Нам відповідають ПРО ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
Читач нашої газети В.Г. Князев з с. Курортне Білгород-Дністровського району звертався до “Одеських вістей” з питанням про умови перерахунку пенсії колишнім військовослужбовцям.
У відповіді, яку редакція отримала на лист читача з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, зокрема, йдеться про наступне:
“З метою ліквідації диспропорції в пенсіях військовослужбовців, залежно від дати їх звільнення з військової служби, пенсійними органами Міністерства оборони України на виконання прийнятого у 2004 р. Верховною Радою Закону “Про внесення змін до статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” було проведено перерахунок пенсій військовослужбовцям з 1 січня 2005 р. за новою нормативною базою, а саме: обчислення пенсій з відповідних розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, надбавок за вчене звання та науковий ступінь, кваліфікацію та умови служби, 100-відсоткової надбавки, передбаченої Указом Президента від 23.02.2002 р., надбавки (залежно від безперервної вислуги років), передбаченої Указом Президента від 05.05.2003 р., та премій у розмірах, встановлених чинним законодавством.
Законодавством з питань пенсійного забезпечення військовослужбовців, яке діяло до 1 січня 2005 р., не було передбачено можливості перерахунку раніше призначених пенсій у зв’язку із запровадженням після звільнення військовослужбовців та осіб, що мають право на пенсію згідно з Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, яких вони не отримували під час служби.
Одночасно повідомляємо, що постановою № 4 Пленуму Верховного суду України від 15 квітня 2005 р. “Про окремі питання застосування судами України законодавства про пенсійне забезпечення військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” було звернуто увагу на те, що вищевказаний Закон набрав чинності з 1 січня 2005 р., не має зворотної сили, і тому вимоги щодо перерахунку пенсій з урахуванням запроваджених після звільнення зі служби нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій за минулий час, тобто до 01.01.2005 р., не підлягають задоволенню.
Додатково інформуємо, що питання обчислення вислуги років належить до компетенції відомств, у яких військовослужбовець проходив службу”.
Слова вдячності СПАСИБІ ДЕПУТАТОВІ
Дозвольте через «Одеські вісті» подякувати депутатові Одеської обласної ради А.І. Кіссе. Він надав мені, самотній і малозабезпеченій людині, матері, яка втратила двох синів, практичну і матеріальну допомогу, без якої мені довелося б дуже і дуже важко після пожежі, яка сталася у моєму будинку.
Клавдія ЄРМОЛЕНКО,
м. Одеса
ДОПОМОГА ПРИЙШЛА ВЧАСНО
Розповісти свою історію в обласній газеті я вирішила для того, щоб переконати людей, які потрапили в ситуацію, аналогічну до моєї, не впадати у відчай, не замикатися в собі, а боротися і звертатися по допомогу. Світ не без добрих людей: я в цьому переконалася на власному досвіді.
У вересні минулого року мене з гострим серцевим болем привезли до районної лікарні, де лікарі поставили діагноз – «гострий інфаркт міокарда». Було тривале дороге лікування, реабілітація в санаторії. Думала, все позаду, та ба. У лютому цього року стався другий гострий інфаркт, знову тривале лікування, стан стабілізувався, але серцевий біль відчувався при будь-якому навантаженні.
Вердикт лікарів був однозначний: необхідна операція – стентування. Заздалегідь мене попередили, що такі операції коштують дорого. Я постала перед вибором: жити з постійним серцевим болем на медичних препаратах чи згоджуватися на операцію. Але де взяти на неї кошти?
На щастя, родичі, друзі, колеги, які оточували мене, не залишилися байдужими до моєї біди і запропонували допомогу. І.П. Павел, начальник райавтодору, де я працюю вже 30 років, звернувся з клопотанням про виділення мені матеріальної допомоги до обласного управління ДП «Одеський облавтодор»(директор С.М. Слюсарев). Була винесена спільна постанова адміністрації та об'єднаного комітету профспілки про надання допомоги на проведення операції. Крім того, голова ОКП Л.П. Ліхач виступила на обласній конференції районних шляхових організацій зі звертанням до колег посприяти виділенню коштів на моє лікування. Відгукнулися майже всі колективи, незважаючи на те, що шляховики зараз переживають не кращі часи.
Допомога моїх колег-шляховиків, а також родичів і друзів, всіх, хто підтримав мене матеріально і морально, дала можливість зробити необхідну операцію в Одеській міській клінічній лікарні № 9.
Не можу не сказати добрих слів на адресу медперсоналу кардіохірургічного відділення на чолі із завідувачем Ю.І. Карпенком. Кардіохірурги Ю.І. Дропко, К.М. Матковський, кардіолог О.І. Зоріна, досвідчені медсестри все роблять для того, щоб відновити здоров'я пацієнтів.
