(ДО 130-РІЧЧЯ ТЕАТРУ В БАЙРЕЙТІ)
«... Я полишаю світ… але я заповідаю світові скарб найсвятішого знання мого. Ані земне щастя, ані золото, ані божественні розкоші, ані дім, ані двір, ані пишнота влади, ані облудні ланцюги непевних угод... – ніщо не дасть щастя: і в радості, і в горі блаженство, – однією лише любов’ю!»
Р. ВАГНЕР
У спадщині Рихарда Вагнера – німецького композитора, поета, драматурга, філософа й мислителя – головне місце посідає опера. Він явився одним із великих реформаторів цього жанру у ХІХ столітті. Його ідеал – піднесена музична драма, заснована на синтезі мистецтв, насамперед поезії й музики.
Вагнерові належать 13 опер. Всі вони написані на власні поетичні тексти. Сюжети й образи він черпав із близького йому німецького, скандинавського й кельтського епосу. Композитора захопив міф нібелунгів та сказання про Зиґфрида. Так починалася робота над грандіозним твором – «Кільцем нібелунга», що тривала понад чверть століття й вилилася в чотири монументальні музичні драми: «Золото Рейну», «Валькирия», «Зиґфрид», «Загибель богів».
Кільце – основний символ твору Вагнера, що заявлений у назві й має глибокий зміст. Кільце – коло, правильна лінія без початку й кінця. Із ним пов'язано чимало символів і значень: це нескінченність, космос, вічність, циклічність.
«Кільце нібелунга» – єдиний у музичній культурі приклад оперного циклу, загальна тривалість виконання якого досягає приблизно п'ятнадцяти годин. Виконання циклу протягом чотирьох вечорів – завдання не з легких і для виконавців, і для слухачів.
Вагнер розумів всю складність втілення опер на сцені, ще не підготовленої технічно для зображення вигадливих, фантастичних сцен, яких багато в тетралогії. Він мріяв про створення якогось театру, у якому будуть йти його опери. Хотілося йому, щоб це було одне із невеличких міст Німеччини, зручно розташоване і гостинне. Саме таке, де б не довелося вступати у конфлікт із постійно діючим великим театром.
Вагнер зупинився на Байрейті в землі Баварія, на річці Ротер-Майн, яке вперше згадується близько 1194 року. Тут він мешкав на віллі Ванфрид (втілена мрія) – подарунок короля Людвига Баварського – до 1883 року, в саду якої й похований. У цьому містечку поховано й Ференца Ліста, на доньці якого, Козимі, Вагнер був одружений.
На підвищенні, на так званому «Зеленому пагорбі» був побудований театр на кошти «вагнерівських» товариств, створених у багатьох країнах світу. У серпні 1876 року театр відкрився. На погляд глядачів постав будинок із рудої цегли з безліччю дверей, що нагадує склад або ангар. Всередині ніяких прикрас, але все для найкращого звучання й сприйняття.
13, 14, 16, 17 серпня – перше виконання всієї тетралогії «Кільця нібелунга» і так тричі за дванадцять днів.
З тих пір із невеличкими перервами в театрі, у цьому Будинку урочистих вистав, провадяться фестивалі вагнерівських опер протягом літа. Вже сто тридцять років театр, історія існування якого сповнена справжнього драматизму, далі залишається винятковим і єдиним явищем музичного світу. Тільки тут ставляться опери одного-єдиного композитора, тільки сюди, до маленького містечка, стікаються дотепер існуючі шанувальники одного композитора – Вагнера, тільки тут вулиці названо іменами членів вагнерівської родини й іменами героїв його опер.
В Одесі опери Вагнера не ставилися з дореволюційних часів, і вони мало відомі одеським слухачам, тому представлення їх у будинку-музеї М. Рериха, який був палким шанувальником музики Вагнера й творцем декорацій до його опер, викликало підвищене зацікавлення городян. На чотири вечори музей став подобою байрейтського Будинку урочистих вистав, публіка цілком заповнювала найбільшу його залу.
За вісім годин Світлана Олександрівна Малиш – викладач училища мистецтв та культури ім. К. Данькевича, лектор, керівник товариства ім. С. Рахманінова, лауреат премії ім. К. Паустовського, автор книжок «Осягаючи Рихарда Вагнера» й «Наодинці з музикою» – із тонкою ніжністю та чуйністю показала слухачам красу й велич музики Вагнера, його життя, сповнене боротьби й перемог, невизнання й поклоніння, розкрила зміст тетралогії, в якому зашифровано розгадку минулого, пророкування майбутнього й глибокі філософські роздуми про долю світу.
Її розповідь супроводжувалася читанням фрагментів із музичних драм Вагнера й відеозаписами окремих сцен у виконанні вокалістів різних театрів світу. Наприкінці був показаний репортаж про постановку «Кільця» у Маріїнському театрі Петербурга у 2003 році (диригент Валерій Гергієв).
Усім присутнім стало зрозуміло, у чому полягають найбільша цінність, неперебутнє значення й невичерпний інтерес до безсмертних творів генія. Кожна епоха знаходить у них риси сучасності.
Якщо говорити про кільце як символ могутності, то воно не стало реліквією минулого. Як і раніше, усюди триває непримиренна, запекла боротьба – боротьба за владу, що породжує й нині всі пороки світу: невтримну пристрасть його мешканців до золота, зрадництво, обман, розчарування в життєвій боротьбі, загибель світу – такий підсумок грандіозного циклу Вагнера.
Не повинно кільце потрапити до носіїв зла. Не можна здійснювати неправі діяння, порушувати світові закони й гармонію, допускаючи несправедливість, подібно до Вотана, одного з героїв цього циклу музичних драм.
Любов – джерело світла й радості життя. Спокута світу Любов'ю – головна думка всього твору Вагнера.
