Звичайно ж, людина далека від проблем екології може здивуватися: «Даруйте: на Одещині – й опустелювання? Ну, засуха, – так буває, трапляється, але щоб ішлося про опустелювання!» Одразу хочу зауважити, що коли мовиться про опустелювання, не обов’язково уявляти собі безмежну пустелю на зразок Сахари. Навіть у нас, на, здавалось би, цілком благополучній у цьому плані, тобто далекій від палючих сахарських вітрів і зовсім не схожій на Каракуми, Одещині, проблема землі, яка втрачає своє сільськогосподарське призначення, коли вона перестає бути родючою і лагідною у ставленні до хлібороба – на жаль, постає досить гостро. І саме про це йшлося під час прес-конференції заступника начальника Державного управління екології та природних ресурсів в Одеській області Валентини Іванівни Крутякової, яка відбулася 13 червня в приміщенні Одеської облдержадміністрації.
З’ясовується, що так, проблема не просто існує, а постає досить гостро. І викликана вона як природними особливостями нашого краю, так і нашою нерозважливою діяльністю в ньому; нашим невмінням господарювати так, щоб дбати не лише про сьогоденний врожай, сьогоденну економічну вигоду, а й про те, що станеться з землею після нашої інтенсивної експлуатації її природних можливостей; чи має вона достатньо вологи і добрив, чи дотримуємося принципів сівозміни, чи вчасно і якісно обробляємо її, не порушуючи структури грунту.
Словом, ми завжди повинні пам’ятати, що не ми перші господарюємо на цій землі, і не на нас із вами це господарювання завершиться.
А тепер кілька цифр і фактів, які примушують зовсім по-іншому поставитися до стану землі в нашому, здавалося би, цілком благополучному регіоні. Загальний земельний фонд Одещини складає на сьогодні 3,3 млн га. На перший погляд, землі і землі, аби тільки було кому господарювати на ній. Але... з’ясовується, що майже 48% цих площ вражені ерозіями, або, як кажуть фахівці, еродовані. Уявляєте, майже половина нашого земельного фонду належить до еродованого, а отже, потребує особливого ставлення до себе, вимагає спеціальних протиерозійних заходів і технологій, а вони обходяться господарникам дуже дорого. Тим паче, що майже 33 відсотки цих еродованих територій уже середньо або й сильно “змиті”. Це означає що час втрачено: на цих територіях уже майже, або й зовсім, не залишилося родючого шару, отого, освяченого в піснях та повір’ях селянських, славетного українського чорнозему, яким захоплювався увесь світ.
Тим часом уже зараз в області зареєстровано 1100 ярів, площа яких сягає майже 14 тисяч гектарів, і вона постійно збільшується. А хіба не може не турбувати те, що фахівцями виявлено майже 3500 зсувонебезпечних ділянок. І не треба думати, що зсувами уражені лише узбережжя моря та наших численних морських лиманів і прісних озер. Як це не дивно, з понад 5 тисяч зареєстрованих зараз в області зсувів грунту, переважна більшість з них формується в далеких від моря та лиманів північних районах області.
Щоб відповісти на запитання: “Чому саме там?”, треба уважно придивитися до фізичної карти краю, і звернути увагу, що Кодимський, Савранський, Балтський, Ананьївський, Красноокнянський і значна частина Котовського районів – це землі, що перебувають на південному відгалуженні Подільської височини. На цій території завжди багато дощів і снігів, і це при тому, що вся вона зрізана не скельними, а чорноземно-глиняними пагорбами, ярами, долинами річок... І якщо зважити, що чимало цих долин, схилів, пагорбів та схилів річкового узбережжя давно і бездумно розорані нами, то чи варто дивуватися, що все це створює передумови для великих і малих зсувів грунту, всіляких проваль, тріщин і западин.
