ОБ'ЄДНАЛИСЯ. А ДАЛІ?
Тетяна АФАНАСІАДІ, регіональна координаторка міжнародного благодійного фонду «Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні», голова правління об'єднання «Разом за життя».
Спілку неурядових організацій "Разом за життя" було створено в Одеській області у березні цього року. І хоча термін минув невеликий, зрозуміло, що разом ми стали сильнішими. Саме завдяки нам проблеми ВІЛ/СНІДу, наркоманії, дитячої безпритульності стали пріоритетними у регіоні. Ми одразу визначили основні завдання, одне з яких – партнерські відносини із держструктурами, органами влади, громадськими організаціями. Насамперед йдеться про ухвалення конкретних рішень, розподілення ресурсів, реалізацію регіональних програм. Та й мета у нас спільна – пропаганда здорового способу життя, профілактика, лікування небезпечних захворювань. Не менш важливим у наші дні є й формування толерантного ставлення населення до усіх незахищених категорій і, насамперед, до людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом.
Об'єдналися ми не на порожньому місці. У кожного свій досвід, напрацювання. В області добре знають Олену Грибову, керівника "Молодіжного центру розвитку". Ефективно працює і благодійний фонд "Дорога до дому", його організатор Сергій Костін увійшов до складу нашого правління. Відомі своїми ініціативами й громадські рухи "Віра, Надія, Любов", "Здоров'я. Жінка. Довголіття". Не перелічити усіх напрямів нашої діяльності – і патронаж вдома хворих ВІЛ/СНІДом, і численні консультації лікарів, юристів, психологів. Працювали ми й із ув'язненими, в жіночій виправній колонії № 74 провадили консультації за принципом "рівний рівному". Своєчасне тестування хворих ВІЛ/СНІДом дають непогані результати.
Ще один напрям – профілактика. Постійні зустрічі із учнями шкіл Одеси, Южного, Теплодара, тренінги для студентів та педагогів, держслужбовців підвищують суспільний імунітет. Не забуваємо ми й про вторинну профілактику: в області впроваджується заміщувальна терапія, відкрито центри для споживачів наркотиків, де провадиться обмін шприців, видача презервативів. На мій погляд, ефективно проявили себе і волонтери, особливо з числа тих, хто сам піддається хімічній залежності. Як бачимо, ведеться наступ по усіх фронтах, адже побороти погані звички краще сьогодні, аніж завтра.
Але створення нашого альянсу – це лише перший крок. Потрібно розв’язувати проблеми, яких, на жаль, чимало і в нашій діяльності. Ми постійно зазнаємо труднощів із одержанням приміщень на пільгових умовах. Назріли питання й щодо поліпшення вуличної, телевізійної, друкованої реклами, щодо відкриття спеціалізованого лікувального центру (стаціонару) для ВІЛ-позитивних дітей. Потрібен чіткий механізм взаємодії і з медичною службою Департаменту щодо виконання покарань з безперервного лікування хворих на СНІД, які перебувають під слідством або звільняються з місць ув’язнення.
Наскільки готові держструктури, органи місцевої влади до співпраці із нами? Від цього залежить імідж Одеської області на національному, міжнародному рівнях, її готовність щодо реалізації пілотних проектів в Україні. Будемо відвертими, сьогодні багато наших програм фінансуються. Глобальним фондом по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом, малярією, іншими міжнародними організаціями. Але розраховувати лише на допомогу донорів не можна, у будь-яку мить вона може призупинитися. Отже, потрібні власні ресурси, фінансова підтримка значимих проектів. І ми сподіваємося, що буде розв’язано, нарешті, проблему соціального замовлення, коли місцеві бюджети зможуть долучатися до реалізації кращих програм, які будуть визначені під час конкурсного відбору. Координаційна рада має розробити, затвердити такий механізм сьогодні. Це – завдання номер один.
