Кілька років тому я писала в газеті про культурне життя Тарутинського району. На тлі величезного ентузіазму її вершителів нескінченні проблеми матеріально-технічної бази залишалися стійко гострими: протікали дахи будинків, потерпав у неопалюваних приміщеннях книжковий фонд, відмовлялися служити музінструменти, що вже випрацювали себе, тощо. І тільки-тільки почали приходити до тями люди, які пережили принизливу 25-відсоткову ставку із сімнадцятьма гривнями оплати праці, – справді віддані культурі, її вірні слуги. Це ж як треба любити свою справу, щоб, у черговий раз не одержавши навіть цієї мізерної суми, не плюнути на все й не зайнятися чимось більш прибутковим!
– Ми просто вірили, – пояснила мені ветеран «культфронту» Мотрона Замфірова, – таке – не надовго.
І вона безмежно рада, як і її колеги, тому, що сьогодні й вчора тарутинської культури відрізняються як небо і земля. Про це сказала мені і начальниця відділу культури райдержадміністрації Віра Іванівна Денисова. Я попросила розповісти про переможний тріумф творчого колективу «Азалія» Вільненського Будинку культури в Австрії, який претендує на звання «народний», на Міжнародному фестивалі творчих дитячих колективів «Сузір'я Відня – музика, гармонія, мистецтво». Стати срібними призерами такого престижного конкурсу, журі якого очолював сам Анатолій Авдієвський – народний артист СРСР та України, художній керівник Національного академічного хору імені Г. Верьовки, – це, погодьтеся більше, аніж непросто.
– Ми їхали на форум із сучасною піснею. Але коли побачили під час репетицій, що підготували до показу інші, зрозуміли: ми зі своїм проектом пролетимо. Тому перелаштовувалися на ходу: співали болгарські пісні а капела. І правильно зробили. Голос нашої чудової солістки Ангеліни скорив усіх. Але ж фестиваль зібрав найталановитішу молодь із Росії, України, Угорщини, Австрії, Казахстану, Вірменії. Уявляєте рівень?
Нашу участь у віденському форумі підкріпили матеріально не лише районний бюджет, але й президент Асоціації болгар України Антон Кіссе, депутат районної ради підприємець Ігор Топал. Взагалі увага до розвитку культури змінилася на краще. За рахунок обласного бюджету минулого року зробили опалення у Ярівському БК, на що пішло 70 тисяч гривень. Ще 200 тисяч гривень витрачено на ремонт даху у БК села Рівного й 100 тисяч – спортивного залу у Тарутиному. Стало тепло й у Вільненському БК, а не так давно наші призери репетирували у холодному приміщенні. Втішно й те, що відремонтували й газифікували районну дитячу бібліотеку, закупили нові книжки, три комп'ютери, меблі. Жити нашій культурі, незважаючи ні на що, стало легше. У районі сьогодні 1400 учасників художньої самодіяльності, 168 творчих колективів.
– Ви сказали «незважаючи ні на що». Про які проблеми йдеться?
– Та про ті, що перекочовують з року в рік. Дотепер не зжито метод залишкового принципу, за яким фінансується культура. Для мене формування районного бюджету завжди – суцільне переживання. Та й чи може бути реакція іншою, якщо в спущеній Міністерством фінансів України контрольній цифрі вже 170 тисяч гривень бракує... на зарплату.
А є ж ще й інші статті. Дякувати, у районному бюджеті відсутні суми знайшли. А якби не було – повертатися до 1997-го року?
– Ви із цим періодом порівнюєте нинішній стан культури в районі?
– Ні. Але у порівнянні із фінансуванням інших галузей – освіти, охорони здоров'я – культура плететься далеко у хвості. Тому й професія культпрацівника залишається на сьогодні непрестижною. Хто ж, маючи вищу освіту, зазіхне на посаду директора БК при зарплаті до 500 гривень? У худрука й ще нижча. А нам зараз дуже потрібні і хормейстер, й хореограф. І надій на повернення молоді, яка вступила до навчальних культпросвітзакладів, немає. На жаль! На голому ентузіазмі й за настільки скромної зарплати здатна працювати лише стара «гвардія». Нашому уряду треба враховувати те, що сьогодні, після розпаду великих сільгосппідприємств, сільська культура вкрай потребує підтримки держави. Важко нам без неї. Але, як я вже сказала, незважаючи ані на що, на місці не тупцюємо й плани будуємо реальні. Цього року газифікуємо центральну бібліотеку для дорослих, капітально відремонтуємо музичну школу й Будинки культури у Височанському та Пестросталі. Є цікаві й творчі задуми. Наприклад, проведемо фестивалі сімейних ансамблів та обрядів. І участь у міжнародних фестивалях теж не виключаємо: перемагати ми теж навчилися.
