Село Матроска – приміське, його відокремлюють від одного з мікрорайонів Ізмаїла декілька сот метрів пустирів і база технічного обслуговування флоту. Але, на жаль, іноді здається, що це – безпросвітна глушина. Оскільки проблем у нас, сільчан, як кажуть, вище даху.
І одна з них, мабуть, найневідкладніша – постійні перебої з подачею питної води.
Здавалося б, наприкінці вісімдесятих зробили добру справу, провели водопровід. Але сьогодні, через сімнадцять із лишком років, води на деяких вулицях все частіше не буває. Жителі села написали вже не один десяток скарг у вищі інстанції. Була стаття на цю тему і у «ОВ», опублікована в жовтні минулого року, так що повторюватися немає потреби. Дякуємо газеті – постаралися розповісти все, як є, розкрити причини проблеми. Але, на жаль, після цього мало що змінилося – води всі ці місяці на нашій вулиці імені Гагаріна як не було, так і немає – вже чотири місяці! Проте обіцянок дуже багато. Але обіцянками, як відомо, ситий не будеш...
Особисто я неодноразово звертався до райдержадміністрації. І довідався, що сьогодні багато в чому проблема зберігається через з'ясування, у кого ж на балансі водопровід. Мені відповіли, що свого часу була допущена недбалість під час процедури передачі водопроводу Ізмаїльському виробничому управлінню водного господарства. Документи, які необхідно було передати ще в дев'яності роки минулого століття після введення до ладу системи, зникли! Як таке може бути – важко збагнути. Але та недбалість – у минулому. А що ж сьогодні?
А сьогодні, пояснюють, «туман» у даному питанні породжує проблеми при взаєминах з ПУВКГ. Тут виявляється багато технічних тонкощів, що навряд чи будуть цікаві читачеві. Наскільки відомо, при заступнику голови РДА Геннадії Григоровичу Кришку, який курирує комунальну сферу, регулярно провадяться робочі наради. Пошук виходу із ситуації, яка утворилася, триває. Нам, сільчанам, роз'яснювали, що райдержадміністрація вбачає розв'язання проблеми в заміні аварійних ділянок водопроводу з занесенням витрат на це в титульний список на нинішній, 2008-й, рік. Але це потребує узгодження з міським головою й обласною держадміністрацією. Отож і треба активніше діяти в даному напрямі! На жаль, і остання моя розмова з Геннадієм Григоровичем, яка відбулася напередодні старого Нового року, закінчилася його обіцянками почати реконструкцію системи... але не раніше весни.
І не тільки перебої з водопостачанням «дістають» односільчан. А скільки говорилося і говориться про необхідність скоротити шлях проходження автобусних маршрутів з міста до села. Нас розділяє, за великим рахунком, декілька сот метрів, причому метрів двісті, перебуває справді в поганому стані. Чому б не піднапружитися і не вирішити це питання спільно з містом? (До речі, міська влада могла б врахувати, що більшість наших сільчан працює в Ізмаїлі, а отже, і податкові відрахування від їхньої праці йдуть у місто. Отож ми для нього далеко не чужі зі своїми проблемами. Інше питання – а чи шукають точки дотикання ті, кому це належить з обов'язку служби?) Поки що ж доводиться їздити навколо, через Броску, подовжуючи шлях і час проходження до Ізмаїла в кілька разів...
Але, звичайно ж, я не за утриманський підхід. За розумної постановки справи, наше село, за ідеєю, не повинно б бідувати, оскільки, на відміну від інших сільських рад, має можливість поповнювати бюджет хоча б за рахунок плати за оренду землі – а до власності громади входить острів Репіда, де трудиться чимало фермерів. На жаль, велику частину минулого року громаду лихоманило через те, що депутати сільської ради не знайшли спільної мови із сільським головою, оголосили їй імпічмент і змусили піти геть. Сьогодні тимчасово виконує обов'язки сільського голови Зінаїда Іванівна Брусановська. Звичайно ж, їй важко. Важко і тому, на мій погляд, що поки що, як і колись, у селі звикли вважати: «Ми тебе обрали, от і керуй, а ми подивимося».
Спостерігати збоку і у разі чого критикувати, а то і знімати голову, звичайно, простіше, ніж самим долучатися до роботи конкретної. Але ж, якби наші шановні обранці, за яких ми віддавали свої голоси, були більш активні, то, можливо, і з тією ж водою було б менше проблем, і з дорогою на Ізмаїл. І ремонтували б дороги активніше. І кришки б від люків так не крали, як крадуть у нас. І сміття було б на вулицях села набагато менше. І земельні питання були б краще урегульовані...
І знаєте, що образливо? Адже є наші депутати й у районній раді! Але щось не відчувається їхній вплив на розв'язання проблем рідної громади.
То хто ж допоможе Матросці? Запитуючи, я думаю про те, а хто допомагає Кислиці, де сільський голова мій колишній учень Михайло Миколайович Шевченко, який зумів громаду об'єднати, який домігся послідовного вирішення цілої низки соціальних питань і цілком справедливо вийшов на перше місце в конкурсі на краще село у 2007 році. Хто допомагає сусідній Ларжанці і сільському голові Ніні Олександрівні Савченко, її, наскільки я знаю, односільчани називають «вічним двигуном»? Хто допомагає Новій Некрасівці, у володіннях якої немає і десятої частини тієї кількості землі, що є у віданні Матроски, але є бойова громада? Ці питання до вас, земляки. Тому що – під лежачий камінь вода не тече. Але, зрозуміло, звичайно, і влада не повинна про нас забувати.
…Три роки тому, після виходу на пенсію, переїхав я, проживши велику частину свого життя в Ізмаїлі, до приміської Матроски. Добре тут. Своя земля під боком, свій будинок. Що ж треба ще нам, пенсіонерам? Потихеньку трудимося, вирощуємо фрукти-овочі. Ось тільки образливо, що чимало проблем заважають сільчанам красиво жити і спокійно працювати. Рік тільки починається. Проходять бюджетні сесії. Верстаються плани на майбутнє. Нам залишається тільки вірити, що в нинішньому році вузлові проблеми будуть розв'язані або хоча б почнуть розв'язуватися.
