У вересні Президент України В. Ющенко збирався приїхати до Придунав’я на фестиваль «Наша Бессарабія», присвячений виноградарству і виноробству. І, зрозуміло, організатори дуже хотіли здивувати Віктора Андрійовича бессарабським вином.
Якби Ющенко був пересічним громадянином, йому б наточили з будь-якої бочки – і все було б добре. Але в цьому випадку пригощати треба було Главу держави, у якого, на жаль, вже був дуже сумний досвід отруєння діоксидами.
Перед візитом Ющенка на місце прибула спеціальна служба, до обов'язків якої входить забезпечення безпеки Президента. Крім іншого, вивчали меню. Коли фахівці довідалися, що Вікторові Андрійовичу мають намір запропонувати вино місцевого виробництва, почали вимагати: «Покажіть пляшку. Вона має бути, по-перше, закупорена заводом-виготівельником, по-друге, дайте весь пакет документів, які гарантують відповідність і якість вмісту пляшки». Здавалося б, чого-чого, а вина в Придунав’ї – залийся. В кожному районі працюють винзаводи. За сезон виробляються сотні тисяч декалітрів. Але пляшку для Президента, щоб вона була із «залізною» гарантією, ледве знайшли (про цей інцидент, звичайно, мені розповіли по секрету)! Ось тобі і Бессарабія – сорок п'ята «виноградна» паралель.
Що ж відбувається в нашому виноградарстві та виноробстві? Свою точку зору сьогодні висловлює директор ДВГ ім. Суворова – підприємства, яке спеціалізується на розсадництві та виноградарстві, А.В. БІЛОУС.
– Остання зима була суворою, і винограду в Україні вирощено мало. Ми очікували, що попит на продукцію буде високий як ніколи, – говорить Анатолій Володимирович. – Однак все вийшло з точністю до навпаки. На ринках Києва, куди ми постачаємо відмінні столові сорти, йшла жвава торгівля турецьким виноградом. Причому ціна його була на півдолара нижча, ніж коштує в самій... Туреччині. І це при таких транспортних витратах на постачання в Україну! Можливо, в Туреччині з якихось причин виноград забракували, але, щоб "добру не пропадати", його повезли до нас? Сьогодні є безліч препаратів для збереження швидкопсувної продукції. Занурюєш, скажімо, полуницю в хімічний розчин – і вози в машині хоч п'ять днів – вона буде мати такий вигляд, немов щойно зібрана з поля. Сьогодні таку ягоду постачають з Фінляндії і продають у наших супермаркетах. Хімія присутня однозначно! Багато хто це розуміє і віддає перевагу натуральним вітчизняним продуктам. Але повернемося до винограду. Крім турецького столового, в Україну хлинув молдавський технічний. Ділери бігали по винзаводах Одеської області і пропонували такі сорти, як аліготе, совіньон усього по 1,2 гривні за кілограм – тому що подіти нікуди, тому що Росія відмовилася від молдавських вин. А у нас собівартість винограду в цей сезон складала близько 1,5 гривні за кілограм, продавали його по 1,8 гривні. Сусіди, знову ж, "перебивали" ціни. Як бути? Я вважаю, що потрібне ввізне мито на імпортний виноград. Зрештою, Європа від нас "захищається". Нещодавно мій приятель з Чехії хотів купити в нашому господарстві партію саджанців свого улюбленого сорту "Одеський чорний", але не зміг, тому що ввізне мито – 40 % від вартості товару. Нас ніхто не пускає на європейські ринки! Другий момент. Сьогодні за кордоном є чудова техніка для обробітку виноградників, яку не виробляють в Україні. І ми готові піти на витрати (обрізувальна машина для школки, наприклад, коштує 5,5 тисячі євро), тому що ручна праця дуже дорога, вже ніхто не хоче сапою працювати на прополюванні. Однак ввізне мито на цю і без того дорогу техніку – 35%. Я вважаю, вітчизняне законодавство треба змінювати і в цьому випадку.
– Анатолію Володимировичу, виходить, Україні справді настав час вступати до СОТ?
