Збірка оповідань і повістей Володимира Гордона “Быть одесситом ” (Одесса, “Печатний дом”, 2005) – з тих книжок, від яких важко відірватися. Присутні основні складові успіху в читачів: цікавий сюжет, тематична розмаїтість, чудова мова.

Звичайно, ця книжка знайде своє місце на поличці “Одесики”. Одеські мемуари, легенди й бувальщини... Настільки близька нашому серцю одеська старовина, що оживає на очах... Вже на першій сторінці, в оповіданні “Этот старый Привоз ”, “Первое упоминание о Привозе я услышал в 192… году. Стоял на углу Херсонской и Ольгиевской у круглой афишной тумбы...” “Я забрался в вагон. Первый номер потащился тихонько по Херсонской, по Торговой, по Ланжероновской… На повороте вагон страшно громыхал колесами о рельсы. Так я очутился на знаменитом одесском Привозе на закате нэпа. А там!” Так ми, на давно зниклому трамвайному маршруті номер один, в'їжджаємо у світ “літературної реальності”, створений Володимиром Борисовичем Гордоном.

Трамвай іде з усіма зупинками. “Остановки” – це оповідання й повісті. “Династическая хроника ” – про Фіму-Три і його сімейство. “Концерт в безбожном доме” – “ностальгічне оповідання” про будні клубу “Союза воинствующих безбожников ”, що був на розі Кінної та Княжої. “Клад” – детективно-пригодницька історія про те, як Шуня Кац шукав матеріальні блага, а знайшов... іншого роду скарб. “Ключ от театра” – маленька повість про те, як хлопчиська – запеклі театрали, йшли на будь-які хитрощі, щоб подивитися спектаклі Театру Революції (нині українського музично-драматичного ім. Василя Василька). “Эффект тринадцатого ” і “Эта жгучая тайна” – свідчення на користь того, що в повсякденному житті завжди є місце вигадці. “Холодны весною реки ” – про одну операцію місцевого значення наприкінці “многотрудной войны”.

Зрештою, повість “Быть одесситом”, яка дала назву збірці. Цікаво, як кожен з нас відповість на запитання, що означає бути одеситом... Є певний стереотип: одесит – дотепний, безжурний, веселий і спритний, “пробивний”. Невід'ємні риси – одеський гумор і одеська мова, а також непробивна впевненість у власній унікальності – тощо, усе з безумовним знаком “плюс”. Ось і Володимир Гордон “вырос в Одессе и этим гордился – драл нос...”. Однак “по-настоящему уразумел, что значит быть одесситом, лишь тогда, когда оказался за ее (Одессы) пределами”.

…І переконався, що думають про одеситів “за пределами” по-різному. Суховантажник “Ташкент”, на якому продовжує свій шлях в евакуацію майже вісімнадцятирічний Володимир Гордон. Довелося випробувати на собі косі погляди, почути, що “одесситы все жулики – на ходу подметки рвут ”, краще триматися від них подалі. Тому й просить мати сина: “Уйди оттуда! А то одесситы тебя в море выкинут. Они такие! Ты бы лучше посидел коло вещей… Мало ли что… Тут всякие едут. Знаем мы этих одесситов!” Далі – більше. Приїхали на Кубань. Розповів Володимир станичникам про оборону Одеси – “хорошо слушали, дружно хлопали”. Але не всім припав до душі “представник героїчної Одеси”. Знайшовся один козак, який сказав з “ехидцей”: “На язык-то он горазд. Могеть. Мы поглядим, как он робить будет для фронту… Иль он хворый, одесситец? Бывали мы в ихних Одессах. Гулящий народ. Бабье все в краске… Жулик на жулике…” І влаштував одеситу випробування, яке Володимир витримав. А потім «на занятиях по военному всеобучу показал местным парням-казачкам высший класс». Тепер вже “одессит” звучало як гарантія якості (“Делайте, как одессит!”).

І протягом усіх років війни Володимир Борисович Гордон мав відповідати позитивному іміджу одесита. А якщо щось було не так, слово “одессит” звучало як звинувачення. І це має безпосередній стосунок до усіх нас, жителів Одеси... “...Это все он – одессит! Он заставил их нарушить дисциплину… Одессит этот!” “...Такую шутку со своим командиром мог выкинуть только одессит! А стыд у тебя есть?..”. “Ах, этот чертов одессит! Ну и штучка! <…>Одессит проклятущий...”. “Раз вы одессит, то значит и артист”. “А чтоб вы не заскучали, я вам назначу на узел веселого человека – одессита пошлю. С ним не заскучаете...”. Сам же Володимир Гордон до себе, як одесита, ставився таким чином. “Я же одессит, все-таки, должен выдержать!” “Я на всю школу, около сотни человек, был единственным одесситом, а это обязывало, да еще как! Я уже привык к своему личному, лозунгу. “Уж если ты из Одессы, то везде должен быть первым”.

…Як і раніше, нелегко бути одеситом – треба відповідати або не відповідати, по суті, міфу. З другого боку, що поганого в тому, щоб прагнути скрізь бути першим?

Володимир Борисович Гордон походить зі славетної сім'ї, де батьки захоплювалися театром і літературою. А п'ять із восьми (!) дітей – люди пишучі. Відомий поет, лауреат різноманітних премій Ізмаїл Гордон – старший брат Володимира Борисовича. У Москві живе поет і прозаїк Гаррі Гордон – молодший брат у сім'ї. Пішли з життя Михайло Борисович Гордон – майстер коротких фраз – і прозаїк Едуард Борисович Червін (це прізвище матері). Володимир Борисович Гордон – ветеран Великої Вітчизняної війни, кадровий військовик, – п'ятнадцять років тому прийшов до Літературної студії сатири та гумору “Резонанс” Одеського об'єднання молодіжних клубів. Цей “дивовижний полковник” (за словами заступника начальника відділу культури ОМК Тетяни Десенко) – лауреат муніципальної літературної премії ім. К.Г. Паустовського. І автор книги, від якої важко відірватися.