У спадщину від попередника новому директорові СРЗ «Україна» Олександру Яворському перейшли дві великі проблеми. Перша пов’язана з підняттям доку № 5, який сів на дно ще у вересні 2005 року. Друга – з договором про передачу іншого – працюючого доку № 4 британським орендарям.
Затонулий док сідає в намул. Для підняття доку потрібно близько одного мільйона гривень. На сьогоднішній день цю роботу береться виконати Морська аварійно-рятувальна служба. Але перш ніж предметно говорити про складність операції (та її вартості), водолази мають зробити якісний огляд придонної частини споруди.
Залишилося з’ясувати, хто профінансує ці роботи? Не можна втриматися від зауваження, що Мінтрансзв’язку України проявляє непоясниму пасивність у пошуках цих грошей, не таких вже й великих. Власне на імперативному припису: «Підняти!» його участь у цьому процесі закінчується. Але необхідність підняття доку й так очевидна, оскільки на нього припадає 40 – 45% завантаження всього заводу. Звернутися до банку – поставити себе на шлях розорення. Рентабельність заводу нижча за банківські відсотки на кредити.
Неоднозначна й історія з договором. Арбітром стала прокуратура.
Справа в тому, що 21 квітня 2006 року, тобто на четвертий день після свого призначення, О. Яворський зупинив дію договору про здання заводського доку № 4 в оренду англійській компанії. Цей договір було укладено його попередником, який займав директорське крісло три місяці. Сам він довідався про ситуацію тільки з листа Держдепартаменту морського й річкового транспорту України № 2/8 – 806Ф, написаного в лютому 2006 року. Звичайно, такий різкий перегляд факту й швидкість, з якою було прийнято по суті діаметрально протилежне рішення, привернули до себе увагу. У свою чергу, орендарі через свого представника в Одесі звернулися до транспортної прокуратури. Але й там, зваживши ситуацію, ці претензії знайшли необґрунтованими.
Як пояснив О. Яворський, перше, чому він не передав док в експлуатацію британцям, це сумнів, що тоді завод залишиться державним підприємством. А саме приналежність заводу до цього виду власності він ставить за основу. Аналіз же низки положень договору показує, що в ньому буквально закладена явна можливість передати його згодом у чужі руки.
Наприклад, насторожує, що тривалість оренди становить 10 років. Чи не забагато?! Хто за нинішньої нестабільності економіки в країні, зростання цін на енергоресурси, при розвалі фінансово-господарської системи морської галузі й величезних боргів її підприємств за різними статтями, може дати прогноз, що за такий термін іноземні фірмачі будуть дотримуватися усіх умов законності? Хто через 10 років буде відповідати за цю акцію, якщо вона виявиться неспроможною? На якому рівні: карному, дисциплінарному?.. Адже компанія «Лондон. Альянс. ЛТД», яка бажає орендувати док, ніяких гарантій на те, що буде берегти українське майно, не дає. Чому заводу потрібно сліпо під чесне англійське віддавати на ціле десятиріччя свої основні виробничі фонди?
У тому, що орендарі, які не відбулися, ставляться до нас без поваги, видно, наприклад, з п. 5.4. Він зобов’язує їх проводити поточний ремонт переданого їм майна за власний рахунок. Але тягар капітального ремонту при цьому має лягти на кишеню СРЗ «Україна». Але який же тоді сенс в оренді? Адже якщо заводчани самі знайдуть кошти, щоб відремонтувати докове господарство, то навіщо їм вдаватися до чиєїсь допомоги? Виходить, що англійці пропонують нам добровільно йти до них у залежність.
Можливо, натомість вони пропонують більші вигоди?
– За користування основними засобами виробництва й одержання від цього прибутку орендарі пропонують платити 18 тис. 509 гривень 90 копійок на місяць, – показує договір О. Яворський.
У масштабах великого підприємства, яким є СРЗ «Україна», це копійчана ціна. Рентабельність доку за його повного завантаження непомірно вища. Тоді чому ж зроблено такий підрахунок не на користь держави? Про це краще знає фірма «Укрконсалтінг», яка одержала від Фонду держмайна України доручення на провадження оцінної експертизи. Аналітики не врахували (або проігнорували?), що залишкова вартість становить 8,7 млн гривень. І занизили ціну удвічі, оголосивши, що док коштує 4,3 млн гривень. Від цієї суми й був нарахований відсоток плати за оренду.
Найяскравіший же «спецефект» договору в тому, що орендарям надається право суборенди «третім особам повністю або частково» (п. 6.5). Тобто вони можуть самі передати док № 4 в оренду й, можливо, неодноразово. Англійська компанія при цьому своє майно в заставу не залишає. І навіть невідомо, чи є воно взагалі, тому що за стилем роботи тут виписується «офшорка», у якої за душею тільки офіс та старий комп’ютер. Принаймні, її господарські активи ніхто не перевіряв, і відомостей про її платоспроможність немає. Інформацію про судна, які вона збирається ремонтувати в заводському доці, компанія не надала.
Але 21 квітня 2006 року надійшов лист від її представника. Від імені «судноремонтників туманного Альбіону» виступала Ганна Манолова. Вона пригрозила «фінансовими претензіями», якщо док не опиниться в орендарів. Передала право вести подальші справи своєму юристові. Останній жодного разу на СРЗ не з’явився. Зрешті, з’ясувалося, що орендна витівка виглядає тільки як «можливість ефективного використання державного майна». А договір у його прямій якості не затверджено у Мінтрансзв’язку України.
– Якби ми передали док в оренду, завод можна було б закривати, а людей розпускати по домівках, – вважає О. Яворський.
На нинішній час завод сам експлуатує своє докове господарство. Відповідно до програми, підготовленої службами заводу, з 20-го травня його завантаження буде забезпечено на 100%, навіть доведеться залучати підрядні організації на допомогу. Наприкінці весни на ремонт стануть не менш 10 одиниць. Провадиться пошук додаткових видів завантаження, зокрема, за профілем машинобудування.
– Тут головне не втратити марку, – говорить О. Яворський. – Доля подальших виробничих відносин багато в чому залежить від того, як ми виконаємо свої зобов’язання перед іншими замовниками. Від цього залежить, наскільки швидко вони переборють бар’єр недовіри й спрямують свої судна для ремонту на наш завод. Тоді замовлень не бракуватиме.
