ЧИННЕ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ І ГАРАНТІЙ ПРАЦІВНИКІВ
Частиною першою статті 43 Конституції України зазначено, що кожен має право на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до прикінцевих положень з 26 грудня 2007 року набув чинності Закон України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” (далі – Закон 877). Разом з тим, пунктом 1 статті 22 названого Закону визначено, що з 1 січня 2008 року набувають чинності частини перша та друга статті 5 цього Закону.
Держнаглядпраці та його територіальні державні інспекції праці (Територіальна державна інспекція праці у Одеській області) є органами, уповноваженими здійснювати державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю на підставі таких законів України.
Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.
Статтею 35 Закону України “Про оплату праці” визначено, що контроль за додержанням законодавства про оплату праці здійснюють Міністерство праці та його органи.
Статтею 27 Закону України “Про відпустки” також зазначено, що нагляд за додержанням законодавства про відпустки здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.
На виконання вищеназваних законодавчих норм постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2000 р. № 1351 у складі Міністерства праці та соціальної політики було утворено Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю як урядовий орган державного управління в межах коштів, передбачених на утримання Міністерства праці та соціальної політики. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.03 р. № 50 було затверджено чинне на сьогодні Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, яким визначені повноваження, права та обов’язки державних інспекторів праці.
Також повноваження, права та обов’язки державних інспекторів праці Держнаглядпраці та територіальних державних інспекцій праці визначені, крім загальних законів, Кодексом України про адміністративні правопорушення та конвенціями Міжнародної організації праці (далі – МОП), ратифікованих законами України “Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі” від 08.09.04 р. № 1985-ІV та “Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві” від 08.09.04 р. № 1986-IV.
Одним із принципів здійснення державного нагляду (контролю), встановлених статтею 3 Закону 877, є принцип дотримання умов міжнародних договорів України. Крім того, з питань, врегульованих Законом 877, названі конвенції мають пріоритетне значення виходячи з наступного.
Статтею 15 Закону України “Про міжнародні договори України” зазначено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Частиною 1 статі 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, деякі положення Закону 877 не можуть застосовуватись державними інспекторами праці у їх практичній роботі як такі, що не відповідають наступним нормам вищеназваних ратифікованих конвенцій Міжнародної організації праці.
1. Частина третя статті 4 Закону 877 щодо здійснення контрольних заходів лише у робочий час, встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку, не відповідає вимогам підпункту “а” пункту 1 статті 12 Конвенції № 81, яким надається державним інспекторам праці право проходити на підприємство у будь-яку годину доби.
Зазначене право пов’язане із необхідністю здійснення контролю за дотриманням роботодавцем законодавства про працю щодо залучення працівників до надурочних робіт, виявлення фактів виконання трудових обов’язків громадянами, трудові відносини з якими не оформлені, та з інших відповідних питань трудового законодавства.
Крім того, правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлюється виключно режим роботи працівників, який при застосуванні змінної роботи є відмінним від режиму роботи підприємства, тобто суб’єкта господарювання. Дотримання роботодавцем встановленого для працівників правилами внутрішнього трудового розпорядку режиму роботи та відпочинку має контролюватись державними інспекторами праці у будь-який час доби.
2. Частина одинадцята статті 4 Закону 877 щодо здійснення контрольного заходу у присутності керівника чи уповноваженої ним особи не відповідає пункту 2 статті 12 Конвенції № 81, яка дозволяє інспекторам праці не повідомляти роботодавця або його представника про свою присутність на підприємстві, якщо вони вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їх обов’язків, тобто ефективності здійснення контрольних заходів.
3. Частина дванадцята статті 4 Закону 877 щодо внесення перед початком перевірки запису до відповідного журналу не відповідає підпункту “а” пункту 1 та пункту 2 статті 12 Конвенції № 81, які надають право інспектору праці безперешкодно проходити на підприємство та у разі потреби не повідомляти роботодавця або його представника про свою присутність на підприємстві.
