Час швидкоплинний. Зазвичай у нашій, журналістській практиці, на бистрині інформаційних процесів, не завжди вдається «зупинитися, аби озирнутися». Пишучи ці рядки, я спіймав себе на думці, що Володимира Невмитого, заступника генерального директора Одеської обласної державної телерадіокомпанії з радіомовлення, знаю уже чверть століття. Познайомилися ми 1982 року, коли він 27-річним юнаком розпочав працювати на обласному радіо спочатку редактором, а незабаром – старшим редактором економічних програм. І досі «старі морські вовки», працівники Чорноморського пароплавства, пам’ятають непересічні програми радіостанції «Рідна гавань», які вів Володимир Невмитий.
За роки нашого знайомства в мене не було жодних підстав поставити під сумнів професійні якості чи людські чесноти колеги. І коли цьогоріч весною Володимир Невмитий був призначений на нову посаду, я, щиро кажучи, зрадів – не стільки за нього, скільки – за колектив.
Як на мене, саме він, досвідчений журналіст, який добре розуміється на специфіці електронних мас-медіа, міг консолідувати колектив, поєднати грунтовність «старої гвардії» радіо із запальністю молодої плеяди репортерів. Так воно, власне, і сталося. Хоча часи зараз для електронних ЗМІ, передусім державних, повірте, нелегкі.
– Ми живемо в транзитному суспільстві, і процеси, притаманні йому, стосуються й системи засобів масової інформації, – ділиться міркуванням Володимир Невмитий. – Виходимо з того, що радіо є складовою частиною Одеської обласної державної телерадіокомпанії, і вітаємо всі реформаторські кроки в ній. Півроку тому компанію очолила Оксана Матюх – керівник нової генерації і нових уявлень. Зроблено чимало щодо доцільної формалізації діяльності колективу. На перший погляд, творчість і формалізація – речі несумісні. Втім, сучасна телерадіокомпанія – це відлагоджений комплекс з виготовлення інформаційного продукту. І в ній все має бути чітко структуровано, функціонально збалансовано. Як у годинниковому механізмі.
– Але важливими в колективі, погодьтесь, є елементи спадковості, традиції.
– Безсумнівно, новий керівник у своїй роботи спирається на таких професіоналів, як Ганна Бузіян, Олександр Білоусов, Костянтин Копицький, Галина Кононова...
Що стосується радіо, то колектив і досі має опертя на досвід, накопичений моїми попередниками – Вікентієм Нечипоруком, Іваном Нєновим, Сергієм Комаром. І це – не компліментарність. Справді, кожен з колишніх керівників радіо залишив часточку свого серця в будинку на Троїцькій, 43-б. Саме на традиціях ми й плекаємо нове покоління репортерів і коментаторів, прищеплюємо їм усвідомлення відданості Одеському обласному радіо.
– Але побутує точка зору, що облрадіо є своєрідною “кузнею кадрів” для приватних телерадіокомпаній Одеси. Виходить, не все гаразд “із відданістю?”
– Бачите, життя річ непередбачувана. Риба шукає, де глибше, людина – де ліпше. Але тут є два моменти. По-перше, державне телерадіомовлення, на мій погляд, вже зараз виконує функцію громадського, суспільного каналу. Жодна комерційна медійна структура не переймається патріотичним чи естетичним вихованням молоді, клопотами пенсіонерів, соціальних закладів, знедолених верств населення. Дана ж проблематика для молодого репортера є справжньою фаховою школою на противагу “паркетній журналістиці”, від якої, чесно кажучи, нудить. По-друге, ми взяли за правило: хто редакцію полишає, той відрізає шлях собі сюди назавжди. Вибір – справа особиста, цілком усвідомлена.
Тепер про змістовну частину. Досить поглянути на телецикли ООДТРК, щоб переконатися, наскільки багата палітра мовлення. На радіо також започаткували нові програми: “Що турбує пенсіонера”, “Людям на добро”, “Багато голосів – одна Одеса”... Гучнішає мікрофон у Вікторії Шевченко, Олесі Кіпер, Євгена Бардієра, Богдана Осінського, Юлії Новицької, нові підходи щодо динамізації інформаційних програм “Чорноморський маяк” запроваджує Олександр Городилов. Досить оптимальних обрисів набула програма про діяльність самоврядних органів – “Ради за роботою”. Її автор – Геннадій Степаненко. Добре відома в культурологічному середовищі Одеси радіожурналістка Ірина Сєчковська. Ведуча програм Ірина Стащишина готує популярну серед слухачів передачу “Люди мого краю”. А голос “одеського Левітана” – Вадима Сочинського знайомий у кожній оселі.
– Але є працівники радіо, які залишаються, так би мовити, за кадром.
– Втім їх роль у створенні інформаційного продукту аж ніяк не менша. Це – головний випусковий Ірина Падоріна, звукооператори Олена Примушенецька, Валентина Мамчур, Любов Сивокобиловська, Андрій Тимчик, звукорежисери Надія Карпенко, Вікторія Геймуренко, керівник об’єднання “Шанс” Людмила Романчук, коментатор Олеся Мельникова, інженери Володимир Цлаф і Леонід Вдовиченко, техніки Галина Гуляк, Тетяна Порошина, Марія Ніколаєнко, оператор комп’ютерного набору Ніна Синявська та інші. Всіх не перелічити. Вони віддано і плідно працюють на авторитет радіо.
– Зауважу, репутація в Одеського обласного радіо, справді, міцна. Наскільки мені відомо, ви сповідуєте засади незаангажованості в журналістиці?
– А можна по-одеськи: на запитання запитанням?
– Будь ласка.
– Що користується найбільшим попитом у цьому полярному світі?
– Об’єктивна інформація...
– Отож, без коментарів. Об’єктивна, достовірна, достеменна інформація. І це починають розуміти навіть можновладці. “Піаром” людям очі не затьмарити. Завдання журналістики – відображати події, факти, явища дійсності. А споживач інформації сам розбереться: де чорне, а де біле.
Скажу, що Одеська ОДТРК в процесах розбудови інформаційного простору регіону знаходить підтримку з боку обласної ради, облдержадміністрації, Одеської міської ради. Голова обласної ради Микола Скорик всебічно підтримує цілеспрямовані зусилля керівництва компанії. Як прикордонному краю, Одещині потрібні потужні телерадіопередавачі. Поза державним мовленням не може залишатися жодне село. На цьому наголосив і Президент України Віктор Ющенко, перебуваючи нещодавно в нашому регіоні. Тож роботи – непочатий край.
– З нагоди професійного свята редакція “Одеських вістей” вітає колектив Одеської ОДТРК, колектив радіо! Зичимо нових звершень!
– Красно дякую. А від себе – найкращі побажання тим, хто на власному досвіді знає, настільки чутливим індикатором часу є мікрофон.
