“Колишніх одеситів не буває” – в істинності цього твердження намагаються переконати своїми справами і помислами, спрямованими на благо рідного міста, ті, хто нині живе далеко від Одеси. Ось і Олександр Маніович, президент Європейського клубу “Дім Дерибаса” (Берлін), виступив з пропозицією, яка, на його переконання, мусить здобути відгук у Південній Пальмірі.

Нагадаємо, що “Домом Дерибаса” нещодавно засновано премію, якою нагороджуються одесити, що зробили особливий внесок у культуру міста. Першим лауреатом став найстарший бібліограф, краєзнавець В.С. Фельдман. Цього разу йдеться теж про премію – Пушкін¬ську. На думку О. Маніовича, в Одесі неодмінно мусить бути Пушкінська премія, яка цілком може стати вищою літературною нагородою України. Те, що така премія не заснована в місті, яке відіграло велику роль у житті та творчості поета, дивно і незрозуміло. Тим більше, як відзначає Олександр Маніович, нині в багатьох країнах світу громадськість відзначає художні досягнення премією імені Пушкіна.

А вперше така премія була заснована Російською Академією наук наприкінці ХІХ століття і проіснувала вона до 1919 року. Серед лауреатів – А.П. Чехов, І.О. Бунін, О.І. Купрін. 1999 року її відроджено в Росії. Останній за часом лауреат – Євген Рейн. Тринадцять років існує Царськосільська премія, заснована на честь відомого ліцею, який закінчив О.С. Пушкін. Серед лауреатів Дмитро Лихачов, Мстислав Ростропович, Юрій Любимов, Андрій Бітов. Є російські премії – Пушкінська (Барнаул), “Капітанська дочка” (Оренбург), “Болдинська осінь” та інші, засновані меріями міст. Премія імені Івана Бєлкіна вручається редакцією московського журналу “Знамя” і видавниц¬твом “ЭКСМО”.

За кордоном є, зокрема, Міжнародна Пушкінська премія доктора Альфреда Тепфера і Пушкінська премія Інституту імені Ґете (Німеччина), Пушкінська премія Міжнародного Пушкінського товариства “Арзамас” (Нью-Йорк). Ось який список могла б поповнити Одеса...

Всім зацікавленим особам пропонується обговорити такі питання, пов'язані з Пушкінською премією (в разі ухвали про її заснування: назва і статус; хто буде засновником (мерія, Літературний музей, громадська організація, журнал, видавництво тощо); вид нагороди (медаль, статуетка, грошова частина тощо).

Є в цій, дуже привабливій, ідеї ознаки “синдрому Нью-Васюків”. Чомусь не віриться, що одеська Пушкінська премія “може стати найвищою літературною нагородою України”... Ну, а привабливість її в тому, що здобувають оцінку справді достойні роботи, відкриються нові імена... Премії й конкурси загалом пожвавлюють літературний процес, привертають до нього увагу. Але це в тому разі, коли критерії добору творів будуть високими, рішення виноситимуться чесно, без огляду на те, що хтось “давно працює в літературі”, комусь “треба допомогти”, а N – просто хороша людина... Ім'я Пушкіна мусить бути гарантією якості. Твори лауреатів конкурсу бажано видати – і не мізерним тиражем, а ціна книги не може бути позахмарною. Згодом факт присудження Пушкінської премії має стати подією не лише для номінантів, їхніх родичів і друзів, але і всієї читацької пуб¬ліки.

…Книг в Одесі виходить чимало. Деяким, втім, краще б і не з'являтися, принаймні без проходження, умовно кажучи, художньо-етичної цензури і втручання “редакторського олівця”. Але є хороші книги, що залишаються за бортом читацької уваги та фахової оцінки. Допомогти перебороти цей недолік могла б серйозна премія. Чому б їй не бути Пушкінською?..