Низький уклін всім, хто надав мені допомогу, особлива вдячність – лікарям, всьому колективові кардіохірургічного відділення МКЛ № 9: вірю, за добрі справи вам віддасться сторицею.
Валентина ШЕВЧЕНКО, м. Рені
«БІДУ ПОБОРОЛИ ВСІЄЮ ГРОМАДОЮ»
Моя онучечка Світланка – грайлива щебетунка. Бог нагородив її музичним слухом. Мріяла я, коли дитині виповниться 4 роки, почну возити її до Іллічівська навчатися танцям. Але в наш дім прийшла біда. Дитина несподівано почала кульгати.
Висновок районних і обласних лікарів був невтішним – у маляти вроджений вивих правого стегна 4 ступеня і дисплазія лівого кульового суглоба. Потрібно провести кілька операцій у Київському інституті ортопедії і травматології.
Я все життя працюю вчителем, великих грошей вдома немає. Невістка на шостому місяці вагітності. Що робити? Вихід був один: я пішла з листом від Дальницької сільради і копією направлення з обласного відділу охорони здоров’я просити милостиню. Це так тяжко! Набагато тяжче, ніж проводити уроки у школі і працювати на землі. Соромно, клубок у горлі...
Одні люди дивилися на мене, як на аферистку, інші – дивувалися, треті – відмовляли. Але були і ті, хто допомагав. Я до кінця своїх днів не перестану їм говорити спасибі і молити Бога про благополуччя у їхніх родинах. Приватні підприємці, адміністратори і керівники баз відпочинку, багато хто з яких навіть не називали свої імена, давали мені гроші на лікування Світланки. Низький уклін голові Овідіопольської райдержадміністрації Наталі Чегодар, її співробітникам, вчителям школи, у якій я працювала, моїм сусідам. Завдяки їм всім була оплачена перша операція моєї онучки.
Гроші на другу операцію дав депутат Овідіопольської райради Сергій Крутюк. Я його навіть не просила про допомогу, він запропонував її сам. Спасибі Господу, що в нас є депутати, які живуть не тільки для себе, але і для людей.
Третю і четверту операції робили одночасно на двох ніжках. Були потрібні гроші і на операції, і на лікування, і на їжу. Але і тут добрі люди допомогли і мені, і синові на роботі.
Так всією громадою побороли ми біду. Усе страшне позаду, Світланочка вже ходить. А я низько вклоняюся в ноги добрим людям, яких на світі, на щастя, так багато.
Зінаїда СКЛІФАСОВСЬКА, вчителька-пенсіонерка Дальницької школи, Овідіопольський район
Милосердя СЕРЦЕ, ВІДКРИТЕ ЛЮДЯМ
Ось вже п'ять років активно займається благодійною діяльністю настоятель храму Всех скорбящих радости, нині благочинний храмів Арцизького району, протоієрей Геннадій Мартинов. Щедрість і доброта, щире бажання допомогти тим, хто цього потребує, і велика віра в Бога злилися в цій чудовій людині воєдино. Великодушності його серця зазнали на собі всі, кому хоч один раз доводилося звертатися до отця Геннадія по допомогу.
При храмі створено і працює Будинок милосердя з гуртожитком, їдальнею, які розмістилися в добротно відремонтованих приміщеннях ще недавно практично занедбаного будинку. Споруджено корівник, щоб завжди були свої молочні продукти. Не припиняється пошук нових можливостей благодійності. “Я постійно думаю, що і як можна зробити, щоб допомога нужденним була якнайбільш плідною”, – говорить отець Геннадій.
От і сьогодні церква активно працює над здійсненням проекту створення благодійної їдальні. Проект, який має соціальне спрямування, став одним з п'яти подібних у країні, які знайшли широку підтримку Української Православної Церкви.
Отець Геннадій був запрошений до Києва на святкування 16-ї річниці Харківського архієрейського Собору, де зібрався весь цвіт Православ'я України і представники православних храмів з Болгарії, Сербії, Румунії та інших країн. В урочистих обставинах отцю Геннадію вручили свідоцтво відділу добродійності і соціального служіння при Священному Синоді УПЦ, Всеукраїнського благодійного фонду “Віра. Надія. Любов” про фінансування в межах акції милосердя церковного благодійного притулку в Арцизі. Документ підписано Блаженнійшим Володимиром, митрополитом Київським і всієї України.
Павло МИЦУЛ, м. Арциз
Точка зору «ЦЕ НАША З ТОБОЮ БІОГРАФІЯ»
Люди старших поколінь пам'ятають, як за радянських часів на підприємствах, у навчальних закладах створювалися музеї «Бойової і трудової слави»: ці два поняття були нероздільні, адже, як відомо, «медаль за бій, медаль за труд з одного металу ллють». Прикро, що в даний час словосполучення «трудова слава» практично зникло з нашої лексики. А хіба відпала необхідність виховувати молоде покоління на трудових подвигах, на вражаючих прикладах показувати, як цінно для суспільства, для держави самовіддане ставлення до праці, висока відповідальність за доручену справу? Гадаю, саме навпаки.
