Це й про нього, Олександра Борисовича Щедріна, лермонтовські нев'янучі слова, які не старіють від часу: «Я знал одной лишь думы власть, Одну – но пламенную страсть…» Він з юних років захоплений книжками до піднесеної в ранг обов’язку пристрасті. І що найважливіше – цю пристрасть ще з дитинства йому прищепили самі ж книжки, якими він зачитувався до насолоди. Мати його, Настасія Трофимовна, сама неграмотна (вона навіть читати не вміла), не перечила захопленню сина. Підтримував його тягу до знань і батько, Борис Терентійович, який працював муляром у м. Кемерово на промислових будовах. Сашко і сам складав вірші у шкільні роки, і навчаючись у хімічному технікумі, а потім у металургійному інституті, не претендуючи на популярність. Але коли у літстудії при Палаці металургів в Магнітогорську студент Щедрін показав свої перші поетичні проби прекрасному поетові Борису Ручйову, той схвально відгукнувся про них, дав поради. А редактор газети «Магнитогорский металл» схвалив публікацію добірки віршів. Творча дружба із Борисом Ручйовим, автором знаменитих поем «Любава» и «Магнит-гора», «Красное солнышко», тривала до самої смерті поета у 1973 р.
Саме зближення із Ручйовим підтвердило неминущу цінність заняття, якому початківець-літератор Сашко Щедрін присвячував увесь вільний час, – збирання книжок. Його цікавили поезія, мемуари, історія, філософія, мистецтво, спорт та добротна сучасна проза. Він почав дбайливо комплектувати особисту бібліотеку. Комендант гуртожитку, як виняток, дозволив начитаному юнакові поставити в кімнаті персональну книжкову шафу, пожертвувавши одним ліжко-місцем.
Стежки пошуків приводили Щедріна до багатьох цікавих людей, які поділяли його усвідомлене прагнення як книголюба. Прагнучи роздобути книжки із автографами авторів, він пробивався до знаменитих поетів та прозаїків. Оповіді Олександра Борисовича про ці зустрічі можна слухати із насолодою годинами, як ті ж одкровення незабутнього Іраклія Андронникова. Наприклад, коли він мав честь зустрітися із лауреатом Держпремії СРСР Василем Федоровим у 1965 р. в Москві й розхвалив творчість Бориса Ручйова, той, уважно вислухавши його, сказав, що Ярослав Смеляков, як сучасний поет на голову вищий за Ручйова й другий після Олександра Твардовського. Довідавшись, що Щедрін вже зібрав сотні популярних книжок, Федоров вигукнув: «Так Ви сучасний Рубакін!» і додав: «Вам обов'язково треба зустрітися з поетом та великим книжником Сергієм Наровчатовим».
Із Наровчатовим зустріч відбулася. Понад годину вели двоє закоханих у книгу чоловіків бесіду на улюблену тему. Відомий поет, редактор журналу «Новый мир», який дав на той час літературі понад 40 книжок, сказав: «Читання було для мене постійною потребою. Я не пам'ятаю дня, у якому не було б декількох годин читання». Потім був похід до Колонної зали Будинку Спілок, де на літературному вечорі на честь 70-річчя від дня народження Сергія Єсеніна вперше прозвучав антикомсомольський вірш молодого Євгена Євтушенка «Письмо к Есенину», який розповсюджувався підпільно й понад 20 років не публікувався. Символічно, що у 1966 році бібліотека Щедріна поповнилася першим збірником віршів Євтушенка «Катер связи» із автографом поета. А у 1999 р. сам Євген Євтушенко відзначив на VIII Міжнародному пушкінському конкурсі у Нью-Йорку, в якому брало участь 400 поетів із багатьох країн, вірш Олександра Борисовича «Захарово» і надіслав йому із США збірник віршів «Бог бывает всеми нами...» У Наровчатова Щедрін залишив двотомник Катаєва «Волны Черного моря» і чудово оформлений збірник віршів «Самое синее в мире», який вийшов у одеському видавництві «Маяк». На інформацію про те, що в ньому є вірші й українською мовою, Наровчатов відповів: «Я перекладав російською Платона Воронька. Хоча це було давно, після Великої Вітчизняної».
Саме в Сергія Наровчатова попросив допомоги Щедрін, коли задумав зібрати (чи мислима це справа!) перше видання великої серії «Бібліотеки поета». Завдяки його сприянню, Олександр Борисович придбав книгу Дениса Давидова 1933 р. видання.
