НЕЗАБАРОМ В УКРАЇНІ СЛУХАТИМЕТЬСЯ СПРАВА СТОСОВНО ЧЕРГОВОГО СЕРІЙНОГО ВБИВЦІ
Сергій Ткач – маніяк, як мовиться, класичний. У минулому тричі одружений, має четверо дітей, зразковий працівник. Правда, у вільний час у громадянина періодично «зривало дах». Побачивши вродливу дівчину або симпатичну дівчинку, не відставав від неї, аж доки не домагався свого. А хотілося, по суті, зовсім небагато: задушити об'єкт обожнювання, а потім згвалтувати, поки він ще не остиг. Затим втомленою ходою йшов додому, приймав душ, випивав склянку горілки і міцно засинав. Якщо при цьому потрібно було виконати подружній обов’язок, ніколи не відмовляв рідній людині. Вранці, ніби нічого не трапилося, йшов на роботу.
Звинувачений житель Пологів, що в Запорізькій області, у минулому служив експертом-криміналістом у РВВС і заочно навчався в Новосибірській школі МВС СРСР. Коли б не остання жертва – 6-річна дочка приятеля-сусіда, – Сергій Ткач ще довго був би невловимий. А так, з поваги до товариша по чарці, довелося піти на Катрусин похорон. Там Ткача миттєво впізнали подружки дівчинки і двоє хлопчиськ, з якими Катруся гралася на березі місцевої річечки незадовго до загибелі. Малюки розповіли дорослим: мовляв, цей дядько якось не так дивився на них, а потім почав щось смішне розповідати Катрусі. «Треба було й їх втопити, – засмучувався маніяк під час допитів. – Дарма пошкодував…».
– Підозрюваний Ткач приїхав до України у 1983 році, – розповів «ОВ» генерал-лейтенант міліції Геннадій Москаль, на той момент заступник міністра внутрішніх справ України. – Колишній співробітник райвідділу міліції одного з міст Кузбасу спершу оселився в Павлограді Дніпропетровської області. Невдовзі до оперативного зведення облУВС потрапило перше повідомлення про задушену невідомо ким дівчину. Потім друге, третє… У 1984-му, зважаючи на зникнення й схожі вбивства, що не розкриваються в регіоні, матеріали по них зажадав Відділ адміністративних органів ЦК КПРС. Ткач змінив місце проживання, переїхав до сусідньої Запорізької області.
Навички, набуті раніше, потребували вдосконалення і «закріплення». Ткач став набагато обережніший. Затяжні серії вбивств поступилися місцем поодиноким вилазкам, – не частіше 2 разів впродовж півріччя. У Пологах, де вбивця осів у 2000 році, нічого, що холодить душу, не траплялося цілих три роки!
– Перше після переїзду вбивство Ткач зробив в листопаді 2003 року, – продовжує Геннадій Москаль. – У райвідділі міліції одразу утворили оперативно-розшукову групу, що постійно діяла, на чолі з одним із заступників начальника управління карного розшуку області. Ткач знову «пішов у підпілля». Проаналізувавши оперативну інформацію, що надходила з місць, в управлінні МВС України в Запорізькій області спершу пристали до думки про від'їзд серійного вбивці за межі регіону. Проте, починаючи з літа 2005 року, злочини з характерним почерком знову «зарясніли» у щодобових оперативних зведеннях. Цього разу на їх розкриття вирішили зорієнтувати понад 600 чоловік з особового складу Запорізького гарнізону міліції. Одна з потенційних жертв маніяка завдяки щасливому випадку залишилася живою, завдяки їй склали фоторобот злочинця. Через лічені доби вже було відоме перебування Ткача і його місце роботи: насосна станція Пологівського каолінового комбінату. При затриманні 5 серпня позаминулого року він вимовив: «Ну нарешті!..»
