«У сільській місцевості люди називають зелений туризм додатковим урожаєм, і наше завдання в тому, щоб сприяти розвитку українського села через розвиток зеленого туризму».
Так сказав голова Державної служби туризму і курортів України Анатолій Пахля. І невипадково.
Останнім часом мальовниче українське село стає привабливим місцем для туристів, які бажають відпочивати на лоні природи в етнографічних садибах, де можна скуштувати національні страви, позна¬йомитися з традиціями та звичаями, з пам’ятниками природи та архітектури, взяти участь у майстер-класах з виготовлення виробів декоративно-ужиткового мистецтва тощо.
У Любашівському та Миколаївському районах Одещини зелений туризм поки що зовсім не розвинений. Хоча є охочі заробляти гроші на цьому прибутковому у світі бізнесі. І, якщо говорити про перспективи розвитку сільського туризму, то у нас є все, що потрібно навіть найвибагливішому подорожньому. Зокрема, один з маршрутів міг би пролягти у село Покровка Любашівського району, де височіє найкрасивіша пам’ятка церковної архітектури нашого краю – храм Іоанна Богослова. Звідти попрямувати у садибу-музей класика української літератури Степана Олійника, що в селі Левадівка Миколаївського району. А вже потім туристів очікуватиме відпочинок у столітніх хатах, що ще збереглися обабіч річки Тилігул в багатьох навколишніх селах. Цим будівлям потрібен лише невеликий ремонт та відтворення їхнього інтер’єру.
Досить перспективним у цьому плані є село Троїцьке. Тут можна милуватися мальо¬вничими пейзажами, брати участь у обрядових дійствах на свято Івана Купала і знайомитися з дивовижним південним стилем декоративно-прикладного розпису, започаткованого уславленим майстром Ростиславом Палецьким. Його не менш талановиті учні та послідовники дадуть охочим кілька уроків, щоб опанувати цим сакральним прадавнім мистецтвом. У студії «Дивоцвіт» та Будинку народної творчості, що й понині залишаються центром культури та мистецтв цього благодатного краю, навчають дітей малювати та вишивати. Що стосується частування, то місцеві ковбасники ПП «Славтич» виготовляють смачну м’ясну продукцію, працівники ЗАТ «Троїцький молзавод» – різні молочні вироби, а троїчанки печуть найсмачніші у районі паляниці.
У селі Агафіївка нащадки бойківських переселенців свято зберігають звичаї і традиції своїх предків, тут діє Музей бой¬ківської культури, а найстаріші жителі вміють сіяти льон, ткати з нього полотно і навіть можуть виготовляти стародавні національні строї. Тут мешкає і багато не менш талановитих вишивальниць. У свою чергу, викличе цікавість храм Великомученика Дмитрія Солунського. Цю сільську релігійну споруду ділять між собою греко-католики та православні жителі села.
Села Янишівка, Арчепитівка, Бобрик-І і Бобрик-ІІ, Гвоздавка-І і Гвоздавка-ІІ, Ясенове-І і Ясенове-ІІ, Познанка-І і Познанка-ІІ, що розкинулися обабіч річки Кодими, можуть сміливо стати справжніми осередками сільського зеленого туризму садибного типу. Стародавні українські та молдавські оселі можна вже зараз перетворити на міні-готелі, а річка та мальовничі околиці забезпечуватимуть активним відпочинком всіх бажаючих. Гостей тут можна приймати цілий рік, а не лише влітку та восени.
Досить перспективним місцем залишається село Ясенове-Друге, де розташована «суворовська» Свято-Покровська церква, побудована наприкінці вісімнадцятого століття, музей села з чудовими експонатами, 100-літні та 200-літні хати, курганні групи, стоянки первісних людей тощо. Місцеві самодіяльні артисти та аматори народного мистецтва можуть демонструвати свої таланти та виготовляти конкурентоспроможні сувеніри, що прикрасять оселю кожного українця та заморського гостя.
Кожне українське село Любашівщини та Миколаївщини можна перетворити на справжній туристичний рай, що сміливо конкуруватиме з за¬хідноукраїнськими туристичними та європейськими центрами.
Сьогодні саме це забезпечило б пряму зайнятість сільського населення і привело б до появи десятків тисяч господарств, що ефективно працювали б в цьому секторі економіки. Адже значення сільського зеленого туризму для економічного, соціального та духовного розвитку українського суспільства досить перспективне та важливе, що прекрасно розуміють і на «верхах».
Правда, у зв‘язку з цим виникає низка запитань:
– Чому держава належним чином не сприяє розвитку зеленого туризму в Україні?
– Чому ще не прийнято відповідну законодавчу базу?
– Чому у зелений туризм не спрямовуються великі інвестиції?
– Чому немає відповідного кредитування?
А якраз від вирішення цих питань залежить розвиток туризму та наповнюваність державного бюджету.
