному літературному музеї та по фондах державної наукової бібліотеки ім. Горького, бібліотек імені Франка, Маяковського, Гайдара, обласної дитячої бібліотеки... А мистецькі традиції, розмаїття поглядів, стилів, методів творення і творчих лабораторій аналізуються вченими мистецтвознавчих кафедр кількох одеських вузів.
Втім, зачаровуючись дав¬нім літературним минулим Одещини, ми часто настільки захоплюємося, що не помічаємо очевидної речі: сучасна повоєнна література краю встигла подарувати творчому світові цілу плеяду по-справжньому талановитих, самобутніх літераторів, які не тільки нікого не наслідують, але й самі – принаймні значна частина з них – варті наслідування. Ясна річ, літературний процес твориться усіма митцями, які беруть у ньому участь. Але основне тяжіння цього мистецького всесвіту утворюється завдяки існуванню Одеської обласної орга¬нізації Національної спілки письменників України, заснованої ще 1934 року, і котра традиційно об’єднує в своїх лавах переважну більшість професійно зорієнтованих, талановитих митців, для яких література стала і виявом свого хисту, і голосом сумлін¬ня, і способом творчого життя, і громадянською та по¬літичною трибуною. Так, громадянською і по¬літичною – теж.
Наші письменники-фронтовики не тільки самі брали участь у захисті Вітчизни, рідного міста, але й своїм пером, своїм талантом, своїм змудреним словом ветеранів промовляли до нових епох від імені свого майже поспіль полеглого на фронтах покоління. Ще тільки чекає свого літературознавчого та громадського осмислення творчий доробок Івана Рядченка, десятки талановитих творів якого присвячені були “окопній правді”, солдатському потові і солдатській душі. Досить згадати його збірки поезій “Наперекор войне”, “Наследники победы”, “Пока на свете есть война”... Невмирущим залишається роман “Санта-Марія” Івана Гайдаєнка. Вишуканим одеським гумором і гірко-солоною солдатською бувальщиною пройняті кращі вірші збірки “Баллада о зеркалах” поета-фронтовика Ізмаїла Гордона. Про нього давно слід говорити, як про митця, що зумів створити свій, і то досить своєрідний, поетичний літопис Великої Вітчизняної, як, зрештою, творили його у прозі та поезії інші фронтовики – Григорій Карев, Микола Сердюков, Дмитро Сергієвич, Тихомир Ачимович, Яків Сікорський, Аркадій Голишев. До такої ж “окопної правди”, тільки дещо завуальованої ліричним світосприйняттям, тяжіє й україн¬ський поет, співець рідного По¬дністров’я Володимир Гетьман.
Через тернії історії – до поглибленого, подеколи й болісного пізнання сучасного світу і сучасних реалій ведуть свого читача Валентин Мороз та Олекса Різниченко, що належать до тієї ж плеяди “шістдесятників”, контури якої окреслено творчістю Бориса Нечерди, котрому посмертно присвоєно звання лауреата Національної премії ім. Шевченка. А ще – Анатолія Глущака, котрий книжкою “Автографи” заявив про себе і як талановитий перекладач; Віталія Березінського, Станіслава Стриженюка, Василя Барладяну-Берладника; Антона Михайлевського, чимало творів якого присвячено вже сучасній українській армії, Ігоря Нєвєрова, Віктора Нарушевича, Тараса Федюка та Станіслава Конака.
Образ сучасного селянина у центрі сільського мікросвіту – ось домінанта, що постійно знуртовує творчу увагу поета Миколи Палієнка. Образною філософічністю позначені й твори Ігоря Геращенка, Василя Півня, Василя Вихристенка, Олега Дряміна, Геннадія Щип¬ківського, Віктора Вовка. Помітним явищем сучасного літературного життя України залишається добротна, характерна, сюжетно вирізьблена проза Анастасії Зорич, Юрія Трусова, Лідії Селютіної (що відома і як драматург), Михайла Циби, Анатолія Колісниченка, Миколи Суховецького та Олекси Шеренгового.
Якщо ще зовсім недавно майже всі письменники Одещини жили в Одесі, то за останні роки професійні літератори почали з’являтися і в нашій крайовій провінції. Передусім це надзвичайно талановита поетеса, керівник районної літстудії Наталія Палашевська – в Кодимі, Віктор Вовк – в Комінтерновому, Олександр Шелудяков – у Б.-Дністровському, Валерій Виходцев (який рано пішов із життя) – з Кілії, Михайло Овчаренко – в Березівці.
Наше історичне й літературне минуле вдячно і повчально повертається до нас завдяки літературознавчим пошукам лауреата Держ¬премії ім. Шевченка професора Васила Фащенка та професора Євгена Прісовського, літературо¬знавчим розвідкам Івана Дузя, Григорія В’язовського, Григорія Зленка, Олега Олійникова, Володимира Лясковського. І вже важко уявити собі дитячу літературу без казкових фантазій Володимира Рутківського, поезій для дітей Світлани Зубко та Надії Мовчан-Карпусь, психологічних оповідей Дмитра Буханенка; творів наших гумористів: Володимира Івановича, Костянтина Сергієнка, Віктора Дзюби та Володимира Гараніна, які впродовж багатьох років виступали, або й далі виступають, як знані організатори днів україн¬ського гумору та сатири на Одещині.
Сила мистецтва саме в тому й полягає, що воно здатне робити людей людянішими, підносити їх над буденністю, пробуджувати найсвятіші поривання до добра, милосердя, співпереживання. До цього знані письменники спонукають і своїх молодих колег в обласному літоб’єднанні ім. Є. Бандуренка, яке діє при письменницькій організації; в Аркадійському літературному клубі, що об’єд¬нує і професійних літераторів, і початківців, а ще – в районних студіях в Ізмаїлі, Кілії, Котовську, Балті, Арцизі та інших міст і селищ області. Своєю творчістю вони доводять, що нива Одещини щедра не лише на хліб, але й на літературні таланти.