Коментар фахівця
Олексій Дацко, співробітник центру «Практична психологія» Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат психологічних наук:
– Проблем у міліціонерів вистачало завжди, – і при «тому» політичному устрої, і при нинішньому. За часів СРСР органи МВС фінансувалися невимірно краще, ніж в незалежній Україні, мали найсучаснішу зброю. Натомість із психологами в недавні часи було вкрай «сутужно». Чомусь вважалося, ніби до міліції потрапляють виключно мужні люди, без якихось там душевних вад. Отже, на таку «дрібницю», як стан психіки міліціонера, уваги не звертали. Та й менталітет у радянських людей був відповідним. Мовляв, це у них на «здичавілому Заході» модно платити гроші персональному психоаналітикові. У нас же з останніх сил уникали відвідин кабінету лікаря; не доведи Боже, начальство дізнається, що я «не дружу з головою»!..
Маніяк Онопрієнко, що відбуває довічне покарання в Житомирській колонії № 4, мстив людству за «інтернатські» приниження. У дитинстві і отроцтві Анатолія карали понад міру: били до дурманення, «мочали у воду», імітуючи утоплення в річці. Щоб довести – перш за все самому собі, – що в результаті такого «виховання» він не зламався, Онопрієнко декілька років поспіль накопичував у собі сили для «удару у відповідь», ретельно вивчаючи людей різних професій, властиві їм слабкості.
У його «послідовника» шлях до нелюдського стану формувався інакше. Служба експертом-криміналістом передбачає вивчення обставин тяжких злочинів, вбивств, спілкування з психічно хворими злочинцями. Стверджувати, ніби таке заняття на психіці ніяк не впливає, було б з мого боку надто ризиковано. Будь-який міліціонер, нехай навіть в неробочий час і не у форменому одязі, живе в умовах підвищеної тривоги. Його у будь-який момент можуть викликати на НП, іноді від щедрого столу і, даруйте, від особистого життя. Що довше чоловік працює міліціонером, пізнаючи цю «красу» професії, то більше виснажується його психіка.
Перше вбивство Ткач скоїв в 1980-му у Сімферополі. Задушивши абсолютно незнайому дівчину і поглумившись над її тілом, маніяк відчув незвичайний приплив душевних сил. На радощах набрав телефонний номер «02», хотів, як він тепер зізнається, допомогти колегам по службі виявити труп. Розмова з черговим по РВВС не вийшла: той відмовився назвати своє ім'я, і Ткач в серцях жбурнув трубку на важіль. Тоді ж виник і новий стимул для звірячих вбивств. Як говорить сам підозрюваний, йому дуже хотілося довести найвищому керівництву міліції повну профнепридатність її оперскладу. Частково мети вдалося досягти: чоловіка ловили впродовж цілих 25 років. За цей час кількість його жертв перевалила за 70. Останнім часом, за неофіційною інформацією, «спливли» ще три десятки трупів. Можливо, провину Ткача у вбивстві цих людей довести й не вдасться.
З досьє «ОВ». Сергій Ткач народився у 1953 році в Кисельовську Кемеровської області. Після служби у лавах Радянської Армії був направлений на роботу до міліції, заразом рекомендований на навчання до Новосибірської школи МВС. Навчальний заклад, проте, не закінчив: під час служби в Кемеровському РВВС вдався до службової фальсифікації і був змушений написати рапорт про звільнення з органів. Після цього нетривалий час працював на залізничній станції Кисельовськ, на декількох шахтах у межах регіону, на підприємствах і в колгоспах.