4. Частини перша та друга статті 5, частина третя статті 22 Закону 877 щодо формування плану контрольних заходів залежно від ступеня ризику господарської діяльності об’єкта перевірки для безпеки життя і здоров’я населення не відповідають вимогам статті 16 Конвенції № 81, відповідно до якої контрольні заходи проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних положень законодавства. При цьому названою нормою міжнародного права не передбачено врахування рівня впливу господарської діяльності об’єкта перевірки на життєдіяльність населення чи працівників, або будь-яких інших критеріїв.
5. Частина четверта статті 5 Закону 877 щодо попереднього повідомлення суб’єкта господарювання про проведення контрольного заходу не відповідає підпункту “а” пункту 1 статті 12 Конвенції № 81, яким встановлено, що відвідування проводиться без попереднього повідомлення.
6. Абзац другий частини першої та частина третя статті 6 Закону 877 щодо обов’язкової наявності у державного інспектора праці посвідчення (направлення) на проведення перевірки та необхідності надання суб’єкту господарювання копії документа, який є підставою для проведення перевірки, не відповідають вимогам підпункту “а” пункту 1 статті 12 Конвенції № 81 щодо права інспектора праці безперешкодно проходити на підприємство. Необхідність оформлення посвідчення (направлення) на проведення перевірки, ознайомлення суб’єкта господарювання з підставою проведення перевірки не дозволить йому оперативно реагувати на порушення законодавства про працю.
Крім того, пункт “с” статті 15 Конвенції № 81 зобов’язує інспектора праці вважати абсолютно конфіденційним джерело будь-якої скарги чи інформації на недоліки або порушення правових норм і утримуватись від повідомлення роботодавцю або його представнику інформації про те, що перевірка проводиться у зв’язку з отриманням такої скарги чи інформації.
Таким чином, інспектору праці заборонено повідомляти представнику суб’єкта господарювання про те, що перевірка проводиться на виконання доручення керівництва перевірити факти, викладення у скарзі певного громадянина чи у будь-якому іншому джерелі інформації про можливе порушення законодавства про працю.
7. Частина перша – п’ята статті 7 Закону 877 щодо необхідності оформлення наказу та посвідчення (направлення) на проведення перевірки, абзац третій статті 10 Закону 877 щодо права суб’єкта господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) одержувати від державних інспекторів праці копії посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу, а також частина третя абзацу четвертого цієї ж статті щодо права не допускати державного інспектора праці до здійснення державного нагляду (контролю) у разі ненадання ним копії посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу не відповідають вимогам абзацу першого пункту 1 статті 12 Конвенції № 81, яким встановлено, що інспектор праці має бути забезпечений лише документами, що засвідчують його повноваження. Такими документами можуть бути службове посвідчення та копії нормативно-правових актів, які встановлюють повноваження, права та обов’язки державного інспектора праці.
Оформлення всіх інших документів створює перешкоду інспектору праці негайно відвідати об’єкт перевірки та забезпечити дотримання роботодавцем вимог законодавства про працю.
Аналогічні норми викладені й у Конвенції Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, зокрема статті 16, 20, 21.
О. ДІДОРУК, начальник інспекції, головний державний інспектор праці Одеської області
ПРАВО ВИБОРУ ПРІЗВИЩА НАРЕЧЕНИМИ
Коли мова йде про весілля, то перш за все пригадуються клопоти з його організацією. Тому, що від його організації залежить настрій та спогади наречених і гостей. А в давнину вважалось, що чим багатіше та гучніше зіграти весілля, тим краще складеться життя молодят. Може саме через це слов’янське весілля таке різнобарвне та пам’ятне і в наш час.
Гадаю, всім відомо, що законодавство України визнає шлюбом лише союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Вказана норма закріплена Конституцією та Сімейним кодексом України.
Першим кроком до реєстрації шлюбу є подання заяви про шлюб до державного органу реєстрації актів цивільного стану.
Таку письмову заяву жінка та чоловік, які бажають зареєструвати шлюб, подають особисто до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором. Від часу подання заяви вони вважаються нареченими та набувають певних обов’язків один перед одним.
