Подружка Лариса, розумниця і красуня, досить успішна ділова жінка, сиділа переді мною шокована. Ні, вдома у неї все було гаразд: діти здорові, чоловік працює. Проблеми проявилися на зовсім іншому напрямі.
З півроку тому до неї звернулася досить літня сусідка з цікавою пропозицією: “Доглянь мене, дитино, а я свою квартиру тобі залишу”.
За великим рахунком, Ларисці квартира не потрібна. Вона з чоловіком живе у хорошій трикімнатній, дорослі діти житлом також забезпечені. Та й сусідчина однокімнатна, що простояла останні тридцять років навіть без косметичного ремонту, на добре слово не заслуговує.
Гадаю, подружці стало шкода постійно голодну, з безкінечними квартирними боргами стареньку. Подумавши та порадившись з чоловіком, який, до речі, був далеко не у захваті від сусідчиної пропозиції і бурчав “хочеш, допомагай їй просто так, продуктами, у нас завжди зайва тарілка супу знайдеться”, Лариса вирішила оформити договір довічного утримання.
Сплативши сусідчині борги за квартиру та комунальні послуги (за три роки набралася чимала сума), встановивши водоміри, замінивши стару сантехніку та приватизувавши житло, подружка оформила всі відносини з бабусею нотаріально.
Так і хочеться сказати: “І почали вони жити-поживати та добра наживати”. Але це – казка. А у житті все було далеко не так. Як виявилося, у сусідки були родичі. Ні, вони не горіли бажанням допомогти тітці та бабусі. Їхньою метою стала Лариса. Як я вже говорила, подружка моя – жінка досить ділова і при розв’язанні життєвих проблем незамінима… Ось цих самих проблем, як виявилося, у родичів підопічної бабусі більш ніж достатньо.
– У них хворі діти, племінники, що потрапляють у ДТП, неправильно нараховані пенсії та хронічні хвороби, – скаржилася подружка. – Мені здається, що всі ці проблеми вони накопичували все життя для мене…
Одній із найбільш активних родичок бабуся дала номер Ларисиного домашнього телефону. Та, дамочка без комплексів, почала телефонувати і кидати трубку, почувши голос Ларисиного чоловіка Сергія. Терпіння Сергія завершилося на тридцятому дзвінку. Ларису він дуже кохає і ревнує, тому мовчання у трубці його збентежило. На щастя, номер зберігся у пам’яті телефону, Сергій легко з’ясував, що за адресою, де зареєстровано номер, мешкає самотня дама пенсійного віку з таким прізвищем, як у Ларисиної підопічної. Але дружині зробив зауваження.
– Давай розірвемо цей договір, – говорив він заплаканій Ларисі.
– Я ж не знала, що племінниця така нахабна, – виправдовувалася бабуся перед розстроєною Ларисою. – До речі, племінниця говорить, що вона вам так часто не телефонувала, всього декілька разів.
Тут Лариса спалахнула і продемонструвала всі тридцять записів дзвінків бабусиної родички на телефоні. Настала тиша, яка тривала цілих три тижні. Лариса приносила підопічній продукти, платила за квартиру, комунальні послуги та телефон. Притому, що цікаво, бабусі хронічно не вистачало пенсії та грошей, що їх давала Лариса (це при продуктах, що приносилися їй додому, та гарячій їжі).
А потім Ларисину підопічну довелося класти до лікарні. Бабуся сходила на день народження до одного з численних внучатих племінників, добре випила там і поїла, витративши на подарунок дитині гроші, що їх дала Лариса на придбання продуктів. У бабусі прихопило серце та підшлункову, а заодно жовчний міхур (“наповнений до краю”, як вона висловилася, камінням). Увечері Лариса з чоловіком їздили по аптеках, скуповуючи ліки за рецептом. До речі, до того у лікарнях підопічна вже давно не лікувалася – пенсії на те не вистачало.
За три тижні стареньку привели до ладу. Коли Лариса, не встигнувши придбати всі ліки з чергового списку, дала підопічній гроші на їх придбання, бабуся вирішила показати себе вдячною пацієнткою і прикупила медикам чаю, кави та коньячку. Отож її із задоволенням лікували б і далі, але Лариса проконсультувалася у знайомого лікаря, яка пояснила, що при подібному діагнозі зовсім не обов’язково купувати дорогі ліки в указаній тим же лікарем аптеці.
Після лікування бабуся зробила Ларисі справжній подарунок, з’їздивши на два тижні до родичів у село, на свіже повітря та парне молоко. А після приїзду знову занедужала, пояснивши, що на неї так погано впливає міське повітря.
Істину моя подружка дізналася випадково. Придбавши підопічній чергові недешеві ліки, Лариса сіла на кухні, очікуючи, доки старенька поговорить з лікаркою, яка прийшла до неї за викликом.
– Я у селі випивала кожного дня по чарочці самогоночки, – розповідала підопічна. – Потім племінниця-фельдшерка міряла мені тиск. Він піднявся тільки раз. А тут піднімається постійно…
Ледве дочекавшись, коли лікарка пішла, Лариса виклала підопічній все, що накопичилося за останній час. Сказала і про її численних безсовісних родичів, і про те, як складно одночасно ремонтувати занедбану квартиру, вносити комунальні платежі, купувати продукти і проплачувати лікування.
– Так не потрібно нічого ремонтувати, – сказала бабуся. – Ось я помру – і роби ремонт. А поки що давай гроші на їжу і за квартиру плати…
– Я хочу розірвати цей договір, – плакала Лариса. – Нехай живе, як раніше. І я хочу жити, як раніше.
