ЦЕ ВАМ НЕ КОЛИШНІ «СІЛЬГОСПТЕХНІКИ», МТС…
Машинно-технологічна станція, про котру йтиметься далі, одна з небагатьох на теренах Одещини, що вижила і міцно стала на ноги за п’ятнадцять років свого існування. Нагадаємо: подібні підприємства почали створюватися на приватній основі у 90-ті роки минулого століття навзамін збанкрутілих, вщент розбазарених «Сільгосптехнік». Хоча основним напрямом сучасних емтеесівців став визначений на відміну від державних «Сільгосптехнік» не ремонт тракторів, комбайнів та причіпного інвентаря, а надання на замовлення фермерських господарств й інших агроформувань повного спектру послуг, пов’язаних з валовим виробництвом зернових і технічних культур, від підготовки грунту – до збирання врожаю.
У селі Жовтень Ширяївського району від колишніх “Сільгосптехніки” та спеціалізованої пересувної механізованої колони на площі 6,5 гектара лишилися напівзруйновані і напіврозкладені виробничі й адміністративні приміщення (корпуси контор, майстерень, боксів, складів). На цій базі однодумці, очолювані досвідченим інженером, здібним менеджером Василем Івановичем Поповичем (нині директором) і створили та зареєстрували у 1992 році товариство з обмеженою відповідальністю “Жовтнева машинно-технологічна станція”.
Попервах, на власні заощадження та на кредитні кошти привели в порядок територію, будівлі, у лізинг придбали комбайни, трактори, грунтообробні і посівні механізми. Спочатку виконували замовлення у Ширяївському та сусідніх районах, але розголос про сумлінних жовтневих механізаторів, які вели роботи високопрофесійно і якісно, швидко поширився Одещиною. Невдовзі їх надійними, довгостроковими партнерами стали хлібороби сільгосппідприємства “Батьківщина” з села Плахтіївки Саратського району – одного з найбільших за площами сільгоспугідь господарств області.
Крім того, вже не перший рік ширяївські комбайнери, котрі мають у своєму розпорядженні 5 потужних, високотехнологічних комбайнів “Кейс” і “Джон Дір”, з успіхом працюють на жнивах у таких “хлібних” областях, як Вінницька, Черкаська, Харківська. Завантаження вистачає від червня – до кінця листопада – початку грудня (скажімо, цього року добре вистояну зернову кукурудзу, тугий качан котрої цокотів, мов іспанські кастаньєти, збирали на Черкащині з першім снігом в останні дні листопада). Це стосовно основного напряму діяльності МТС.
– 3годом з’явився й інший, котрий, до речі, також не можна вважати другорядним, – розповідає заступник директора підприємства Олександр Попович. – В середині дев’яностих років минулого століття, коли нові господарства створювалися, а старі – розвалювалися, до нас почали звертатися люди з Жовтня, сусідньої Новосвітівки та інших сіл, з Березівського району, з котрим межуємо, з проханням взяти в оренду їхні земельні паї. Причому, ми нікого до цього не закликали, не вживали жодних, так би мовити, організаційних заходів. Просто селяни бачили, що є “живе” підприємство, що воно працює, а не скніє...
Відтак, з’явилися у МТС близько 400 пайщиків і 3500 гектарів орних земель. Сільгоспугіддя порають з допомогою п’яти вже згаданих комбайнів, семи тракторів марки “МТЗ” і трьох – марки “Джон Дір”, чотирьох сівалок кіровоградського виробництва “СЗ-3,6”, культиваторів, борін близько двадцяти механізаторів з довколишніх сіл. Усі вони – майстри своєї справи з солідним стажем і хорошим знанням техніки, на якій працюють і котру бережуть мов зіницю ока. Шляхом багатьох з них пішли й сини та онуки, що навчаються у сусідньому Цебриківському аграрному ліцеї.
На час виробничої практики вони обов’язково намагаються потрапити до Жовтневої машинно-технологічної станції. Працюючи, скажімо, сівальщиками, уважно стежать, аби не забивалися сошники (тракторист з кабіни цього не помітить). Сівальщик же, який під час технологічної операції “ловить гав”, сприяє просівам. А це суттєво може позначитися в першу чергу на урожайності, а, по-друге, на його власному заробітку і заробітку механізатора. Більшість хлопців, ретельно допомагаючи старшим у роботі, під кінець практики стають не лише досвідченими, “другими номерами”, але й трактористами чи комбайнерами, які вміють сіяти, обробляти грунт, вносити добрива, збирати збіжжя. При цьому вони добре знають матеріальну частину сучасної техніки, бо у разі поломки під час польових робіт ліквідовують її разом з комбайнером чи трактористом. У період міжсезоння також допомагають поратися старшим механізаторам в майстернях, боксах та ангарах. Благо, із запасними частинами емтеесівці проблем не відчувають, оскільки встановили багаторічні партнерські стосунки з такими постачальниками, як “Агросоюз”, “Агротехніка”, “Хавестер”, котрі забезпечують підприємство деталями і вузлами до вітчизняної та імпортної техніки.
