ПЕРСПЕКТИВИ РОЗКРИТТЯ «СПРАВИ ГОНГАДЗЕ» ЯК І РАНІШЕ ТУМАННІ
16 вересня виповниться 7 років з дня зникнення у центрі Києва керівника інтернет-видання «Украинская правда» Георгія Гонгадзе. Екс-львів'янин, вийшовши з квартири своєї колеги по «УП» Олени Притули на початку одинадцятої вечора, зупинив першу легковичку, що трапилася, і попросив відвезти його до себе додому…
Як з'ясувалося згодом, «випадковим легковиком» виявилася службова машина міліцейської «наружки», так званого управління кримінального розшуку. За наказом тодішнього керівника главку (особистості всіх його співробітників – суворо засекречені!) генерала Олексія Пукача за Георгієм протягом кількох місяців поспіль велося стеження. Часом настільки непрофесійно, що журналіст відкрито звертався до силовиків з пропозицією якомога швидше припинити цей «балаган».
Людям, які підчікували Гонгадзе того фатального для нього вечора, наказ Пукача уявлявся набагато серйознішим, ніж могло видатися. Міліціонери, які звикли до розправ з «неблагонадійними» людьми, мали намір «полякати» приїжджого журналіста, не більше. Нібито він своїми публікаціями дуже дратував Президента країни.
Яким чином троє рослих чоловіків збиралися напоумити співробітника ЗМІ, достеменно невідомо. Як і власне деталі одержаного ними завдання.
Через кілька днів тіло Гонгадзе знайшли в одному з лісів Таращанського району Київської області.
Сенсаційний виступ у сесійній залі Верховної Ради Олександра Мороза (який керував роботою парламенту у 1994-1998 роках) надало історії політичного забарвлення. За твердженням Мороза, наказ на знищення Гонгадзе міг віддати особисто Леонід Кучма. Як на підтвердження Мороз послався на якогось майора УДО (Управління державної охорони) М. Мельниченка, який нібито «з доброї волі» тривалий час записував всі розмови у кабінеті Президента України. До часу «озвучування» прізвища офіцерові вже нічого не загрожувало: за сприяння кількох посадових осіб Миколу Мельниченка переправили за кордон, – спершу до Чехії, потім до Австрії.
Судячи з «плівок Мельниченка», Леонід Кучма цілком міг вважатися «замовником» фізичного усунення Гонгадзе. Непряма участь у підготовці кримінального діяння приписувалося також керівникові Адміністрації Президента Володимиру Литвину, міністрові внутрішніх справ Юрію Кравченку і ще декільком відомим політикам і чиновникам.
Незважаючи на явно «замовний» характер розшифровок «плівок Мельниченка» (у кількох випадках експерти виявляли безперечне «накладення» на вже записані розмови нових діалогів), український обиватель на трюк «клюнув».
Приблизно в один час з Гонгадзе в Україні за таких же таємничих обставин було вбито ще кількох журналістів. На жаль, їхня загибель не мала резонансу, порівнюваного зі «справою Гонгадзе». Мабуть, у політиків на цих нещасних просто «не вистачило ресурсу»...
Всупереч песимістичним прогнозам щодо «вічного висяка», слідчі Генеральної прокуратури все-таки зуміли впритул наблизитися до етапу встановлення замовників злодіяння. Після невдалої спроби заарештувати керівника «развідглавку» Пукача своєї посади позбувся Генпрокурор Святослав Піскун.
Після перемоги «жовтогарячої революції» відновлений на посаді Святослав Михайлович зробив розслідування обставин викрадення і загибелі Г. Гонгадзе пріоритетом своєї діяльності. Тоненька папка з декількома аркушиками, яка дісталася Піскунові від попередника Геннадія Васильєва, за лічені місяці «обросла» багатьма томами справи з безперечною судовою перспективою.
Наприкінці 2005 року резонансна справа надійшла до Апеляційного суду Києва.
На якому етапі перебуває нині цей судовий процес?
З цим запитанням «ОВ» звернулися до вдови журналіста Мирослави Гонгадзе.
– Цей етап можна назвати «судово-психологічною експертизою», – відповідає пані Мирослава. – Один з обвинувачуваних у вбивстві мого чоловіка імітує тяжке захворювання, діагноз потребує авторитетного підтвердження. Прийомом, який зазвичай застосовується з метою затягування процесу, по-своєму «скористалися» члени слідчої групи Генпрокуратури. До речі, її склад у черговий раз зазнав серйозних змін. «Новачки» ось вже рік не поспішаючи вивчають документи справи; незрозуміло, з якою метою знадобилося вводити їх у процес, якщо їхні попередники, які досить добре володіли інформацією, ось-ось могли вийти на слід справжніх замовників вбивства Георгія?
Проте є надія на відновлення судових слухань. Це може статися вже на початку жовтня, коли стихнуть передвиборні пристрасті і у політиків зменшиться бажання використовувати «справу Гонгадзе» у своїх інтересах.
Міжнародне співтовариство, – притому що історія із зникненням і вбивством мого чоловіка мала місце сім років тому – як і раніше уважно стежить за розслідуванням гучного злочину. Не так давно я зустрічалася з керівництвом Ради Європи. У Брюсселі «справі Гонгадзе» надають надзвичайно важливого значення; поряд з історією отруєння Віктора Ющенка воно сприймається як показник щирості теперішніх правителів України щодо її просування шляхом демократії.
– Хто з відомих політиків України, на Ваш погляд, найбільш заклопотаний призупиненням розслідування?
– Якщо чесно, – майже всім ця тема після перемоги «помаранчевої революції» стала нецікавою. Лідери великих українських партій і блоків мене звичайно уважно слухають, на словах палко підтримують, засуджують розгул злочинності і рівень корумпованості в країні. Але на цьому все, власне, і закінчується…
