Ірен Роздобудько – переможниця літературного конкурсу «Коронація слова». Зараз вона є головним редактором журналу «Караван історій. Україна». У своїх романах письменниця запрошує читача думати разом. Її романи про кохання і зраду, про життя і смерть, про призначення людини у цьому світі. Її перу належить ціла низка творів, серед яких є і трилери, і психологічні драми.
Одна з останніх книжок письменниці – «Зів'ялі квіти викидають». Успіх, оплески, море квітів – все це у минулому. А сьогодні лише будинок для старих акторів, дні, схожі один на другий, фотографії на стіні і спогади. Дві суперниці, колишні зірки радянського екрану, які не поділили колись кохання до одного чоловіка, які ненавидять одна одну все життя, опиняються у цьому сумному будинку.
Повинно було минути все життя, щоб вони зрозуміли, що могли стати найкращими подругами, якби викинули з душі гіркоту нездійснених надій, як колись викидали зів'ялі квіти. Море квітів… Незабаром цю історію ви зможете побачити на телеекрані.
Ірина Карпинос – безперечно, особистість обдарована і талант її багатогранний. Артистка, журналістка, сценаристка. Авторка кількох збірників віршів і альбомів пісень. Повість «Cinema, Парнас і джаз» – про наші дні, про авантюрні пригоди знімальної групи (з вкрапленнями кіносюжету про Бориса Пастернака та Ольгу Івинську). Есе та розповіді, що ввійшли до книжки, – про долі Олександра Блока, Івана Буніна, Олександра Вертинського, Михайла Булгакова, Йосипа Бродського. Вони так само хвилюють автора, як долі ще не пізнаних літаючих об'єктів нашого часу.
Лариса Денисенко – неодноразовий лауреат конкурсу «Коронація слова». Сатиричний роман «Корпорація ідіотів» – про неспівпадання людських сподівань та ілюзій, на які іде наше життя, про специфіку спілкування і роботи державних службовців середньої і вищої ланки. Автор пише про це зі знанням справи, оскільки очолює українське відділення міжнародної антикорупційної організації. Нині Лариса Денисенко пише продовження роману. На жаль, матеріалу для цього більш ніж досить.
«24.33.42» – новий роман Л. Денисенко. Як навчитися не тільки чути, але і слухати? Як навчитися любити не щось ілюзорне, а живу людину з почуттями та емоціями? І чи слід це робити? Як сказала одна з головних героїнь роману: «Господи, дякую тобі за те, що ти вигадав почуття гумору. Це, мабуть, для того, щоб ми не покусалися».