Ось чому Валентина Крутякова з такою надією говорила про впровадження в дію екологічної програми “Ліси Одещини”, яка є складовою частиною значно ширшої програми “Ліси України”. Ні, в цій програмі йдеться не лише про збереження тих, досить незначних, лісових площ, які ми, і теж здебільшого в північній зоні, маємо. Треба перетворювати на ліси, лісо¬смуги, паркові насадження будь-яку територію, яка не використовується сільгоспвиробниками, піддана ерозії; будь-який яр, будь-яку долину. Кожне річище відмерлої річки, а таких у нас до сотні, повинно перетворитися на зелену оазу посеред спраглого степу. І тоді зміниться сам характер наших степів, зменшиться їх спраглість та ерозійність. І не треба тут чекати великих державних інвестицій. Цією святою справою повинні займатися і державні структури, такі, скажімо, як лісгоспи, і господарники всіх інших форм власності. Нас, жителів Одещини, мільйони. Нехай кожен із нас посадить в рік по одному деревцю, то й тоді за кілька років матимемо насадження з мільйонами дерев.
Виявляється, що опустелювання може бути не тільки піщаним, глиняним (коли родючого грунту нема, а жовтіє лише безплідна глина), або карстовим. Воно ще може бути й... болотяним, вірніше, заболочувальним. Й ось тут перед нами постає парадоксальна ситуація: з одного боку, ми ж нібито живемо в засушливих степах, при досить жаркому літньому кліматі, в зонах зрошувального землеробства, а з іншого – екологи б’ють тривогу: якщо так піде й далі, наші степи мало чим відрізнятимуться від поліських боліт. Через те, що свого часу ми, спрямовуючи русла річок, позаганяли їхню течію під землю; через відсутність належної дренажної системи; через безконтрольні викиди в грунт очищених, а здебільшого неочищених, промислово-побутових вод, ми дожилися до того, що 390 населених пунктів області або (вдумайтеся!) 33 відсотки від їх загальної кількості, перебувають під впливом підтоплення різного ступеню.
При цьому 72 з них підтоплюються систематично, а отже, стан земель і багатьох будівель в них перебуває в критичному стані; і чим це закінчиться – сказати важко. Особливо потерпають від цього лиха село Багате і селище Суворове Ізмаїльського району; села Мирне і Яськи, що поблизу Біляївки; село Струмок Татарбунарського району, а також чимало сіл Великомихайлівського, Котовського, Роздільнянського, Фрунзівського, Саратського районів.
Знову ж таки в цьому випадку слід іти і шляхом значних інвестицій, які дозволили б створити належну дренажну систему. Тобто тих п’яти мільйонів гривень, які виділено обласним бюджетом на екологічні потреби, на всі ці проблеми не вистачить. Тому треба залучати інвесторів, треба використовувати ті кошти і технічні засоби, які є в місцевих господарствах та сільрадах. Але й кожен із господарів садиб у цих селах повинен подумати, що він може зробити: відкачати воду з підвалу, зміцнити фундамент свого будинку, обвести свій город та сад захисними рівчаками, відводячи воду до найближчої низини чи яру, і в такий спосіб захистити своє обійстя від зливних дощів і талих вод...
До речі, слід пам’ятати, що підтоплення не лише руйнують структуру наших грунтів, їх характер, а також підмурівки і стіни домівок. Ці грунтові води, в які потрапляє чимало побутових відходів, каналізаційних стоків та хімічних речовин від складів з добривами і ядохімікатами (про це ми ще поговоримо), катастрофічно і погибельно забруднюють джерела питної води: річки, озера, криниці і навіть свердловини.
Отож, Всесвітній день боротьби з опустелюванням і засухами – це, на жаль, і наш із вами судний день, спеціально для того і запроваджений, щоб ми ще раз мали змогу роззирнутися навколо себе, подумати, в якому світі, на якій землі, за якої екологічної ситуації ми живемо, і що маємо намір залишати після себе нащадкам. Не пустелю ж!..
