Глобальне потепління, різке зменшення запасів прісної води, погіршення стану атмосфери та низка інших чинників призводять до того, що значна частина території нашої планети з кожним роком піддається ерозії, підтоплюванню, опустелюванню. Навіть ті райони нашої країни, які раніше відзначалися своїми щедрими літніми опадами, все частіше страждають від засухи. І цьогорічна засуха на Одещині – яскравий приклад цього. Ось чому 17 червня в усьому світі відзначають, як День боротьби з опустелюванням та засухами.
Кодимський район – один із тих по¬дільських районів Одещини, які розташовані на межі зеленого дощового Поділля і степу. Ще кілька років тому в травні та в першій половині червня тут традиційно випадали дощі, які забезпечували цьому краєві достатньо вологи та достатньо високу врожайність хліба, фруктів і городини. І мене вражало, що цього літа, на початку червня, лани і сади Кодимщини вже буквально задихалися від спраги, а трава подеколи пожовкла так, як це буває, скажімо, в Одесі чи в південних районах нашого краю це сприймається вже як звичне природне явище, то на Кодимщині – як досить тривожний симптом.
Одним із найефективніших заходів боротьби з опустелюванням та засухою, звичайно ж, залишається озеленення. Ось чому в квітні 2002 року Кабмін України приймає рішення “Про затвердження державної програми “Ліси України” на 2002 – 2015 роки”, а в жовтні 2004 року з’являється затверджена Одеською облрадою “Регіональна програма з охорони і відтворення, підвищення продуктивності та раціонального використання лісів області “Ліси області” на 2005 – 2015 роки”.
– До проблеми озеленення району, боротьби з ерозією грунту наша районна рада, яку очолює Святослав Огінський, ставиться дуже серйозно, а головне, по-державному, – ділиться своїми поглядами на ситуацію, що склалася у земельно-лісовому господарстві району, директор держ¬підприємства “Кодимське лісове господарство” Віктор Токан. Наприкінці грудня минулого року райрада принципово розглянула питання про стан лісового господарства району і затвердила спеціальну програму “Ліси Кодимщини” на 2007 – 2015 роки, а також передбачила фінансування її. Зараз майже 20 відсотків території району вкрито лісовими насадженнями. За степовими мірками Одещини, це нібито непогано. Проте характерно, що депутати райради визнали такий стан озеленення недостатнім, і запропонували до 2015 року утворити ще щонайменше сто гектарів захисних лісових насаджень, які “сприятимуть підтриманню екологічної рівноваги на всій території району”.
Це справді дуже принциповий підхід: домогтися екологічної рівноваги, причому в кожному районі, на території кожної сільради. Зараз у постійному користуванні лісгоспу перебуває 16,4 відсотка покритої лісом площі району, ще 22 відсотки становлять заповідні об’єкти. Але не слід сприймати проблему спрощено: мовляв, головне, щоб побільше території засадити деревами, а завдання лісівників – ці насадження зберегти, всіляко охороняти. Лісове господарство – це цілий науково-виробничий комплекс. Передусім, засаджувати слід ті території, які не підлягають використанню в рільництві, які охоплені ерозією: це пустирі, схили долин, яри і навколо ярів; береги річок, озер і ставків. Одна з функцій лісу саме так і формулюється – “водоохоронна”. І тут важливо подбати про те, щоб утворювалися окремі замкнуті, цілісні екосистеми, які, з одного боку, оберігали б річку чи певну водойму, а з іншого, – утворювали місце для відпочинку людей, сприяли збагаченню та розмноженню рослинного і тваринного світу.
І якщо в програмі “Ліси Кодимщини” передбачено, що до 2015 року площа лісів у районі збільшиться на 1000 гектарів, то це не означає, що йдеться тільки про фізичне збільшення масиву, але й про його якісну структуру. Скажімо, зараз у лісах Кодимщини переважають твердолисті породи – дуб, граб, ясен та акація. Але привертає увагу те, що хвойні дерева посідають лише 0,1 відсотка площі. Цього, звичайно ж, мало. Особливо хотілося б бачити більше соснових дерев. Варто б окремо поговорити і про новорічні ялинки. Звичайно, традиція є традиція, але страшно подумати, що кожного року ми пускаємо під сокиру сотні тисяч молодих ялин, тобто вирубуємо цілі хвойні ліси. На мій погляд, вже давно час би перейти на синтетичні ялини, до речі, виготовляти їх можна в спеціальних цехах лісгоспів і цим забезпечити певний фінансовий стан цих господарств.
Ясна річ, жоден лісгосп не обходиться без заготівлі деревини; зрештою, існують потреби в ній, існують державні інтереси. Але мудрість полягає в тому, щоб вирубування лісу врівноважувалося новими насадженнями, і щоб лісівники дбали про якість нових насаджень, про науковий підхід до очищення та оздоровлення лісових масивів. А саме цих правил і лісових канонів у Кодимському лісгоспі до¬тримуються свято. Тут дбають і про реконструкцію лісів, і про вчасний обробіток грунту під насадження та грунту молодих лісових масивів; про елітність насіння та садивного матеріалу.
І все ж, у такій справі, як боротьба з опустелюванням та засухами не можна покладатися тільки на лісгоспи та інші спеціалізовані господарства. Це справа кожного з нас – посадити вербу біля своєї садиби, подбати про те, щоб ваша дачна ділянка була обсаджена живоплотом; щоб під вікнами сільського будинку з’явилися нові плантаційки квітів, а в міських парках – нові молоді гайки. Кожен з нас повинен дбати про те, щоб планету своїм нащадкам ми залишили зеленою, а отже, здоровою; пам’ятаючи при цьому, що крона кожного дерева – це крона нашого життя.
