Наш співрозмовник І.І. КАРАКАШ, завідувач кафедри аграрного, земельного, екологічного права, проректор Одеської національної юридичної академії, депутат Одеської облради. Йому виповнилося шістдесят років.
Особливу увагу учений приділяє науковим дослідженням у сфері земельних відносин: він автор і співавтор трьох монографій, двох коментарів до Земельного кодексу, шести збірників законодавчих актів, п'яти навчальних посібників та підручників для студентів юридичних вузів. Одних наукових статей опубліковано понад 120... Чотири роки тому його обрали дійсним членом (академіком) Української академії наук. Але перелік заслуг буде неповним, якщо не розповісти про організаторську роль ювіляра у розвитку освіти.
– Ілле Івановичу, особисто мені запам'яталася фраза, сказана Вашими колегами і винесена у заголовок цієї статті – «вміє працювати з великими колективами...» Ось давайте з неї і розпочнемо нашу розмову.
– Звичайно, це висока, і, я б сказав, неординарна оцінка моєї праці. Але, з другого боку, будь-який керівник вузу, доцент, викладач зобов'язаний мати такі здібності. Хіба на звичайній лекції, у будь-якій студентській аудиторії ми не маємо справу з колективом, і чималим, який і навчаємо, і виховуємо.
– Що ж, мене попередили, що Ви – людина дуже скромна, принципова і розкрутити Ваші заслуги на газетній сторінці буде непросто. Але все-таки на Вашому рахунку чимало відкритих кафедр, університетів. Відомо, наприклад, що Ви були ініціатором відкриття і першим ректором Комратського університету у Республіці Молдова (1990 р.).
– Справа у тому, що я був радником і розробником всіх нормативних документів щодо створення Гагаузької автономії у Молдові. А відкритий мною університет працює там і досі. Як і обласне гагаузьке національно-культурне товариство «Бірлік» у нашій області. Щодо одеських вузів, то я брав участь у становленні Одеського відкритого й Одеського Християнського гуманітарного університетів. І, нарешті, дітище, яким особливо пишаюся – Міжнародний гуманітарний університет. Наша академія є одним з його співзасновників. На мої плечі, як першого ректора, лягла вся організаторська робота – відкриття спеціальностей, одержання ліцензій тощо. До речі, ідея створення вузу міжнародного профілю належала академікові І.П. Зелінському, народному депутату СРСР, у якого я тоді працював помічником. Пам'ятаю, ми навіть підшукали місце для спорудження навчальних корпусів, за містом, але Союз розпався, і план не був реалізований...
– Судячи з усього, Ви є прихильником приватної освіти...
– Якщо вона затребувана, отже, необхідна. До того ж, при убогому фінансуванні вищої школи, це – одна з можливостей її виживання, створення нормальних умов для навчання. Не слід забувати і про конкуренцію на освітньому ринку, орієнтації на найсучасніші, затребувані професії. Наприклад, у МДУ ми відкрили спеціальність «Захист інформації у комп'ютерних системах і мережах» – дуже рідкісну і потрібну у наш час.
– Ілле Івановичу, Ви брали участь у розробці численних законопроектів з аграрної і земельної реформ, багато з яких впроваджено у законодавчу практику. Але при всьому цьому земельні відносини залишаються дуже важкими, заплутаними. Часто доводиться чути, що розпаювання земель не дало бажаних результатів, деякі сільські мешканці навіть відмовляються від своїх паїв. У чому причина цих невдач?
– Земельні відносини найконсервативніші і не повинні так часто змінюватися як у нас (сім разів за сто років) при загальноприйнятій нормі – один раз на два покоління. Такі часті законодавчі експерименти не терпимі для землі. Тому після ухвалення Земельного кодексу ми одержали більше запитань, ніж відповідей. Тим більше, що майнові відносини регулюються і Цивільним кодексом, через що часто виникають протиріччя. Ліквідація колгоспів, організація КСП, розвиток фермерства, розпаювання земель справді не поліпшили ситуацію.
– Тим часом дискусія про продаж земель сільгосппризначення триває...
– Згадаємо біблійний постулат з третьої книги Мойсея: «Землю не должно продавать навсегда, ибо Моя земля, вы пришельцы и поселенцы у Меня». А в Новому Заповіті говориться про жахливі наслідки придбання землі «неправедною мздою». Моя думка: на сьогоднішній день ми не готові до купівлі і продажу землі. Є інший варіант – інститут довічного володіння землею, про що розмова в окремій статті. Як і про дефіцит землевпорядників, відсутності земельно-іпотечного банку та інших проблем.
– Тим більше, що від них нікуди не дітися, адже як депутат облради Ви є головою постійної комісії з питань земельних відносин та адміністративно-територіального устрою. До речі, чому затихли розмови про адмінреформу?
– Будь-яка реформа потребує законодавчої бази, а в нас її немає, оскільки немає Закону про адміністративно-територіальний устрій. До речі, хочу підкреслити, що всі рішення про зміни меж набирають сили лише після ухвалення їх Верховною Радою.
– Ще у липні минулого року, передбачаючи політичну кризу, Ви опублікували у нашій газеті статтю «Чи має право Президент на достроковий розпуск Верховної Ради?» Повторимо це сьогодні дуже актуальне для всіх громадян України запитання – чи має?
– Тільки відповідно до статті 90 Конституції України. Як відомо, Конституційний суд прийняв це питання до розгляду, і тому всі інші варіанти, пропозиції, рішення, у тому числі і про дострокові вибори поки що не мають права бути. Чому цього не розуміє опозиція? На жаль, тут на пам'ять приходить відомий афоризм: ніщо ми так погано не знаємо, як те, що кожен повинен знати – закон.
Ілле Івановичу, напередодні ювілею Міжнародна громадська організація «Асамблея ділових кіл» присвоїла Вам почесне звання «Ділова людина України» за значний внесок в оздоровлення економіки країни. Прийміть наші щирі вітання і найкращі побажання.