А сьогодні навіть у нашій численній міській ветеранській організації клуб «Золота Зірка», який об’єднує Героїв Радянського Союзу, створено, а ось клубу Героїв Праці – немає, і чомусь ніхто з цих заслужених людей не насмілюється об'єднати тих, чиє життя – яскравий приклад трудового подвигу.
Я анітрохи не применшую подвиги фронтовиків: це люди справді легендарні. Але без надійного трудового тилу не було б перемог у боях на фронтах Великої Вітчизняної.
Хочу розповісти, у зв'язку з цим, про ветерана праці Олександра Іванова. Він ще до 1941 року закінчив педагогічний інститут і навчав дітей історії. Від початку війни був мобілізований, але направили його не на фронт, куди рвався, а в тил, на Північний Кавказ, у м. Кизляр, як і решту 20 тисяч молодих людей. Тут будувалася залізниця завдовжки 700 км, що мала стратегічне значення: Кизляр – Астрахань. Ворог рвався до Сталінграда, і фронтові були потрібні якнайшвидше танки, гармати, снаряди, харчування, обмундирування, що доставлялися з далекого тилу. Дорогу треба було збудувати у рекордно короткий термін, незважаючи на те, що основною «технікою», що використовувалася на стратегічному будівництві, були лопата, молот, кирка, носилки і молоді руки будівельників. Дорогу прокладали у пісках, де на сотні кілометрів не було жодного села, жодного кущика. Вітер ніс пісок, що хрумтів день і ніч на зубах і різав очі. Ґрунт під насип носили з кар'єру, норма – 6 кубів на двох. При виконанні норми давали 800 грамів хліба і ложку теплої юшки, без будь-якої зарплати. Не було мила, зміни білизни. Милися у річці, з неї ж брали воду для пиття. Людей косили хвороби, було багато смертей, ховали померлих там же, у пісках. Жодна мати не змогла б потім знайти могилу сина: пилові бурі заносили їх вже через три дні.
Будівельники всі роки війни йшли за фронтом, відбудовуючи зруйноване. Після війни це була одна з найбільш затребуваних професій.
У 1950 році в Одесі почали споруджувати залізничний вокзал. Я познайомилася з О.Ф. Івановим саме на цьому будівництві. Керував нею начальник буддільниці № 6 М.П. Левашов, талановитий фахівець і організатор. Його правою рукою був майстер Микита Хмарук. Вони обидва пройшли той же шлях, що й Олександр Іванов. Ми ж, 18 – 20-річні дівчата, працювали різноробами на будівництві вокзалу. Розчин подавали мулярам відрами за принципом «майна-віра», тому що на той час ми мали ту ж «техніку», що і в Кизлярі під час війни. Хлопців було мало – далося взнаки воєнне лихоліття, і бригаду дівчат перекидали з об'єкта на об'єкт по кілька разів на день: з будівництва вокзалу на прокладання колії залізниці. Терпіли багато злигоднів. Але нашим прикладом були такі великі трудівники, як Хмарук, Левашов, Іванов, які ніколи не пасували перед труднощами.
Про ветеранів праці воєнних і післявоєнних років потрібно писати книжки, адресуючи їх молодому поколінню, пропонуючи юним для осмислення героїчні приклади не лише бойової, але і трудової слави. Мені здається, це дуже актуально. Адже не секрет, що такі затребувані робочі професії сьогодні далеко не в пошані у молоді.
Людмила ОПРОНЕНКО, член Національної спілки журналістів України
Ювілей ЗЛАГОДИ ТА ЛЮБОВІ!
Живе у нашому селі чудова сімейна пара, до якої з величезною повагою ставляться в Олександрівці і старий, і малий. Іван Якимович і Капітоліна Михайлівна Федорови давно стали для односільчан яскравим прикладом любові, відданості і вірності у шлюбі. У цьому році їхньому щасливому шлюбові виповнюється 60 років, і ще дві ювілейні дати відзначають чоловік і жінка: 90-річчя чоловіка і 80-річчя дружини. Вони одружилися у післявоєнному 1947 році. Фронтовик, учасник битви за Сталінград, де був тяжко поранений, лейтенант Іван Федоров жодної секунди не вагався у своєму виборі: чарівна Капітоліна скорила його серце раз і назавжди.
В Олександрівці вони живуть з 1970 року, багато років обоє ударно трудилися на звірівницькій фермі. Виховали трьох дітей, п'ятьох онуків, двох правнуків.
Від імені всіх односільчан хочемо привітати чоловіка і дружину Федорових з ювілеєм, побажати їм здоров'я, щастя, довголіття, благополуччя. Злагоди вам та любові!
Марія ДОЦЕНКО, Ніна МИХАЙЛОВА, с. Олександрівка, Комінтернівський район
