Очевидно, що останнім часом у економіці країни та нашого регіону намітилися позитивні зміни. На багатьох підприємствах Одеси відновилося серійне виробництво, нарощуються обсяги товарної продукції, значними темпами розвивається будівельний комплекс. У зв'язку із цим дуже зросла потреба у висококваліфікованих кадрах.
За даними Одеської міської організації роботодавців, зараз найзатребуваніші такі фахівці, як токарі, фрезерувальники, шліфувальники, свердлувальники, оператори верстатів із числовим програмним управлінням, інструментальники, ливарники, електрогазозварники, штукатури-маляри.
На жаль, система профтехосвіти, яка існує в області, що нараховує близько п'ятдесяти навчальних закладів, не взмозі задовольнити потреби промисловості та будівництва у грамотній робочій силі. За існуючими даними, чисельність вакансій робітничих професій у різні роки становить від 1,5 до 3 тисяч чоловік.
– Є кілька причин такого явища, – констатує генеральний директор виконавчої дирекції міської організації роботодавців Олександр Заборський. – Серед них розрив зв'язків підприємств із технічними училищами, відсутність у них сучасного металообробного устаткування, а також ліквідація на підприємствах дільниць, на яких учні проходили навчальну та виробничу практику. Окрім того, роботодавцями не створено достатньої мотивації праці на робочих місцях, забуто такі інститути, як наставництво, трудові династії за професіями. Не кажучи вже про ті корінні зміни, які сталися у соціально-економічному житті суспільства в цілому.
У зв'язку із цим, випускники шкіл не поспішають до технічних училищ навчатися вищезгаданим дефіцитним професіям, віддаючи перевагу, на їхню думку, більш престижним, зокрема слюсарів із ремонту автомобілів, барменів або офіціантів. Це, у свою чергу, веде до того, що навчальні заклади не в змозі укомплектувати групи учнів з вищезгаданих спеціальностей, які можуть фінансуватися лише за наявності в них не менше 24 – 28 чоловік.
– Ситуація, що склалася, змусила одеських роботодавців бити тривогу, – продовжує О. Заборський, – звертатися до різних інстанції. Завдяки нашим спільним зусиллям, нині йде робота зі створення навчального центру при службі зайнятості, у якому буде навчатися молодь робітничим професіям із урахуванням потреб ринку праці та роботодавців.
До цього додамо, що два роки тому Одеський обласний центр зайнятості придбав приміщення з цією метою. Але приміщення – це ще не навчальний центр. Щоб він функціонував, потрібно зробити ремонт, оснастити навчальні класи необхідним устаткуванням, укомплектувати викладацький склад. Не забуваючи при цьому, де будуть мешкати іногородні учні.
На усе це потрібні кошти. І немалі. Як стало відомо, у вересні поточного року вже розпочато фінансування даного навчального центру. Із державного бюджету.
А що ж самі роботодавці, які, переважно, репрезентують акціонерні товариства або приватні підприємства? Чому б і їм не взяти пайову участь у фінансуванні центру, який їх же й буде постачати кваліфікованою робочою силою? Хіба це лише турбота держави? Велике значення мають і соціальні гарантії для працюючих.
У зв'язку із цим пригадувався такий випадок. Один із одеситів грецької національності виїхав на постійне місце проживання на батьківщину своїх предків. Там пішов працювати на завод з виробництва автомобільних шин. Придивившись до роботи нового члена колективу, головний менеджер послав його на навчання на головне підприємство у Сполучених Штатах Америки.
Через півроку наш колишній земляк повернувся на "рідне" підприємство й приступив до роботи за своєю спеціальністю, домагаючись високих результатів у праці.
Ще через якийсь час його знову викликає головний менеджер. Після недовгої бесіди він каже юнакові:
– Ми переконалися у вашій сумлінності й вашому професіоналізмі. З цього дня ви можете оформляти кредит на квартиру та автомобіль. Вашим гарантом виступає наша фірма...
Ось коли наші роботодавці зможуть надавати своїм працівникам такі соціальні гарантії, тоді й не буде дефіциту у висококваліфікованих робітничих кадрах.