Під час наших «літературних бесід» в редакції «Одеських вістей» їхній давній автор О.Б. Щедрін із захопленням розповідав про зустрічі з Михайлом Дудіним та Джеймсом Олдріджем під час його перебування в Криму та в Одесі. У бібліотеці Щедріна зберігається роман Д. Олдріджа «Герои пустынных горизонтов» із написом автора: «В знак встречи с моими одесскими друзьями. Удач и благополучия Вам!» Із особливим хвилюванням повідав Щедрін про зустрічі із всесвітньо відомим вченим-літературознавцем, істориком, публіцистом, почесним членом та доктором багатьох зарубежніх академій та університетів Дмитром Сергійовичем Ліхачовим. Було це у 1986 р. Довідавшись про те, що Щедріну вдалося зібрати велику серію «Бібліотеки поета» 1-го та 2-го видань, і він має намір стати власником 3-го видання, Ліхачов сказав, що йому поки що невідомий хтось інший, хто має такий безцінний, за його словами, скарб.
Під час наших бесід я не наголошував на матеріальному боці справи, знаючи, що Щедрін завжди виділяв гроші на придбання книг зі своїх злиденних доходів. Знаючи, що універсальна за тематикою та унікальна за зібраними окремими серіями, десятитисячна за примірниками домашня бібліотека «заполонила» трикімнатну квартиру. Я бував у багатьох збирачів книжок, сам маю понад чотири тисячі різних видань, але бібліотеки, подібної до щедрінської, не зустрічав, зокрема і в Одесі. Воістину, треба народитися бібліофілом, щоб за п'ять із половиною років зібрати повністю «Бібліотеку поета. Велика серія». Схиляючись перед іменитими одеськими колекціонерами – такими як В.І. Селіванов, І.П. Вінницький, Г.Л. Малобротський, С.А. Луговцев, С.А. Міхєєв, Олександр Борисович радіє можливості зарахувати себе до їхнього числа. Вже на січень 1994 р. він після двадцятирічних копітких пошукових праць мав повні зібрання ЖЗЛ, БПБС та БПМС – 1/2 від загальної її кількості. Це і є ті книжкові зібрання, які називають знаменитими, а їхніх власників, яких так мало, – підкорювачами книжкового Евереста. Щедрін був, є й буде вірним у книгозбиранні чкаловському принципу: якщо бути, то бути кращим! І як же йому було важко пережити крадіжку багатьох книжок із цих повних серій у тому ж 1994 р., і скількох зусиль коштувало їх поповнити. Сьогодні в Україні він, мабуть, єдиний бібліофіл, який володіє повними комплектами цих двох серій, разом із десятьма іншими. Його засмучує те, що сьогодні в Одесі теперішніх книгарів майже не залишилося, а в більшості нинішньої молоді інші моральні орієнтири. Радує ж те, що його донька Олена, яка закінчила в Одесі середню школу № 18 із золотою медаллю й потім із «червоним» дипломом держуніверситет ім. І.І. Мечникова, поділяє батьківську романтичну пристрасть до книгозбирання. Як кажуть, є кому передати естафету.
Кумиром для О.Б. Щедріна став із дитячих років О.С. Пушкін. Свою любов до великого поета він висловив і віршами, і дослідницькими роботами, і витратою величезних сил для збирання Пушкініани (книг про Пушкіна), яка сьогодні нараховує понад 500 найменувань. У колекції Щедріна – 300 значків пушкінської тематики, багато листівок із зображенням пам'ятників поетові.
Щедрін єдиний в Одесі відзначений двома ювілейними пушкінськими медалями на честь 200-річчя від дня народження Пушкіна, викарбуваних у США, а у 2006 році став лауреатом другої премії ХVI Міжнародного Пушкінського конкурсу у Нью-Йорку, який заснував колишній одесит, відомий пушкініст Марк Митник.
Слухаючи Олександра Борисовича, я переконувався у тому, що завдяки таким одержимим, цілеспрямованим, безкорисливим і багатим на інтелект людям, як він, ще горять багаття щирої духовності й зігрівають нас теплом надії та віри у те, що все тимчасове, прохідне, зрадливе кане в Лету безпам'ятства, а вічне, цінне, значиме за загальнолюдськими моральними критеріями залишиться з нами й буде із тими, хто прийде нам на зміну.