Подання заяви про шлюб до державного органу реєстрації актів цивільного стану - це важливий крок в житті кожного, але не менш важливим кроком є обрання майбутнього прізвища подружжя.
Наприклад, наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі йменуватись дошлюбними прізвищами, або приєднати до свого прізвища прізвище нареченого (нареченої).
Бажаючи мати подвійне прізвище, наречені визначають спільною заявою, з якого прізвища буде починатися обране ними прізвище.
Але складання більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений.
Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого, про що вказується у відповідній заяві про реєстрацію шлюбу.
Обираючи прізвище, слід пам’ятати про певні юридичні наслідки новообраного прізвища, тобто необхідність обміну паспорта в місячний термін після реєстрації шлюбу, а в деяких випадках також обміну й інших документів (наприклад, водійського посвідчення тощо).
Подружжя, яке вирішило залишити дошлюбні прізвища, готуючись стати батьками, повинно пам’ятати, що при різних прізвищах за письмовою згодою батьків дитині присвоюється прізвище батька чи матері або подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ, про що робиться відповідний запис у актовому запису про народження дитини, який засвідчується підписами обох батьків.
У разі, якщо мати чи батько дитини не може особисто з’явитися до органу реєстрації актів цивільного стану, то її (його) заява, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, може бути подана через представника. Повноваження представника мають ґрунтуватися на нотаріально посвідченій довіреності.
У заяві про присвоєння дитині подвійного прізвища, батьки зазначають, з якого прізвища – батька чи матері – повинно починатися прізвище дитини.
За відсутності згоди дитині присвоюється прізвище на підставі рішення органу опіки й піклування або суду.
Дружина та чоловік, які зберегли дошлюбні прізвища, але через певний час вирішили мати спільне прізвище або один з подружжя – подвійне, можуть реалізувати своє право на зміну прізвища відповідно до статті 53 Сімейного кодексу України.
В цьому випадку дружині, чоловіку, який вирішив змінити прізвище, необхідно подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації шлюбу або місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з подружжя як їхнього спільного прізвища або приєднання до свого прізвища другого з подружжя.
Після внесення відповідних змін до актового запису державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове свідоцтво про шлюб.
Реалізуючи ті чи інші права, необхідно пам’ятати про наслідки. Лише сумлінне ставлення до своїх прав та обов’язків не спричиняє шкоди у майбутньому.
Відділ реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області
ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ ЗВЕРНЕНЬ СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ
Законом України «Про звернення громадян» (ст. 5) встановлені вимоги до звернень, які подаються до органів державної влади, підприємств, організацій для вирішення питань, які в них містяться. Так вказаною статтею передбачено, що «у зверненні громадянина має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги». Обов’язково звернення повинно бути підписано особисто заявником із зазначенням дати підписання.
Письмове звернення може бути надіслано поштою або передане громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.
Слід звернути увагу, що звернення, яке оформлене без дотримання вимог, викладених вище, повертається органом чи установою, яка його отримала, заявнику з відповідним роз’ясненням не пізніше як через десять днів від дня його надходження.
На підставі викладеного, громадянам, які вирішили звернутись до органів державної влади для реалізації (захисту) наданих прав та інтересів, радимо при оформленні звернення чітко додержуватись вимог, які встановлено законодавством.
ДЛЯ ЗРУЧНОСТІ ПІДГОТОВКИ ЗВЕРНЕННЯ НАДАЄМО ЗРАЗОК ЗВЕРНЕННЯ:
Керівнику (вказується назва установи чи організації, П.І.Б. керівника)
Іванова М.М.
прож.: повна адреса із зазначенням поштового індексу
Заява (Скарга, пропозиція)
Зазначається зміст питання, яке викладається чітко і зрозуміло.
У разі звернення у зв’язку з порушенням прав громадян обов’язково зазначається П.І.Б. посадової особи, яка вчинила порушення, назва установи, в якій вона працює.
У разі наявності та для повного і об’єктивного вирішення питання рекомендується надавати до звернення копії відповідних документів, які свідчать про порушення або які можуть допомогти об’єктивно і всебічно розглянути звернення.
Дата Підпис П.І.Б.