– А вона хоче розірвати? – обережно запитала я.
– Ні, – заплакала Лариса голосно. – Говорить, що їй приснився сон, що вона скоро помре, що я повинна її поховати і поставити пам’ятник їй, але спочатку її покійному чоловіку. Але, здається, я помру раніше…
Юрист, що спеціалізується на оформленні договорів довічного утримання, вислухала Ларису дуже уважно і почала пояснювати очевидні речі.
– Перш ніж оформлювати договір довічного утримання, ретельно зберіть інформацію про ту людину, яка запропонувала вам свою власність в обмін на догляд за нею. Вивчіть її особистість, родинні зв’язки, з ким вона спілкується, чим займається, чи не зловживає алкоголем.
Якщо вирішили погодитися на підписання договору довічного утримання, обговоріть види забезпечення, те, у якій формі воно буде надаватися: грошовій чи натуральній. Можете зробити надбавку до мінімальної зарплати, пенсії або прожиткового мінімуму.
Чітко випишіть моменти, що стосуються поведінки вашого підопічного, щоб неприємним сюрпризом не були витрати грошей, що виділяються їм на харчування, на випивку та сидіння з родичами і подружками. Позначивши цільове використання грошей, що вами виділяються на продукти, ліки та одяг, ви можете це контролювати. Не завадило б брати і розписки на отримані гроші. І чітко дотримуйтесь умов договору.
Ось ви розповіли, що влаштовували її до лікарні, оплачували додаткове лікування, усі обстеження. Це передбачено договором? Якщо ні, то навіщо ви це робили? Адже у підопічної є і свої кошти. Якщо ж це було так необхідно, то суму, яка перевищила щомісячні заплановані витрати на медикаменти, вирахуйте з бюджету наступного місяця.
Необхідно документувати і надану вами допомогу. Зберігайте чеки з магазинів, квитанції з аптек. Доказами можуть слугувати і свідчення сусідів, котрі бачили, як ви приносили підопічній продукти, привозили мішки цибулі та картоплі на зиму. Це якщо у суді доведеться доводити, що ви не порушували зобов’язань щодо договору довічного утримання.
– Я нічого не буду доводити, – збентежилася Лариса. – Хочу розірвати цей договір і забути про нього, як про кошмарний сон.
– З вашої ініціативи розірвати цей договір дуже важко, – пояснила юрист. – Потрібно довести, що на даний час ви не маєте фінансової можливості утримувати вашу підопічну. Причини повинні бути дуже переконливими: це погіршення вашого матеріального становища, хвороба, переїзд до іншої місцевості.
Моя подруга знову почала тихо плакати: “Я не можу більше, я не хочу її бачити, вислуховувати розповіді про її дурнувату рідню, якій у цьому житті чомусь постійно не таланить, розмови про те, що риба, яку я принесла, смачніша, ніж минулого разу. А коли вона взяла в село плов, який я приготувала спеціально для неї, то родичі з’їли все так швидко, що вона і моргнути не встигла. Я приношу їжу їй, а вона носить всій цій своїй безкінечній рідні”…
– У договорі не можна виписати можливість поставити в рамки дозволеного людину, котру ви опікаєте, – терпляче пояснювала юрист. – Раджу вам просто попередити вашу підопічну, що маєте право на розірвання договору. Якщо вимоги бабусі стали невиправдано високими, а поведінка нестерпною, то ви можете звернутися до суду, який, до речі, переконавшись у тому, що ви повністю виконували всі умови, може закріпити за вами частину майна підопічної.
Гадаю, що загроза відмови у допомозі досить серйозна. Зверніть увагу, адже ніхто з цієї великої родини не взявся доглядати за старенькою, незважаючи на перспективу отримання її житлоплощі. Отже, крім вас, звернутися було ні до кого. Тому грамотно побудуйте взаємини – і все буде гаразд.
Що ж стосується родичів, котрі вас так дратують… Ви з ними договір підписували? Ні, з бабусею. У договорі обумовлено спілкування з ними? Якщо ні, то не спілкуйтеся. Ні це, ні реакція на їхні претензії не входять до зобов’язань отримувача майна. Родинна любов – це внутрішні проблеми чужої для вас сім’ї.
Встановлення ж пам’ятників – не є обов’язком щодо забезпечення та догляду. Якщо бабуся готова за рахунок її утримання поставити пам’ятник покійному чоловіку, то нехай напише вам про це розписку.
А взагалі мені здається, що ваша проблема – у міжособистісних взаєминах. Ви – жінка делікатна і дали літній людині сісти собі на голову…
Лариса мовчала дуже довго, про щось думала. Вчора, побувавши у неї в гостях, я помітила великий зошит з ретельно вклеєними чеками з супермаркетів, аптек. Бабуся, за її словами, відчула настрій Лариси на розірвання взаємин, тому – ходить тихіше за воду, нижче за траву. Чоловікові Лариси сусідка розповіла, що збирається влаштовуватися на роботу гардеробницею до поліклініки, щоб самій зібрати на пам’ятник покійному чоловікові і “не навантажувати бідну Ларисочку, їй і так вистачає”. Чи надовго її вистачить, невідомо. Але Ларисині настанови колегам, у яких квартирна проблема – найактуальніша, – “візьміть кредит, залізьте в борги, але не витрачайте нерви, здоров’я та життя на вознечу з абсолютно сторонньою людиною”, – переконливо свідчать: непродумане підписання договору довічного утримання завдало серйозної психологічної травми моїй завжди веселій, дуже добрій та чуйній подружці…
