Більшість мостів в Україні – безіменні. Окрім усім відомого моста ім. Патона у Києві, є, мабуть, лише ще один, якому присвоєно ім’я Віталія Йосиповича Прилипка, під чиїм керівництвом він був споруджений. Міст розташований за 14 км від Одеси й перекинутий через Хаджибейський лиман.
Відповідно до закону творчості витвір переживає свого творця. 10 лютого 2008 року виповнилося б 70 років від дня народження цього чудового будівельника, мостозагонівця, який брав участь у спорудженні об’єктів, що будуть тепер служити людям упродовж десятиліть.
Мати його була вчителькою у молодших класах, батько загинув на фронті. І нічого не віщувало повороту в долі Віталія, доки він після Київського будівельного технікуму, одержавши спеціальність за профілем «Будівельник мостів та тунелів», не потрапив до Одеського мостозагону 478. Так йому випала завидна доля стати одним із монументальних перетворювачів нашого міста.
Втім, спочатку він був монтажником, місив бетон, а заодно заповнював прогалини у будівельній грамоті на вечірньому відділенні Одеського інженерно-будівельного інституту.
60-ті роки минулого століття були періодом активного розширення потенціалів Одеського порту. Городяни зацікавлено поглядали з висоти Приморського бульвару, як навпроти Потьомкінських сходів зростає корпус нинішнього морського вокзалу. У 1968 році будівництво підійшло до моменту, коли необхідно було з’єднати будинок та вулицю Приморську мостовим переходом. Виконання цієї роботи довірили Одеському мостозагону № 23, де В. Прилипко вже був виконробом.
Пізніше він очолив цей великий колектив, який нараховує майже 300 чоловік. До цього часу він набув чималого досвіду на будівництві Іванівського шляхопроводу у районі Одеського селекційного інституту, потім в Молдові, Івано-Франківській, Волинській, Львівській областях. До хроніки українських доріг назавжди увійшли мости, побудовані за участю В. Прилипка. Їхні потужні прольоти нависають над річками Дністер, Уж, Прут. Він керував наведенням Південного мосту через Дніпро на рідній Київщині.
З 1992 року і вже до кінця своїх днів В. Прилипко був начальником Одеського МЗ-23. Це були важкі роки кризи, що розпочалася після розвалу Союзу. У пошуках великого замовлення він вийшов на співпрацю із Одеським портом. Результат розпочатої тоді спільної діяльності, яку, до слова, не припинено й дотепер, – чотири естакади, що здіймаються над причалами. Їхня загальна довжина понад 4 км.
Найпомітніша (навіть видовищно) перша – із величезним жовтогарячим пілоном, який починається від Військового спуску. Про другий городянам менше відомо, тому що його побудовано у глибині порту, в районі так званих Червоних пакгаузів, де був колись знаменитий Австрійський пляж. Там тепер діє контейнерний термінал. Ця естакада добре проглядається із міського парку ім. Т. Шевченка й особливо – з мористого боку. Незабаром Одеський порт виступив ініціатором створення третьої черги. І вона простяглася від вул. Кутузова з боку пересипських мостів, ставши сполучною ланкою між першими двома спорудами.
Ефект цієї роботи відчуло усе місто. Зникли затори, створювані важкими вантажівками із фурами по вул. Приморській, звільнилася Митна площа. Машини пішли по порту: вірніше – над ним! Стає можливим також розвантаження сьогоднішнього Пересипу.
Це була воістину монументальна робота. Довжина залізобетонних прольотів становить від 21 до 33 метрів, металевих – від 52 до 80 метрів. Будівництво дало поштовх вітчизняному виробництву, тому що практично усі основні несучі конструкції було зроблено на українських заводах.
З 1992 року розпочалося наведення мосту через Хаджибейський лиман. Як згадує Михайло Федорович Пархитько, нинішній заступник начальника МЗ-23, який працював кілька років із В. Прилипком, тоді справа кипіла. У дно вбивалися металеві труби на глибину 36 м, в них установлювалися армокаркаси й по усій висоті заливалися монолітним бетоном. Зверху на ці потужні стовпи встановлювалися поперечні балки, й вони вже несли усі поздовжні опори, на які потім лягало дорожнє покриття. Як і намічалося, новий міст побудували за 5 років. Він з’єднав два крила дороги між Києвом та Одесою. Ширина проїжджої частини у 15 м забезпечує можливість чотирирядного руху як легкових, так і великовантажних автомобілів. Міст пожвавив сполучення із Росією, Молдовою, південно-західною частиною Одеської області, де розташовано порти Рені, Ізмаїл, Кілія. Із урахуванням скорочення довжини шляху й зниженням витрати пального, що він забезпечував, термін його окупності склав 7,6 років. Тобто будівництво вже повністю себе виправдало.
У липні 2002 року Віталія Прилипка не стало. А рівно через рік Біляївська районна рада ухвалила рішення увічнити його пам’ять. Поважаючи його заслуги, Державна служба автодоріг України задовольнила клопотання. Тоді ж на мосту, який з’єднує береги Хаджибейського лиману, було прикріплено табличку з ім’ям В. Прилипка. Він сьогодні стоїть, як пам’ятник праці, виконаної цією талановитою людиною.