ОДНА ПРАВДА - ЛЮБИТИ ДІТЕЙ
Світлана Григорівна ПЛАЧКОВА, член КР з питань ВІЛ/СНІДу, наркоманії та дитячої безпритульності:
– Вважаю, що у координаційної ради немає важливішого завдання, аніж пробудити людей, повернути їх обличчям до сиріт, які залишилися без батьківської опіки. Знаєте, я іноді бачу рекламні бігборди із закликами:"Чужих дітей не буває!" Якщо це так, то чому в нас на вулицях стільки юних безпритульників, занедбаних дітей?! Але ж на світі має бути одна правда – любити дітей. Схоже, цю істину відкрили для себе ще не усі...
Хочу підкреслити, що наш регіон особливий – прикордонний, транзитний. Сюди ведуть багато шляхів-доріг. А для втікачів із сімей і притулків та бродяжок зі стажем можна сказати, рай земний, особливо у теплу пору року. І часто працівники правоохоронних органів, служб у справах дітей розводять руками – що робити із такими дітьми з інших областей, а тим більше із інших країн – Росії, Молдови. Те, що у такому обласному центрі має бути приймач-розподільник усвідомили давно усі. Але вже скільки років він не діє, а для його відновлення кошти потрібні і чималі. Вирішенням цього конкретного завдання і займалася наша робоча група щодо дитячої безпритульності. Працювали ми чітко, злагоджено і за досить короткий термін зібрали з цією метою півтора мільйона гривень. В області пройшли телемарафони зі збору коштів на цей дитячий заклад, долучилися благодійні фонди, спонсори. На жаль, сам приймач якось загубився й не потрапив до жодного бюджету, але будемо сподіватися, що цю помилку буде виправлено. Адже тут мають бути створені усі умови для тимчасового помешкання дітей – і медичні кабінети, і класи, оснащені сучасними меблями, навчальними обладнанням. Для нас приймач-розподільник став об'єктом № 1, і, незважаючи на усі складнощі, він має у березні наступного року відкритися.
Ще один напрям – шукати союзників. Що більше їх буде, то краще для дітей. У нас є досвід цивілізованих країн, які боролися із цією бідою не один, не два роки. Але коли іноземці, ті ж англійці, приїжджають до нашої країни, вони звертають увагу на особливості менталітету наших людей. На їхню думку, у нас дуже чуйні, співчутливі, жалісливі люди. Із такими можна гори звернути. І форум, подібний до сьогоднішнього, дає новий імпульс до згуртованості, єднання усіх, хто небайдужий до дитячої біди. Як відомо, наш приклад наслідують у інших областях. Але, на мій погляд, не менш важливо те, що такі форуми відбулися у нас в районах, і в них активно задіяні представники місцевої влади. Якщо вони не можуть допомогти занедбаним дітям, то чи зможуть розв’язувати дорослі проблеми – ось у чому питання. Тому подібні акції стануть для усіх своєрідним іспитом на відповідальність та здатність допомогти кожному, хто потрапив у біду.
З ВУЛИЦІ - ДО СІМ’Ї
ПОВИННІ ПОТРАПИТИ ДІТИ-СИРОТИ
Нещодавно в рамках Всесвітнього дня дитини відбулася прес-конференція, яку провели начальниця служби у справах дітей облдержадміністрації Л.О. Швирєва, депутат Одеської міськради; голова постійної комісії у справах молоді та спорту Геннадій Труханов; начальниця відділу обласної служби І.В. Ісакова.
Протягом десяти днів в області проходили різноманітні акції, мета яких – привернути увагу до знедолених дітей. Лише із Кодимського та Біляївського притулків до Одеси приїхали діти, для яких були організовані екскурсії по місту, концерти, вручення подарунків, солодощів. До цього долучилися і райони області, майже у кожному з них пройшли спортивні свята, "круглі столи", дитячі парламенти.
