8 червня для Бессарабії – день скорботи. У цей день залишив своїх дітей батько бессарабських албанців, арнаутів, болгар, гагаузів, євреїв, молдаван, українців, росіян, представників інших національностей видатний військовий і державний діяч генерал-попечитель Іван Микитович Інзов. З того сумного дня минуло вже 161 рік. Але Бессарабія пам'ятає й шанує свого великого громадянина. І щороку поминає його, начебто пішов він від нас зовсім нещодавно. Так було й минулого четверга.
З ранку біля пам'ятника Інзову в Болграді зібралися усі, кому дорога пам'ять про цю велику людину. Були, як кажуть, і старий, і малий. Приїхали й гості: керівники виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представники громадськості Арцизького, Ізмаїльського, Саратського районів, з Одеси. Приїхали й закордонні тепер гості, із сусіднього Вулканештського району Молдови.
Відкрив жалобний захід Болградський міський голова В.Х. Качанов – молодий, енергійний, досвідчений керівник. Коротенько окреслив життєвий шлях Інзова, найважливіші діяння головного попечителя й голови Піклувального комітету про закордонних поселенців південного краю Росії.
Голова Болградської райдержадміністрації Д.Н. Койчев відзначив роль Інзова як засновника й облаштувальника Болграда.
Потім слово взяв В.М. Куємжи – президент Фонду ім. І.М. Інзова, який нещодавно створений його стараннями. Він особливо зупинився на тому, як багато значить для нас сьогодні ім'я Івана Микитовича Інзова, як багато треба нам зробити, щоб віддати належне нашому незабутньому Попечителю, найдобрішої душі Людині.
Від людей старшого покоління виступив голова районної організації ветеранів війни й праці М.І. Козлов, від молоді – А.Д. Деміров.
Дуже теплі, проникливі слова про Івана Микитовича сказав І.Г. Нєнов, член Спілки письменників Болгарії, автор відомої книги "Попечитель". Він особливо зупинився на тому, як шанують і пам'ятають нашого генерала-попечителя в Болгарії.
Відомий одеський журналіст, головний редактор журналу "Болгари" Олег Де-Рибас у короткій, але яскравій промові порівняв діяльність двох великих творців: свого прадіда Йосипа Де-Рибаса, засновника Одеси, та Івана Інзова, засновника Болграда.
Завдяки організаційній та технічній підтримці Болградського будинку культури і його директорки Н.Ф. Рибакової, мітинг став вражаючою подією для городян та гостей.
Потім колона автобусів і легкових автомобілів прямувала до міського цвинтаря, де в церкві святителя Митрофана спочиває прах генерала-попечителя. У народі ця церква називається мавзолеєм Інзова.
Тут пройшла апостольська поминальна служба по шановному Іванові Микитовичу, який усе своє життя віддав беззавітному служінню Батьківщині, людям.
Після поминальної служби було проведено екскурсію по найвидатніших інзовських місцях.
Відвідали пам'ятник на околиці Болграда, на місці, де імператор Микола I у 1828 р. провів огляд російських військ, які йшли за Дунай на ро¬сійсько-турецьку війну за волю балканських народів. Стараннями І.М. Інзова огляд і пов'язані з ним заходи пройшли на належному рівні. А сьогодні стараннями Фонду ім. І.М. Інзова під керівництвом В.М. Куємжи пам'ятник відреставровано.
Далі гості ознайомилися із Бол¬градською гімназією – першим навчальним закладом у місті, який з'явився знову ж таки завдяки нашому генералу-попечителю.
Наступним пунктом екскурсії був парк ім. О.С. Пушкіна, колишній казенний сад, посаджений за особистою ініціативою й під особистим керівництвом Івана Микитовича. Тут розташований невеличкий особняк, побудуваний у вигляді стародавнього замку за проектом вірного соратника генерала, його ад’ютанта С.Н. Малевінського. Добре, що цей замок передано під офіс Фонду ім. І.М. Інзова. Як свого часу Інзов дав притулок Пушкіну, сьогодні парк ім. О.С. Пушкіна дав притулок Фонду ім. І.Н. Інзова!
Після парку ми порямували до Преображенського собору, побудованого знову ж таки завдяки І.М. Інзову. Настоятель собору протоієрей отець Василь докладно розповів про історію будівництва й освячення собору, про ікону св. Володимира, присвячену Інзову.
Завершилася екскурсія у Болградському історико-етнографічному музеї. Директор музею М.І. Куємжи та науковий працівник І.А. Гейко ознайомили гостей з багатою експозицією музею, особливо зупинилися на роз¬ділах, присвячених Інзову.
За вечерею, як водиться, пом'янули Івана Микитовича. Ділилися думками й міркуваннями про розвиток Фонду ім. І.М. Інзова, про створення історико-меморіального комплексу, історико-туристичних маршрутів, про усе, що пов'язано з ім'ям цієї великої людини.
Хочеться підкреслити, що програма була такою насиченою й різнома¬нітною завдяки винятково ініціативі й невичерпній енергії В.М. Куємжи. Протягом уже декількох років він з рідкісним ентузіазмом невтомно бореться за те, щоб ім'я Івана Микитовича Інзова посіло гідне місце в історії нашого краю, у пам'яті нащадків тих поселенців, для процвітання яких генерал-попечитель робив усе можливе й неможливе.
Але один у полі не воїн. Так, на превелику силу вдалося, зрештою, створити Фонд ім. І.М. Інзова. Так, є правління, є члени фонду. Але – немає команди. Це видно навіть збоку. І – немає належної підтримки. Гадаю, і районна, й міська влада, і бізнесмени могли б і мають надавати Фонду більш істотну допомогу: і організаційну, й моральну, і фінансову.
Незрозумілу позицію зайняли й місцеві засоби масової інформації. Газета "Панорама" у міру можливості, нехай не завжди вміло, але висвітлює роботу фонду. А газета Болградської районної ради "Дружба" робить це досить неохоче. І незрозуміло чому. А газети "Деловая Бессарабия" та "Новый век" існують, судячи з матеріалів, що публікуються, поза історико-культурним життям Бессарабії й поза сьогоднішнім днем нового століття. Чи то не знають, чи то не хочуть знати про І.М. Інзова.
Можливо, час уже залишити дрібні містечкові амбіції типу "чия газета краща", "який чиновник важливіший", "який бізнесмен крутіший". Газета, крісло, бізнес сьогодні є, а завтра немає. А Іван Микитович Інзов був, є й буде завжди. Він залишився в історії, в століттях.
Невже потрібно ще пояснювати, що Інзов – це наше святе минуле, наша слава, наша гордість. Адже загальновідомо, що, не знаючи минулого, ми не маємо майбутнього. За такого ставлення до світлої пам'яті Попечителя усім нам має бути соромно перед нашими предками, перед нашими дітьми, онуками.
Тож давайте ж разом, спільними зусиллями піднімемо на належний рівень наше спільне святе минуле! Вічна пам'ять і вічна слава нашому генералу-попечителю Івану Микитовичу Інзову.
P.S. Гонорар за цю статтю прошу перерахувати до Фонду ім. І.М. Інзова