Вбивати людей – переважно жіночої статі у віці від 9 до 17 років – почав у Криму, потім передислокувався на північ, до Запорізької, Дніпропетровської та Харківської областей. Завдяки набору специфічних знань ніколи не залишав слідів на тілах своїх жертв: стирав або злизував з трупів сперму, знімав всі предмети одягу і взуття, на яких могли б залишитися відбитки його пальців. Перед початком «полювання» випивав склянку «суміші № 3»: горілки з димедролом. Дівчат зазвичай вистежував поблизу залізничного полотна та автострад, – справедливо вважаючи, що колишні колеги запідозрять у скоєнні злочину якогось «дальнобійника» або іншого приїжджого. Як правило, Ткач починав «бенкет духу» з пережимання дівчині сонної артерії. Після закінчення дійства брав «на добру пам'ять» золоті прикраси, помаду, дзеркальце, сумочку і неодмінно нижню білизну жертви. З місця злочину йшов не по рейках, а по шпалах, оскільки в цьому випадку службові собаки не в змозі узяти слід.
Як відомо, міліційне начальство – і в Росії, і в Україні – вимагає докладного звіту (з «долученим до матеріалів справи» кандидатом у майбутні обвинувачені) протягом трьох днів з моменту виявлення трупа.
Не менш відомо й те, що в будь-якому райвідділі чи райуправлінні з цією метою завжди напоготові декілька відповідних «екземплярів». Якщо з якихось причин жоден з них на роль «хлопчика для биття» не підходить, задіюють зовсім вже фантастичні версії.
Перший більш-менш розкручений радянською пресою маніяк Чикатило «підставив» замість себе безліч людей, двох (за іншою версією трьох) з яких поквапилися розстріляти.
Анатолій Онопрієнко непрямим чином «допоміг» заховати за грати шістьох співгромадян-українців. Ще один, житель Львівської області Юрій Мозола, був замордований в підвалі Львівського ізолятора Служби безпеки: дізнавачі-чекісти були переконані, що нарешті знайшли легендарного упиря і ось-ось зароблять на погони новенькі зірочки.
Сергій Ткач в цьому сенсі перевершив обох вурдалаків: провину за скоєні ним вбивства повісили щонайменше на десятьох. Наймолодшим з яких став восьмикласник Яків Попович з міста Пологи. Його узяли прямо на уроці англійської мови в загальноосвітній школі і в найближчому відділі міліції звинуватили в згвалтуванні і вбивстві двоюрідної сестри 10-річної Яни Попович.
– Син спочатку не бажав зізнаватися в тому, чого не здійснював, – говорить мати хлопця Галина Попович. – Але після тортур він зламався. Зараз Яша відбуває 15-річний термін.
Нещодавно з місць позбавлення волі вийшов Ігор Рижков. У 1997-му він отримав 10 років за здійснене Ткачем вбивство. Держобвинувач вимагав для Рижкова найвищу міру покарання. Адвокатам довелося нелегко, адже у той час в Україні ще не діяв мораторій на виконання смертних вироків.
А от павлоградцю Володимиру Світличному, батьку убитої маніяком 9-річної Оленьки Світличної, вже нічим не допоможеш. У 2000 році, після жорстоких тортур в Дніпропетровському СІЗО, він повісився в камері; до цього Світличному уперто втовкмачували, ніби гвалтував власну дочку саме він. За випадковим збігом обставин вбивства у Павлограді припинилися якраз після цього суїциду. Районні й обласні ЗМІ тріумфували: Бог таки покарав справжнього вбивцю, тож відтепер павлоградці можуть нарешті з полегшенням зітхнути. Насправді ж відбулося наступне: Ткач якраз у цей самий час утретє одружився і переїхав з новою дружиною до районного центру Пологи сусіднього Запоріжжя. Згодом він скоїв на новому місці проживання близько 10 злочинів.
– Згідно з законодавством України всі безневинно потерпілі можуть бути звільнені на підписку про невиїзд, – переконаний голова Міжнародної ліги по захисту прав громадян України Едуард Багіров. – Після закінчення процесу над недолюдком суд може взагалі зняти з людей раніше пред'явлені звинувачення. Ці люди мають право пред'явити позови правоохоронним органам про відшкодування їм фізичного і морального збитку. Не перестаю вражатися нашим міліціонерам! Десять чоловік відбували покарання за нескоєні ними вбивства, а маніяк спокійнісінько продовжував вбивати молодих жінок і дітей. Хіба це не свідчить на неприпустимо низький рівень роботи українських правоохоронців?..
