Подорожчання енергоносіїв поставило нас перед необхідністю, з одного боку, ефективно їх використовувати, з другого боку – максимально заощаджувати. Це безпосередньо пов'язано із посиленням контролю за витрачанням паливно-енергетичних ресурсів.
Питання вивчення енергомісткості України виникло з моменту здобуття нею незалежності, тобто з 1991 року. Як сказав на «гарячій лінії» в облдержадміністрації заступник начальника територіального управління державної інспекції з енергозбереження в Одеській області Валерій Лехан, Україна успадкувала таку економіку й рівень виробництва, за яких витрати енергії на виробництво одиниці валового продукту набагато вищі, аніж в інших країнах. На виробництво товарної продукції вартістю у 1000 доларів нам потрібно витратити 3,25 тонни нафтопродукту. При цьому сучасні європейські країни витрачають близько півтонни палива. Це перетворює наші товари у неконкурентоспроможні, а їхнє виробництво – у неощадливе, щоб не сказати марнотратне.
І все ж таки, починаючи із 2003 року, крива енергозбереження почала підніматися вгору: ми почали більше заощаджувати енергоресурсів. Тобто почали менше витрачати енергії на виробництво одиниці валового продукту.
Проте хліб у багатьох містах України подорожчав на суму від 20 до 60 копійок. Пекарі пояснюють це тим, що випікання хліба вимагає більших енерговитрат, які вони змушені переносити на вартість виробу. У вартості кожного буханця (залежно від його виду та сорту) від 6 до 26% вартості витрат на нафту. Але, як говорить В. Лехан, приблизно половина цих витрат – зайва, тобто її можна було б уникнути, якби дотримувався правильний режим економії. Отже, якщо призначено зробити подорожчання хліба, то його ціна мала б піднятися не на 40 копійок, а тільки на 20. Інакше кажучи, споживач, який не може обійтися без цього продовольчого продукту, ставиться перед лицем необхідності покривати зі своєї кишені невміння пекарів правильно організувати своє виробництво.
Це доведено результатами 10-річних досліджень. Є також приклади, які показують, що заощаджувати можна. Так, хлібопекарські заводи Біляївки, Овідіополя знайшли способи вдосконалення технології й змогли знизити собівартість хліба, що випускається, втричі (у порівнянні із 2000 роком). Ще одним прикладом може послужити Одеська кондитерська фабрика ім. Р. Люксембург. У 2004 році за настійною вимогою інспекції з енергозбереження повністю реконструйовано лінію з виробництва шоколадних цукерок. Колишній технологічний процес був не врегульований настільки, що виникали й даремні викиди виробленої у великих обсягах, але невикористаної пари в атмосферу, і надмірне обмерзання холодильних камер. За рахунок зниження енергомісткості після модернізації собівартість цукерок зменшилася на 30%.
Болісним (і таким, яке поки що не зцілене) питанням залишається співвідношення вартості енергоносіїв і частки громадян в оплаті комунальних послуг. Щоб ми ощадливо жили, потрібно вирішити неміряний комплекс проблем, які існують у теплофікаційному господарстві. Втрати тут спостерігаються буквально на кожному кілометрі. Так, Одеса має сьогодні трьох постачальників теплової енергії. Це Одеська ТЕЦ, «Одестеплокомуненерго» та «Одеські теплові мережі». Останні за участю шведських компаньйонів провели реконструкцію теплотрас міськмолокозаводу № 1, що охоплюють район Шкільного аеродрому. Щодо техніко-економічного обґрунтування приблизно 40% енергоресурсів буде зекономлено. На жаль, ці окремі випадки гідні бути поставленими у приклад. Чи провадиться така робота в інших галузях і організаціях? Частіше ми зіштовхуємося із методом відключення підприємств від енергетичного джерела. В. Лехан вважає, що це нічого спільного не має із раціональним використанням ресурсів та їх економією.
Однак як спосіб спонукання до пошуку ефективних форм роботи система штрафування себе виправдовує. Тих, хто не прагне до зниження вартості продукту, матеріально карають. Фінансові санкції за перевитрату енергії застосовуються як до підприємства, так і до окремих його керівників. Як правило, величина штрафної суми становить дворазовий розмір щодо величини, на яку було перевищення встановленої норми витрачання. Відповідальні за економію енергії особи піддаються стягненню на суму в розмірі від 5 до 15 мінімальних окладів. В області інспекція вже вдавалася до таких важелів впливу стосовно підприємства «Інтерхім», Іллічівського «Газойлу», низки служб управління Одеської залізниці. Зрештою, до Одеської ТЕЦ, де витікання гарячої води за годину становить 200 тонн. Звичайно, для дотримання циклу роботи втрати потрібно заповнювати, спалювати паливо, щоб нагріти цей обсяг до експлуатаційних параметрів і подати споживачу. Як наслідок, утворюються втрати, які у 20 – 25 разів перевищують встановлені норми. Стягнення накладено й на фізичних осіб. Таке непопулярне рішення, як підвищення тарифів, відомою мірою може зіграти в енергозбереженні стимулюючу роль.
При цьому складається тенденція завищувати норми, щоб у такий спосіб уникати санкцій. Інспекції відомі навіть випадки, коли підприємства вдавалися навіть до таких методів, як звертання до науково-дослідних інститутів із замовленнями. І там видають «обґрунтування», які регламентують рівні витрачань, що насправді свідомо завищені.
До деякої міри проблему енергетичного голоду можуть вирішити нетрадиційні способи вироблення енергії. Це вітряки, що експериментально встановлені на території фермерських господарств у Балтському, Комінтернівському, Біляївському районах. У Затоці стоять сонячні батареї, два дитячі садки із такими ж джерелами енергії є в Одесі, кілька батарей стоять у Болграді. Робляться спроби одержання газу із зеленої маси або із гною. В Одеській області працюють 6 таких біоустановок. Собівартість 1000 кубометрів синтетичного газу, отриманого подібним чином, становить 40 доларів. Але для широкого впровадження нетрадиційних методів вироблення енергії потрібна державна програма, а не епізодичні досліди ентузіастів та вчених диваків. Такої в Україні немає! І в масштабах країни дана проблема не вирішується. Україна тільки має намір встати на шлях вироблення нетрадиційної енергетики. У Німеччині прийнято закон, за яким до 40% енергоресурсів мають вироблятися за рахунок нетрадиційних методів. У Данії – до 60%. Близькі до цих показників Швеція й Норвегія. У нас поки що ступінь вирішення цієї проблеми вичерпується 0,3 – 0,5%. Цього не вистачить навіть на забезпечення енергією Одеської області.