Зароблені кошти в МТС витрачають дуже раціонально. В першу чергу дбають про створення нормальних умов роботи для штатних трудівників, їхню гідну зарплату, розрахунки за паї, створення належних запасів паливно-мастильних матеріалів, насіння озимих і ярих культур, добрив, засобів захисту рослин, запчастин тощо. А ще – постійно переймаються оновленням основних виробничих фондів. Наприклад, лише торік у рамках державної підтримки сільгоспвиробника з 30-відсотковою знижкою придбали трактор “МТЗ-80”. Крім того, закупили харківську дискову борону, сівалку, комбінований агрегат “АКШ”, що здатен виконувати одразу п’ять технологічних операцій з обробітку грунту.
А ще – спорудили двоповерховий житловий будинок для спеціалістів.
– Одне слово, робимо усе, аби і підприємство, і люди, які у нас працюють, жили і дихали повногрудо, – підсумував заступник директора Олександр Попович.
Віктор КОЗЮРА, «Одеські вісті», Ширяївський район
ТАКІ ОСЬ ВИСНОВКИ...
Цими днями повернулася з Берліна, із щорічної міжнародної аграрної виставки-ярмарку «Зелений тиждень», українська делегація. Одещину репрезентував Ізмаїльський район в особі начальника управління агропромислового розвитку Ізмаїльської райдержадміністрації Григорія Григоровича Чепоя, головного агронома агрокомпанії «Свобода» Анатолія Григоровича Черниченка і фермера із села Кирнички Віктора Олексійовича Чорноуса.
– Вражень – море, – розповів Григорій Григорович. – Провели ми в Берліні три доби із лишком. Цього, зрозуміло, замало, щоб усюди можна було встигнути. Але, разом з тим, багато чого вдалося взяти для того, щоб чіткіше визначити подальші перспективи розвитку аграрного сектору в нашому краї.
Виставка, як розповіли учасники делегації, репрезентувала нові підходи до проблем виробництва продуктів харчування, новації, спрямовані на захист прав та інтересів споживачів, а також досягнення рослинництва і тваринництва країн-учасниць. На ній демонструвалися різне сільськогосподарське устаткування для обробітку садів і полів, побутова, кухонна техніка. У кожному павільйоні було організовано дегустацію національних асортиментів продовольчої продукції, відвідувачів знайомили зі звичаями і традиціями національної кухні.
– Дуже багато уваги було приділено експозиціям, пов’язаним з пошуком альтернативних джерел енергії, широким застосуванням біогазу, – сказав В.О. Чорноус. – Ми побували на підприємстві, де на спеціальних установках виробляється цей газ з відходів сільськогосподарського виробництва і використаної органіки. Біогазова теплоенергія з успіхом використовується місцевими тваринниками для опалення приміщень, випарників систем охолодження, підігріву води. Побачений нами переробний комплекс, розміщений на 25 – 30 сотках землі, щодоби постачає біогаз, якого досить для вироблення 500 кіловатів електроенергії.
Керівник української делегації, міністр аграрної політики Юрій Мельник заявив на своїй прес-конференції, що в нинішньому сезоні в Україні багато площ засіяно рапсом, очікується непоганий врожай, ставиться завдання самим переробляти сировину. Перші кроки в цьому напрямі робляться і в Придунав’ї – Ізмаїльському, Болградському, Саратському районах.
