ЮРІЙ ДРОЗДОВСЬКИЙ: «ОДЕСА ВХОДИТЬ ДО ТРІЙКИ КРАЩИХ ШАХОВИХ МІСТ КРАЇНИ»
На цьому тижні в Полтаві стартував фінал чергового чемпіонату України, в якому бере участь гросмейстер. Напередодні поїздки на чемпіонат наш кореспондент зустрівся із Юрієм Дроздовським.
– Юрію, як Ви маєте намір виступити в Полтаві?
– Хотілося б потрапити до трійки призерів. Це буде зробити нелегко, адже склад дуже представницький, понад половина учасників – гросмейстери. Чемпіонат з класичних шахів провадиться за олімпійською системою. У ньому беруть участь 32 гравці – провідні шахісти за рейтингом (серед них і я), а також ті, кого відібрали з півфіналу, і кілька майстрів за рішенням виконкому Федерації шахів.
– У якому останньому змаганні Ви брали участь?
– Наприкінці жовтня у Франції проходив турнір зі швидких шахів “Корсика-2006” за участю багатьох елітних гросмейстерів. Я вийшов до фінальної частини, пройшов кілька раундів і у півфіналі переміг екс-чемпіона світу Рустама Касимжанова. У фіналі, на жаль, поступився нашому досвідченому гросмейстерові Володимиру Маланюку. Відзначу, що у фіналі цього турніру грали два українці. Це ще раз підтверджує дуже високий рівень нашої шахової школи.
– Розкажіть, як Ви прийшли до шахів?
– Навчив мене грати шестирічного брат Олександр. Потім пішов займатися до шахової школи. Починав у Людмили Васильєвої, потім зі мною працювали міжнародні майстри Ігор Тримбашевський та Олександр Пічугін. Також консультувався у видатного тренера Михайла Подгайца, який вже багато років працює із Анатолієм Карповим і якому, на мою думку, Карпов не в останню чергу зобов'язаний своїми успіхами.
– А коли прийшов перший серйозний успіх?
– 1996 року я вперше брав участь у міжнародному турнірі – чемпіонаті Європи серед юніорів до 12 років, і, як кажуть, перший млинець не вийшов грудкою – я одразу став чемпіоном! Наступного року вдалося повторити успіх у чемпіонаті Європи до 14 років. Крім того, неодноразово був призером чемпіонатів України у всіх вікових категоріях. А чемпіоном країни став лише раз – 2004 року, коли мені було 20 років. Відзначу, що у цій віковій категорії представник Одеси вперше завоював чемпіонський титул.
– Юрію, хто є Вашим кумиром?
– Багато років прикладом для мене є партії чемпіона світу Михайла Ботвинника. Це людина, без якої неможливо уявити шахову історію. Ботвинник дуже багато зробив для розвитку цього виду спорту в СРСР. А взагалі на багатьох можна рівнятися. Наприклад, Василь Іванчук – багаторічний лідер українських шахів. Багато чому можна навчитися у наших “сучасних класиків”: Анатолія Карпова, Гаррі Каспарова, Віктора Корчного. До речі, із Корчним мені пощастило поспілкуватися особисто під час двох його нещодавніх приїздів до Одеси.
– У вересні на святкуванні Дня міста Ви взяли участь у партії в “живі шахи” на Думській площі…
– Так, це було чудове шоу. Моїм суперником був маститий одеський гросмейстер Володимир Тукмаков – олімпійський чемпіон у складі збірної СРСР, нині – старший тренер збірної України. Був розіграний захист Нємцовича, у результаті партія закінчилася внічию. Це був гарний подарунок місту.
– …Зокрема й відмінна акція з популяризації шахів.
– Так. Шахи – інтелектуальний вид спорту. Він спрямовує дозвілля дітей та молоді у соціально прийнятне русло – подалі від вулиці, алкоголю й наркотиків. Вважаю, що людина, яка займається шахами, до поганої компанії не потрапить. Взагалі необхідно залучати до занять цим видом спорту якомога більше дітей, адже в нас діє спеціалізована школа олімпійського резерву. На жаль, як і багато інших спортивних установ, вона не має достатньої фінансової підтримки.
– Як Ви вважаєте, на якому місці перебуває Одеська область за рівнем розвитку шахів?
– Гадаю, зараз ми десь у трійці. Поки що нас випереджають Донецьк і Львів. Взагалі Одеса – історично один із найбільших шахових центрів країни, які виховали справжніх майстрів. Згадайте хоча б Юхима Геллера. Приємно, що й зовсім юні хлопці зараз продовжують розвивати традиції одеської школи шахів – серед них Станіслав Богданович та Дмитро Кігель.
– Нещодавно в Одесі завершився ІІ Міжнародний меморіал Юхима Геллера. Як Ви оцінюєте свій виступ на цьому турнірі?