На жаль, в даний час, як повідомили «ОВ» в Генпрокуратурі України, нікого з незаслужено покараних на волю відпускати не мають наміру. Мовляв, потрібно дочекатися вироку суду стосовно справжнього вбивці – лишень після нього можна вибачатися перед несправедливо покараними. Кожний із звинувачувальних вироків стосовно невинних давно вступив у законну силу. Іншими словами, пройшов по черзі всі судові інстанції аж до Верховного Суду; при цьому жоден із служителів Феміди не засумнівався щодо достовірності «намальованих» слідством аргументів проти цих людей. Й справді, дивно якось виходить.
...Коли матеріал вже був набраний, стало відомо: судовий процес над 54-річним Сергієм Ткачем відкриється в Апеляційному суді Дніпропетровської області орієнтовно у третій декаді листопада. Наразі суддя знайомиться з томами кримінальної справи, що надійшла з Києва три тижні тому.
Олег БАЗАК, «Одеські вісті», Київ – Житомир – Запоріжжя
ПРАЦЮВАЛИ З РОЗМАХОМ
Незаконне переправляння в Україну 33 громадян КНР, а також активне сприяння незаконному продовженню термінів перебування на території України 135 іноземців – в активі «фірми», у якій ударно працювали п'ятеро українців і один громадянин Китаю.
«Бізнесмени» спеціалізувалися на переміщенні через Державний кордон України нелегальних мігрантів із країн Центральної і Південно-Західної Азії.
Діяльність злочинної групи тривала протягом другого півріччя 2006 року і січень-лютий 2007 року. Виявлена і припинена вона була співробітниками Управління СБУ в Одеській області та обласної прокуратури.
У «бізнесменів» вилучено установчі, реєстраційні документи, печатки фіктивних фірм, створених з метою прикриття незаконної діяльності, підроблені гербові печатки декількох сільрад Одеської області.
Виявлено й архів «підприємців», завдяки чому вдалося чітко встановити: члени злочинної групи безпосередньо причетні до незаконного переміщення через Державний кордон України майже ста іноземців і незаконної легалізації в нашій країні понад 500 громадян Китаю.
Зараз слідство у справі завершено. Всім «бізнесменам» висунуто обвинувачення у скоєнні низки злочинів у складі організованої злочинної групи. Матеріали справи спрямовані до суду, повідомляє прес-центр УСБУ в Одеській області.
Ганна МАКСИМОВА
МНС інформує ПОГРІЛИСЯ БІЛЯ КАМІНА...
На вулиці похолоднішало – і кількість побутових пожеж і пов'язаних з ними випадків загибелі людей стрімко зросло.
Страшна трагедія сталася вночі в с. Мізікевича Овідіопольського району. Поруч зі приватним будинком спалахнув дерев'яний вагончик, у якому мешкали троє робітників. І хоча співробітники МНС прибули буквально через декілька хвилин після виклику, дерев'яний вагончик згорів дотла. На тому місці, де він стояв, залишилися тільки руїни. На попелищі співробітники міліції, рятувальники і судмедексперти ледве знайшли обвуглені тіла трьох будівельників. Двоє з них приїхали на заробітки з Молдови, один з Придністров'я. Поки що встановлено особистість тільки одного загиблого.
Причина пожежі вже відома – будівельники обігрівали приміщення електрокаміном кустарного виробництва. За фактом того, що сталося провадиться розслідування.
Всього ж з початку року в області в результаті пожеж загинуло 172 особи, серед яких 8 дітей. Ще 118 осіб одержали травми і постраждали на пожежах, повідомляє прес-служба ГУ МНС України в Одеській області.
Ганна МАКСИМОВА