Чи можна любити людство й не любити одну людину? До того ж маленьку, беззахисну, яка залишилася без батьківської опіки? Відповідаючи на ці, старі як світ, запитання Л.О. Швирєва підкреслила, що, на щастя, в нас чимало людей, небайдужих до таких дітей. Завдяки їм і можливі подібні дитячі свята, у притулках провадяться ремонти, з'являються нові меблі та комп'ютери. Тому Людмила Олександрівна й назвала імена тих, хто не розмірковує про чесноти, а займається добродійністю. Це – керівник фонду "Добрий самарянин" А.А. Коломієць, начальник Головного управління МВС України в Одеській області Г.В. Подройко, директор філії "Київстар Дж. Ес. Ем" в Одесі С.Н. Самойленко, директор фірми "Стікон" Л.Я. Крючков та інші.
Але чи врятує доброта усіх дітей вулиці – спірне питання. Так, можна допомогти одній дитині, декільком притулкам, інтернатам... Але як не залишити без уваги решту, адже безпритульність – прямий шлях до наркотиків, пияцтва, інших небезпечних хвороб. Який же вихід із тупика? На думку Л.О. Швирєвої, сьогодні в країні взято курс на сімейні форми виховання. Краще за сім’ю нічого не придумано, тому потрібно допомогти дитині знайти нових батьків. До речі, наша область з реалізації цієї програми вважається однією із кращих в Україні: тут відкрито 16 дитячих будинків сімейного типу, створено 88 прийомних сімей. Нещодавно Почесним знаком Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту "За відповідальне батьківство" нагороджено матерів-виховательок А.Л. Майстренко, Г.В. Заруцьку, а також прийомну матір С.М. Гогулинську.
Але говорити про те, що напрям став пріоритетним, все ж таки поки що зарано. І головне завдання, за словами Л.О. Швирєвої, – перебороти байдужість суспільства, сформувати престиж, визнання та авторитет тих, хто бере на виховання дітей-сиріт. Поки що громадська свідомість глуха до цих закликів, тому вулиці переповнено безпритульниками. А тим часом бажаючих стати прийомними батьками чимало, і потрібно допомогти їм реалізувати цю почесну місію. Замість цього в нас провадяться непотрібні та незрозумілі дискусії – де краще дітям: в інтернаті чи у громадському притулку? Такий собі піар на важких долях...
Безумовно, батькам важко зорієнтуватися у такій ситуації. Але ж держава підтримує сімейну модель, гроші для цього виділяються, й чималі. Виплачуються щомісячні суми на дитину (а це – понад тисячу гривень) плюс зарплата (35% від цієї суми) матерям-вихователькам. Чи усі знають про це? І як відібрати серед бажаючих найгідніших батьків? – цими питаннями мають зайнятися, і насамперед у районах.
Своє бачення дитячої безпритульності озвучив на прес-конференції і Геннадій Труханов, депутат Одеської міськради:
– Я нікого не здивую тим, що назву вулицю найнебезпечнішим місцем для дитини, – сказав Геннадій Леонідович. – Але, напевно, не усі зі мною погодяться, що вихід на неї потрібно закрити для тих, хто вже потрапив під наш контроль. Ми ж під гаслом захисту прав дітей, їхнього вільного вибору широко розчиняємо двері – йди куди бажаєш! Звичайно ж, багато хто віддає перевагу "вольниці", адже бродяжництво в них, якщо хочете, закладено у генах. Майже усіх цих дітей (а це майже 99%) потрібно насамперед лікувати, причому довго, ретельно, а не займатися порожньою демагогією щодо обмеження їхніх прав.
Ще один важливий момент підкреслив депутат Труханов. І донині, за його словами, відсутній індивідуальний підхід у роботі із безпритульниками. Зібрали усіх до однієї купи – й добре! А у цій масі завжди знайдеться свій "авторитет", який буде тиснути на усіх інших, і це незабаром позначиться на їхній поведінці. Можна погоджуватися із такими висновками, а можна сперечатися, але те, що безпритульність та бродяжництво стали найболючішою виразкою суспільства, погодяться усі. І замовчувати, приховувати цю хворобу нема рації, потрібно шукати вихід із тупика.