– У принципі, непогано – я увійшов до десятки призерів, а також став переможцем бліц-турніру на призи президента Федерації шахів Одеської області, голови правління банку “Південний” Вадима Мороховського. Відзначу, за його ініціативою у нашому місті вже пройшли два значні міжнародні турніри, в яких брали участь світові зірки: Руслан Пономарьов, Василь Іванчук, Віктор Корчной та інші. На жаль, до цього в нас багато років не провадилися великі турніри. Останнім змаганням за участю шахових зірок світового рівню був чемпіонат СРСР 1989 року. І ось тільки за два роки, за підтримки Вадима Вікторовича Мороховського й активної роботи генерального директора об'єднання шахово-шашкових клубів Едуарда Валентиновича Пейхеля, Одеса знову почала завойовувати втрачені позиції. 25 листопада стартує фінал першості України серед жінок, а в січні пройде етап Кубка світу – подія світового значення, тому що мають приїхати практично усі представники еліти світових шахів. Серед них – діючий чемпіон світу Володимир Крамник, володар Кубка світу Левон Аронян, а також Вішванатан Ананд, Петер Леко, Олександр Морозевич та інші. Але цілком склад ще не сформовано, організатори можуть запросити двох гросмейстерів на свій розсуд. І я сподіваюся, що в цьому турнірі буде представлена Одеса. Ми маємо показати, що наше місто має величезний потенціал і вже у найближчому майбутньому може знову стати однією із шахових столиць світу.
– Юрію, у 20 років Ви стали міжнародним гросмейстером. А яких результатів необхідно домогтися, щоб завоювати це почесне звання?
– Це досить складна процедура. Необхідно показати дуже високий результат у турнірі із визначеним середнім рейтингом, у якому бере участь не менше трьох гросмейстерів із трьох країн. Після трьох таких результатів і присвоюється найвище шахове звання.
– А скільки зараз в Одесі гросмейстерів?
– Вісім. А взагалі за всю історію нашого міста було 15 гросмейстерів.
– Брати участь у міжнародних турнірах досить дорого…
– Так, і це велика проблема. Найпрестижніші змагання світового та європейського значення, на яких можна було б захистити честь Одеси й України, важко “здолати” самотужки й буває, що без підтримки спонсорів просто не обійтися.
– Чи є у Вас улюблений початок в партії?
– Улюблений дебют – французький захист, який служить мені вірою та правдою близько 15 років.
– Ми живемо у світі комп'ютерної техніки. Як Ви вважаєте, хто сильніший – людина чи комп'ютер?
– Однозначно сказати важко. Людина ще здатна перемогти машину, незважаючи на її величезну базу даних та фантастичний розрахунок варіантів – мільйони за секунду. Боротися дуже складно, але головне, що в людини є якості, недоступні машині, – наприклад, інтуїція. До речі, незабаром має відбутися матч Володимира Крамника з новою версією однієї із найсильніших світових шахових програм “Фріц”. Це буде надзвичайно цікаво.
Євген НИЗОВ
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ОДЕСЬКОГО БОКСУ
У одеського боксерського братства вже є свій прижиттєвий класик – письменник Георгій Кретов, майстер спорту СРСР з боксу, тренер і суддя, з-під пера якого вийшла ціла трилогія: “Джентльмены ринга”, “На ринг приглашаются” і “Воспитатели чемпионов”.
Разом з тим в історії одеського боксу залишилися дуже істотні прогалини, заповнити які замахнувся іще один ветеран боксу – Валерій Піковський, майстер спорту СРСР, суддя національної категорії. Ним було зроблено велику роботу щодо збирання і синтезу інформації про досягнення боксерів, тренерів і арбітрів, які в минулому ХХ столітті принесли нашому місту спортивну славу.
Збірник Валерія Піковського так і називається “Боксеры Одессы, ХХ век” і по суті є своєрідною енциклопедією. Книжка чудово ілюстрована: тут портрети боксерів і яскраві епізоди змагань, почесні грамоти і дипломи, посвідчення та інші документи.
Хочеться відзначити, що художнім редактором видання є також боксер, кандидат в майстри спорту Юрій Барзашвілі, член Національної Спілки художників України.
Автор же книжки, Валерій Піковський, боксом почав займатися з 15-річного віку і його найвищий результат – 3-є місце в особовій першості України. Закінчивши Одеський інститут харчової і холодильної промисловості, Валерій Піковський 35 років пропрацював у проектно-дослідному інституті “Південьдіпробіосинтез”, де пройшов шлях від інженера до начальника великого виробничого відділу.
Його збірник “Боксеры Одессы, ХХ век” випустило видавничо-поліграфічне підприємство “Друкарський дім” тиражем у 1000 примірників. Незважаючи на те, що кошти на видання книжки збирало все одеське боксерське братство, їх все одно не вистачило. Допоміг же своєю матеріальною підтримкою депутат Одеської міської ради, голова постійної комісії у справах молоді та спорту Геннадій Леонідович Труханов, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, який до того ж є президентом Української національної Федерації таїландського боксу.