– Це треба робити дуже продумано і виважено. Я бачив у Чехії занедбані маточники, які не підійшли до євростандартів… Усім, хто займається розсадництвом, виноградарством і виноробством, потрібно дати час, щоб вони могли підтягтися до євростандартів.
– Невже ми такі далекі від них?
– Почнемо з того, що у нас немає навіть діловодства – насадили свого часу виноградників, як Бог на душу поклав, та й добре. Нещодавно в Одесі, в інституті імені Таїрова, створили Центр селекції, який намагається нас втиснути у відповідні межі. Ми рухаємося вперед, хоча це важко.
– Під час візиту до Болградського району Президент побував на виноградниках ДВГ імені Суворова, з яким проханням Ви до нього звернулися?
– Просив, щоб програму підтримки розвитку виноградарства, розраховану до 1 січня 2009 року, було продовжено. Завдяки їй сьогодні все увійшло в нормальне русло. Ми розбиваємо молоді виноградники – держава частково компенсує витрати. За останні 3-4 роки тільки в Болградському районі з'явилися сотні гектарів молодих плантацій. Але сьогодні навіть не це головне. Гроші на розвиток виноградарства роздають, КРУ і казначейство перевіряють їхнє використання, але при цьому не проймаються питаннями: а чи витримані сорти, схема посадки і так далі. Є факти, коли молоді виноградники пропадають на другий же рік: або знань не вистачило, або організаторських здібностей. Проблема в тому, що немає державної вертикалі, яка б прослідковувала весь процес. Хто сьогодні керує виноградарством? В Міністерстві цими питаннями займаються аж чотири особи. Створено концерни "Укрсадвинпром", "Укрвинпром", але вони не можуть впливати на процеси. Я вважаю, що в Одеській області, де є 40% виноградників України, має працювати цілий відділ, який би займався вирішенням проблем виноградарства і виноробства, причому з виходом на Міністерство, яке повинне лобіювати наші інтереси – інтереси дуже перспективної галузі. Бессарабія – споконвіку виноградарський край, і для нього немає інших перспектив. Зерно, соя, ріпак – це не наші напрями. Губернатор Іван Васильович Плачков вірно проводить аналогію: ми, як і провінція Бордо, розташовані на 45-й паралелі…
– Анатолію Володимировичу, чи п'єте Ви "пляшкове" вино? Тобто я хочу запитати, як Ви оцінюєте якість вітчизняного продукту?
– Якість вина відразу відчувається. Переробники повинні розуміти, що з "бормотухою", коли додається вода, порошки, цукор, на ринку робити немає чого. Усе має бути натуральним – тоді покупець потягнеться. У мене приятель живе у Франції – винороб затятий, отож я був свідком того, як до нього з Праги приїжджала людина тільки для того, щоб купити 20 пляшок вина. Я увесь час говорю нашим виноробам: навіщо ви женетеся за обсягами? Магазини забиті пляшками, а якість є у одиниць. Не будемо далеко ходити: у селі Криничному є невеликий винзаводик: мізер переробки, але технологія дуже висока. Німці, коли спробували ці вина, були шоковані – нові емоції, нові смакові якості. А сировина-то та сама, з наших полів, такий же виноград ми постачаємо й іншим винзаводам. Але хто у нас в країні контролює якість вина? Якщо сьогодні сфальсифікований продукт знайдуть у торгівлі, хто займатиметься цією проблемою? Санепідемстанція обстежує – шкідливі для організму речовини відсутні. Податкова інспекція перевірить – виробник, хоча і робить "бормотуху", справно платить податки. Товариство захисту прав споживачів? У нього немає лабораторій, немає чіткої стандартизації. От і все. У нас дотепер немає інспекції, яка повинна бути створена відповідно до Закону про виноград і вино. І друге лихо – гібриди. Сьогодні винзаводи один перед одним похваляються: один заготовив дві тисячі тонн зайбера, другий – три, і будуть вони варити кагор. Потім ці підробки підуть у продаж за пристойною ціною. Навіщо їм витрачатися, закуповувати наш "Одеський чорний", мерло?.. Має ж цьому бути покладено край? Винзаводів у нас багато, а добрих марок – одиниці. Сорок п'ята паралель – одна, а результат – різний.