У розпорядженні українських аграріїв і харчовиків, як розповіли учасники делегації, був павільйон площею у тисячу метрів. Його прикрашала продукція різних найменувань – від виробів народних промислів і художніх ремесел до темних, «оксамитових» сортів пива марки «Оболонь». Залишалося зробити висновок: але ж вітчизняний аграрний ринок таки щедрий і цілком може посісти відповідну нішу на ринках Європи – для цього в країні вже зроблено чимало... Висновок другий: і нам, у нашій глибинці, є над чим подумати, визначити, у які товарні ніші вигідніше впроваджуватися, що і як розвивати з урахуванням особливостей нашого щедрого на сонце і працьовитість бессарабців, але не завжди щедрого на опади, краю. Висновок третій: час роботи по-старому, безповоротно минув. Ми не можемо і не повинні залишатися на узбіччі магістральних шляхів розвитку міжнародного сільськогосподарського ринку. Настав час долучатися до світової бізнес-сфери, як би важко це не було. Україні є що пропонувати Європі, якщо, звичайно, вести мову про паритетні, рівноправні, партнерські відносини. Для зарубіжжя привабливо все, що вирощується і на Україні, і на півдні Одеської області, зокрема: і пшениця, і ячмінь, і соняшник, і той же ріпак.
– Тільки вони хочуть купувати це в первинній сировині, а не в переробленому вигляді, – сказав А.Г. Черниченко. – У Європі бережуть землю, прагнучи не піддавати її навіть найменшому ризику. Соняшнику у себе не вирощують, для цього фрахтують землі або закуповують у «третіх» країнах. Така об’єктивна реальність. Але нам все-таки вигідніше переробляти продукцію самим, щоб одержувати від цього найвищий прибуток, а не закуповувати потім біопальне за потрійною ціною у тих, кому продали сировину...
Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей»
ВСЕ СКЛАДАЄТЬСЯ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ
Нинішній кричущий розвал у сільському господарстві в різних регіонах України викликає тривогу вже серед багатьох верств населення. На цьому тлі кожен, хто побував на базі машинно-технологічної станції в Новопетрівці, не перестає дивуватися. Такий стан спричиняється побаченим порядком щодо зберігання техніки в зимових умовах. Керівникові МТС Олександру Ізбашу при цьому не потрібні були ні умови соціалістичного змагання, пам’ятні в господарствах району у комуністичні часи, ні напутні слова держчиновників про зберігання сільськогосподарської техніки, ні зчиняти галас у своїй виробничій структурі на численних зборах працівників. Напевно, це вже у його крові: завершив оранку – доведи до ладу техніку, інвентар. Зібрав сільгоспкультури комбайном – почисть його. Ось чому Олександр Іванович лише посміхається, коли фінансово-промислові партнери його господарства, гості аж рот розкривають від подиву: “Та ця техніка наче з заводського конвеєра зійшла! Невже вона використовувалася у полі?!
– Ой, бачили б вони, якими наші трактори були на оранці! – вигукує Ізбаш. – Для багатьох хліборобів все зрозуміле. А для міських представників тих же банківських установ – це наче казка.
Так, механізатори станції у справі зберігання техніки не мають собі рівних. Складається враження, ніби все підготовлено для якоїсь міжнародної виставки. Насправді, все саме так складається в МТС завдяки хазяйновитості її керівника Олександра Ізбаша. Він залишається таким, яким був і років двадцять тому, коли працював на автомобілі “КАМАЗ”. Про його тодішню роботу можна було б коротко сказати і так: ще через місяць-два може статися збій у роботі того чи іншого вузла машини, а Ізбаш і це брав заздалегідь на замітку. А коли підходив час техогляду її, то в господарстві вже знали: водій з гаража не виїде, поки у належний строк цей техогляд не проведе.
Гадаю, повезло тутешньому колективу майже з 50 чоловік, що саме Ізбаш керує цим виробництвом. Та він і колектив згуртувати вміє, і зароблене сплачує вчасно. Правда, натякнув я Олександру Івановичу, що у нього ж є неабиякі покровителі у фінансово-промислових структурах, то вони завжди можуть підставити своє плече.
– Звичайно, що це так, – каже О. Ізбаш. – Але ніяк не можна обійти ту обставину, що МТС працює на повному госпрозрахунку. Тільки-но вивільнялася техніка на своїх полях (а у нас 20 тракторів та стільки ж комбайнів), то ми відправлялися на заробітки в інші райони, зокрема, Веселинівський, Овідіопольський, Любашівський, трудилися й на полях під Одесою. Найчастіше виїжджали у такі відрядження Володимир Андрух із Сергієм Петросяном, Володимир Ложенко з Андрієм Кузьменком, Олександр Мовчан з сином, Сергій Безницький з Володимиром Шаманським.
Повертаючись же до теми зимового зберігання техніки в МТС Новопетрівки, гадаю, можна стверджувати, що з цього показника господарство може претендувати на провідне місце серед господарств південного регіону України.
Володимир АНДРІЄНКО, Миколаївський район
