Продукція Одеського консервного заводу дитячого харчування була добре відома і дорослим, і дітям. У місті його по-свояцьки називали «соковий» завод. Але ось підприємство вже майже 10 років як вийшло з розряду державного і перетворилося на ВАТ. І з прилавків магазинів зникли баночки з фруктовими соками й овочевими пюре, на яких виросли цілі покоління. А водночас постала проблема створення вітамінного столу для дітей і хворих. І така великосяжна, немов у виробничих змінах заводу у Високому провулку відбилися складності цілої країни.
– Однією з найважливіших умов нормального розвитку та міцного здоров’я дітей є їх харчування. Питання забезпечення їх якісними продуктами потребує в Україні негайного розв’язання, говорить заступник директора за науковою працею державного НДІ “Консервпромкомплекс” Людмила Філіппова. За даними Мінохорони здоров’я України понад 50% дітей, що народжуються, мають різні порушення, дисфункції органів і систем життєдіяльності. Багатьом із них, за висновком фахівців гігієни харчування, педіатрів (наприклад, порушення обміну речовин, іммуно-дефіцитні стани, залізодефіцитну анемію, захворювання органів травлення) можна запобігти й навіть відновити здоровий стан за допомогою спеціальних харчових продуктів. Інститут “Консервпромкомплекс”, що також розташований у Високому провулку, розробив групи консервованих продуктів для дітей хворих на пієлонефрит, туберкульоз, дисбактеріоз, неінсулінзалежний цукровий діабет. А також спеціальні продукти для вагітних жінок і матерів-годувальниць.
Однак сьогоднішньої річної продуктивності на 30 тис. тонн консервованих виробів, вироблених зі свіжих фруктів і овочів, гранично мало в масштабах країни. А продукція лікувального призначення не випускається взагалі.
Падіння виробництва номенклатури дитячого харчування почалося з переходом економіки на ринкові рейки. Залишилися в минулому сотні мільйонів банок і, принаймні, 270 різних найменувань в асортименті, що мали місце тільки на Одеському соковому. За статистичними даними, 2004 року обсяг виробництва основних видів продукції задовольняв тільки 29% від науково обґрунтованої норми, потрібної для малят до трьох років. І 5,8% – для дітей до 14 років.
Чи варто нагадувати, що це також спричинило скорочення сировинної бази, тобто негативно вплинуло на сільське господарство. Багатьох замовлень позбулася й машинобудівна галузь. Змінилися відносини між виробниками та споживачами.
Як наслідок, на наші прилавки ринули імпортні товари. Заступник директора за науковою працею в галузі економічних досліджень державного НДІ “Консервпромкомплекс” Тетяна Громова говорить, що в зв’язку з цим різко скоротилася пряма переробка фруктоовочевої сировини. Тепер вітчизняний ринок на очах перетворюється на місце, де реалізуються продукти, зокрема й для дітей, що не відповідають стандартам здорового харчування. Зате технології, що лежать в основі виготовлення соків, не потребують значних витрат, складного устаткування, та й професійних кадрів. Адже до 95% вітчизняних виробників роблять тепер соки на основі імпортних концентратів.
З комерційної точки зору це привабливе виробництво. Технологічний процес – простіше не буває: як у приказці: “Цукор, дріжджі і вода виручають нас завжди”. Далі рідина розливається в блискучі пакети з намальованими яскравими плодами, і телереклама агітує громадян купувати це питво.
Однак чи не дивує, що смак соку виявляється кращий, ніж у натурального плоду? Невже сік з персика може бути солодший і запашніший, чим сам персик? Чи не насторожує те, що пропоновані соки у відкритому вигляді, навіть на сонці, не псуються цілий тиждень? Адже таке можливо тільки за наявності консервантів! І як же при цьому ставитися з довірою до напису “натуральний”? Так, натуральні соки за смаком можуть поступатися сурогатам, але це тільки тому, що в них не поклали добавок, що впливають на смакові рецептори і штучно викликають неадекватне виділення шлункового соку.
Фахівці інституту “Консервпромкомплекс” провели ціновий аналіз сокових фальсифікатів. Виявляється, яблучний концентрат обходиться виробникові в суму ледь більше долара за кілограм. А з такої дози після “разбодяжування” водою можна одержати 5 літрів соку, готового для реалізації. Відпускають його, як відомо, по 5 гривень за літр, тобто за той же один долар. Решта прибутку ділиться в обговорених пропорціях між постачальниками, виготівельниками та продавцями. Відбувається це коштом із кишені простодушного покупця.
З кілограма яблук удалося б вичавити не більше 600 г соку. Самі ароматизатори та барвники мають властивість накопичуватися в тканинах людського організму. Сторонні тіла не сприяють оздоровленню, особливо, якщо мова йде про дітей. До того ж, у тих, хто регулярно п’є такі соки, виникає непоясненна потреба споживати їх ще. Чи не схоже це на залежність від збудника певних приємних станів? Може, серед добавок є компоненти, те саме що приворотне зілля? У будь-якому разі, справжні соки не генерують бажання заковтувати їх літрами!
У зв’язку з цим, хотілося б, щоб у нас було вирішено питання про експертизу напівфабрикатів, що надходять переважно з Іспанії, Ізраїлю, Німеччини. Сьогодні експерти констатують тільки відсутність у напоях шкідливих речовин. Але не виносять “на світло” судження про натуральність вихідного матеріалу. А поки регулюється законодавча база, покупець залишається незахищеним ні юридично, ні нормативно, ні інформа¬ційно.
На зустрічі з міністром аграрної політики України Олександром Баранівським директора цього ж інституту, лауреата Державної премії в галузі науки й техніки, отриманої за розробку й освоєння виробництва високоякісних продуктів для дітей, кандидата наук Юрія Пилипенка було запитано: “Як убезпечити продукти харчування?” Про корисність продукту мова вже не велася навіть на такому високому посадовому рівні. Але ж соки – не прохолодні напої. Вони живлять організм і насичують його енергією.
Вихід працівники інституту вбачають у запровадженні національних стандартів безпеки на харчову продукцію. Вони мусять бути обов’язковими і для вітчизняних виготовлювачів, і для постачальників імпортних компонентів. Уже навіть запропоновано впровадити в стандарти термін “натуральний сік” – тобто вичавлений зі свіжої сировини. Дозвіл приватним виготівельникам соків працювати за власними нормами видається заохоченням безконтрольного виробництва.
Тим часом, фахівцями галузі підготовлено проект закону “Про дитяче харчування”. Він, зокрема, передбачає стимулюючі механізми оподаткування стосовно національного виробника, посилений митний режим при пропуску імпортної сировини, придбання нового обладнання, систему захисту національного ринку. Найголовнішою ж мусить стати наявність держзамовлення на продукти дитячого харчування. Відтак для розвитку галузі потрібно, щоб 45% виробництва дотувалося з державного і місцевого бюджетів.
Закон уже міг би набути чинності. На жаль, 19 січня 2006 року Президент України наклав на його впровадження в дію тимчасове вето. Воно не знято досі! І це при тім, що Президентом України цей рік оголошений Роком дитини...
