Півтора року тому в Україні було створено громадську організацію “Конгрес захисту української мови”, яку очолила В. В. Стрилько. Нещодавно Валентина Василівна відвідала Одесу. Однією з цілей її візиту була участь у роботі обласної науково-практичної конференції “Роль української мови у формуванні національно свідомої особистості”. На прес-конференції, яку, на жаль, лише деякі одеські журналісти вшанували своєю присутністю, відбулася розмова про причини створення “Конгресу...”, про мовну ситуацію в країні в цілому.
За час незалежності, відзначила В. В. Стрилько, українська мова не стала по-справжньому державною. Не було створено належних умов для всебічного розвитку і функціонування мови в усіх сферах життя суспільства. Стурбованість таким станом справ і спонукала до створення “Конгресу захисту української мови”. Членами “Конгресу...” є, зокрема, народний депутат України поет Б. Олійник, лауреат Шевченківської премії письменник М. Слабошпицький. Обласні організації “Конгресу...” створено в усіх регіонах України. Одеську організацію очолює вчителька української мови і літератури Лідія Петрівна Пазенко.
Серед основних цілей діяльності “Конгресу...” - сприяння розширенню сфери застосування української мови, відродження національних традицій і культури, утвердженню української як єдиної державної мови. Україна – унітарна, а не конфедеративна держава, як, наприклад, Швейцарія, на яку люблять посилатися прихильники ідеї проголошення російської другою державною мовою. При цьому, підкреслила В. В. Стрилько, “ми не проти російської або мов інших народів, які живуть у нашій країні, ми – за українську мову”. Проте, ні в якому разі не можна погодитися з тим, що нещодавно на сесіях деяких обласних рад ухвалено рішення про надання російській мові статусу регіональної. Це суперечить і правовим, і етичним нормам, і прямо спрямовано на конфронтацію двох мов. Як відзначила Валентина Василівна, є імовірність, що таке рішення може бути ухвалено і на сесії Одеської обласної ради. Зі свого боку, “Конгрес...” має намір опротестовувати ці протиправні дії у судовому порядку. Поки питаннями становлення української мови як державної, серйозно і цілеспрямовано не займеться держава, будуть можливі і ухвали, про які йшлося вище, і їм подібні.
...“Мовне питання” в Україні періодично стає то розмінною політичною картою, то об'єктом упередженого інтересу окремих осіб або цілих об'єднань. Одні кидаються захищати українську мову, інші – російську. Насправді ж, якщо ці, - та інші мови народів, яку живуть в Україні , – і мають потребу у захисті, то тільки від радикально налаштованих політиків, ідеологів, приватних осіб тощо.... Як розмовляли російською та іншими мовами ті, для кого ці мови – рідні, так і розмовлятимуть, - ніхто не забороняє. Навіть у “щиро українському” Львові авторові цих рядків не доводилося стикатися з неприйняттям російської мови. Тобто, на побутовому рівні мовне питання толерантно розв’язується, - хоча окремі прояви “мовного екстремізму” зрідка мають місце.
Що ж до української... Соромно не знати – і навіть не намагатися, не хотіти знати - мову країни, у якій живеш. З боку ж держави та інших зацікавлених осіб і організацій, важливо не допустити політики “кавалерійських наскоків” і невиправдано прискореної українізації. Щоб не вийшло так, що “дія дорівнюватиме протидії”.