Він, на правах господаря, разом із автором і приймав гостей на презентації книжки, яка відбулася цими днями в чудовому дитячо-юнацькому спортивному клубі тайбоксу “Капітан”, розташованому у дворі будинку № 8 по вул.Катерининській, і який нещодавно відзначив своє дванадцятиріччя.
Таких спортивних залів як “Капітан” в Одесі ще три. Всі вони обладнані за європейськими стандартами і оснащені найнеобхіднішим спортивним інвентарем. Тут серйозна увага приділяється роботі з так званими важкими підлітками. В аналогічній спортивній залі боксу, в школі-інтернаті № 5, де навчається понад 600 дітей, серед яких майже 200 – круглі сироти, тренери Одеського юнацького спортивного центру щоденно провадять повноцінні двогодинні тренування, причому абсолютно безкоштовно. Це є принциповим і обов’язковим і для інших боксерських клубів в Одесі. І саме ці діти привозять медалі найвищої проби до нашої країни з різних чемпіонатів і змагань.
Напевно тому легенда світового боксу – Майк Тайсон, або “Залізний Майк”, не відмовив у проханні Геннадію Труханову відвідати спортивний клуб “Капітан” під час свого візиту до України 2005 року.
Тайсон спілкувався з хлопцями півтори години і після всього побаченого у цієї сильної людини, екс-чемпіона світу з боксу у суперважкій вазі, на очах з’являлися сльози.
– Ви знаєте, я теж займався в Нью-Йорку в безкоштовній залі, – голосом, що здригнувся, говорив Тайсон.
– У моєї родини просто не було грошей, і якби мені довелося платити за свої тренування, я ніколи б не став тією людиною, яку ви знаєте...
Серед доброї сотні присутніх на презентації книжки Валерія Піковського ветеранів боксу я зустрів і свого давнього знайомого – Якова Железняка, заслуженого майстра спорту СРСР, чемпіона ХХ Олімпійських ігор з кульової стрільби. Востаннє ми з ним бачилися рівно одинадцять років тому на стадіоні у французькому містечку Лансі, де в матчі Кубка УЄФА з місцевим клубом наш улюблений “Чорноморець” умудрився пропустити чотири “сухі” м’ячі... І ось через роки вже нова зустріч, але в боксерській залі...
– Колись в далекій юності бокс, як спорт, для мене був більш раннім, ніж стрільба, – говорить наш славетний земляк. – А це, як перше кохання. І тому все життя бокс для мене був не лише чудовою підмогою, як засіб загальнофізичної підготовки, але й тим світом, в якому я знайшов безліч цікавих, мужніх людей з високим рівнем інтелекту і доброти, світом, в якому вперше чітко прозвучало поняття “боксерське братство”, як результат дивовижних людських взаємин і готовності у будь-який час реально бути корисним тому, хто цього потребує.
На моє запитання, коли ж в Одесі з’являться і олімпійські чемпіони з боксу, Железняк відповів, що спортивна база, на якій тренуються нинішні боксери, була блакитною мрією усього його покоління, і одеські боксери вже сьогодні близькі до підкорення найвищих спортивних висот.
Відкриваючи презентацію, Геннадій Труханов в своєму привітальному слові підкреслив величезне значення книжки Валерія Піковського «Боксеры Одессы, ХХ век» для молодого покоління спортсменів, яке упевнено приймає естафету у ветеранів.
На останньому чемпіонаті світу з тайського боксу, в якому брали участь 82 країни, збірна України, яка на 80% укомплектована одеськими боксерами, посіла почесне 3-є місце. І в цьому велика заслуга тренерів класичного боксу, серед яких присутні на презентації Юрій Черв’яков і Андрій Бараненко.
Це вони перенесли все найкраще з класичного боксу до тайського, що дозволяє нашим боксерам тактично перегравати своїх суперників.
Про наступність поколінь боксерів говорив в своєму виступі і заслужений тренер України та СРСР Геннадій Дьяченко, голова Ради одеських ветеранів спорту.
– Без історії не може бути ані минулого, ані майбутнього, – підкреслив Дьяченко.
– Збірник Валерія Піковського «Боксеры Одессы. ХХ век» є книжкою пам’яті і одночасно чудовим наочним посібником, – ця думка була лейтмотивом виступів майстрів спорту СРСР Олександра Байрачного, Анатолія Бондаренка, Олександра Каретного і 85-річного ветерана боксу Миколи Григоровича Шкапіна. Після урочистої частини перед ветеранами з показовими боями виступили молоді боксери.
Класичний бокс репрезентували Олег Шеффер, переможець Х міжнародного турніру пам’яті майстра спорту міжнародного класу Семена Трестіна, дворазовий переможець першості України серед кадетів, переможець першості Європи серед школярів Володимир Сидоров, учасник першості Європи серед школярів, переможець першості області серед кадетів.
Таїландський бокс репрезентували: майстер спорту міжнародного класу Дмитро Громчак, чемпіон світу 2005 року і майстер спорту України Максим Баскаков, учасник чемпіонату світу 2006 року.
Юрій ОВТІН, «Оде«Оде вісті»
