У цьому дворику, оточеному стародавніми будівлями з червоної цегли, завжди звучить музика. Навесні, влітку і восени чарують перехожих пишні квіти на клумбах, взимку радують око чіткі лінії альтанки, візерунчатих лав, затишних ґаночків і мережаних наличників.
Тут своєрідний культурний центр життя Ананьєва. Школа естетичного виховання, музей, концертна зала і єдиний в області народний оркестр народних інструментів. У довгій назві оркестру слово «народний» – почесне звання. А стоїть біля витоків всього цього вже багато років родина. Бондарчуки – династія інтелігентів і музикантів, якими заслужено тут пишаються. У глави династії Григорія Михайловича – диригента, керівника народного оркестру, що має дві музичні освіти – з класу домри і з класу баяна – два ордени «Знак Пошани». Але про них він згадує мимохіть.
Всім відвідувачам культурного центру Г.М. Бондарчук розповідає про досягнення оркестру і, звичайно, про меценатів. Їхні прізвища – на великому стенді. Тут – і місцеві підприємці, і жителі Ананьєва, і навіть туристи з Франції, які приїхали на Ананьївщину відвідати своїх родичів.
– Вони зайшли у двір, присіли відпочити і розглянути уважніше нашу красу, – згадує Григорій Михайлович. – Я показав їм фотографії, розповів трохи про нашу роботу. Вони попросили прийняти в дарунок невелику суму на потреби оркестру.
Меценат з Котовська торгує на нашому ринку. Цей підприємець подарував нам карнизи, штори, доріжки на підлогу. Хтось дивувався – людина з іншого району, а допомагає нам. Адже любов до музики територіальної прив'язки не має...
Є серед меценатів і одеситка – керівник сільгосппідприємства, знайома одного з учасників нашого оркестру. Вона надала фінансову допомогу, завдяки чому вдалося зробити ремонт. Так що світ не без добрих людей.
З особливим інтересом розглядають відвідувачі музею стенд із переліком міст, де виступав оркестр. Тут і Москва – виконавцям з Ананьєва аплодували на ВДНГ, де вони репрезентували Україну. Відтіля до Ананьєва привезли лауреатський диплом II ступеня і срібну медаль – серйозну нагороду для непрофесіоналів-музикантів з невеличкого райцентру. Одержавши у нагороду за перемоги на серйозних конкурсах круїзну поїздку по Кримсько-Кавказькій лінії на теплоході, музиканти дали два блискучі концерти, зачарувавши і членів екіпажу, і пасажирів. За списком поїздок оркестру можна вивчати географію величезної країни.
На великій фотографії, де весь оркестр разом з ветеранами – родина Бондарчуків у повному складі.
– Дружина Катерина Василівна в оркестрі зі мною – з перших днів. Діти – Сергій і Олена – почали займатися музикою, ледве навчившись ходити, – згадує глава родини. – Зараз у нас ростуть два онуки і онука, життя яких практично з дитинства пов'язане з музикою. В оркестрі – співає сімейне тріо Бондарчуків – невістка Катерина, син – директор школи естетичного виховання, і донька – викладач. Всі вони – випускники консерваторії.
У нас в Ананьєві вже звикли, що заради репетицій оркестру його учасники пропускають серіали. Але важко повірити, що все це почалося абсолютно випадково. Просто я з дружиною і ще один викладач у 1966 – 1969 роках взяли участь у декількох конкурсах, виступили по обласному радіо.
Після цього нас прийшли прослухати з районного Будинку творчості. Всім дуже сподобалося. Зайшла розмова про те, що потрібно створити маленький оркестр. Але от біда – інструментів не було і грошей на їх купівлю теж не було.
І тут хтось згадав, що на шкільному горищі є списані інструменти. Ми їх знайшли, відремонтували, і на репетиції поприходили люди. Через рік у нашому самодіяльному оркестрі було понад 20 чоловік, а трохи пізніше – вже 76 чоловік. Дуже часто разом з дітьми на репетиції приходили і батьки. Спочатку спостерігали за тим, що відбувається, а потім потроху втягувалися і теж починали виступати. Адже край у нас співочий, голоси такі, що Італія позаздрить...
А скільки учасників оркестру вступило до музучилища! Не менше двадцяти. Та й зараз практично щороку діти, які закінчують нашу школу естетичного виховання, співають або грають в оркестрі, без проблем вступають до Одеського музучилища, де конкурс – немаленький. Та й у музакадемії дітей з Ананьєва теж знають...
За розкладом оркестр репетирує двічі на тиждень по кілька годин. Фактично ж заняття нерідко проходять щодня, люди приходять репетирувати додатково, вдосконалювати свою майстерність.
Серед музикантів чимало викладачів музичної школи. Притому, що цікаво, досить часто вони освоюють нові для себе інструменти. Піаніст або скрипалька, які грають на балалайці – тут цілком звичне явище, як і співаючі віолончелісти. На репетиції ходять родинами. Десять родин по 3-4 особи у кожній, які беруть участь у виступах, для Ананьївського оркестру ситуація цілком звична.
Що ж приводить людей до оркестру? Не остання причина та, що тут не прийнято говорити про політику, а в нашому заполітизованому житті – це щастя.
На сцені під час виступів співають і грають заступник голови райдержадміністрації, інші чиновники. Притому солює не начальник, а той, у кого голос кращий. Тут весь спектр партійного життя – регіонали, комуністи, члени «НУ» – «НС». По сусідству – підприємці, безробітні, домогосподарки. Своєрідна мінімодель ідеального суспільства, громадяни якого, займаючись справою, забувають про політику. Їх поєднує музика. Політика ж споконвіку – фактор роз'єднувальний.
Цікаво і те, що оркестранти, що пішли у бізнес, можуть пропустити репетиції, але обов'язково беруть участь у організації і проведенні великих концертів, присвячених, наприклад, таким святам, як День міста.
– Ми пишаємося нашим народним оркестром, – розповідає голова Ананьївської райради Микола Балан. – Бондарчуків же з любов'ю називають почесними громадянами міста. Вони – ентузіасти, які віддають музиці весь вільний час.
Нерідко кажуть, що народна музика зараз не у фаворі. Але коли в концертній залі виступає наш оркестр, то не вистачає місця для всіх бажаючих. У музикантів – дуже широкий репертуар, а солісти такі, що і в опері не завжди почуєш.
Цей оркестр ознака стабільності, пам'ять про наше дитинство, молодість. Адже тоді таких колективів було багато, а зараз в області залишився єдиний. Я дуже вдячний Бондарчукам за те, що вони так послідовно вже не одне десятиріччя різноманітять і прикрашають наше життя. Ми, влада, допомагаємо їм, чим можемо. Фінансуємо з районного бюджету, викупили будинок, у якому вони працюють. Допомагаємо заробити оркестру на повсякденні потреби. Це наш обов'язок. Адже оркестр – вже давно гордість району.
