Ці самодіяльні колективи добре відомі за межами нашої країни. Вокальні ансамблі «Слов’яночка», «Чарівниці», народна циркова студія «Арена», солісти народного театру естради Роздільнянського районного Будинку культури побували в декількох країнах Європи - Болгарії, Румунії, Польщі, Угорщині, Словаччині, Австрії. Брали участь у конкурсах та фестивалях, входили до складу делегацій, забезпечуючи культурну програму офіційних візитів. І, що важливо, це не одноразові акції. Щороку роздільнянські самодіяльні артисти показують своє мистецтво на тому або іншому творчому конкурсі. Ну, а що стосується офіційних візитів, то в Одеської області склалися дружні взаємини із воєводствами Польщі, й поїздки до цієї країни наших делегацій стали регулярними.
Художній керівник вокальних колективів, за сумісництвом – завідувачка районного відділу культури Наталя Сергіївна Пояцика розповідає, як тепло приймають наших артистів у Польщі. Доречно згадати про "народну дипломатію", про те, що мистецтво не знає кордонів та мовних перепон. Так мелодійні українські пісні допомагають знайомитися з нашою країною, з душею народу. А душа ця відкрита і гостинна, і за законами тієї ж гостинності, хочеться до себе запросити "сторону", яка так добре приймала гостей.
На жаль... Як неважко здогадатися, щирий природний порив натрапляє на стіну фінансових неможливостей прийняти в себе польських (у цьому випадку) гостей. Кошти на свої поїздки – теж болюче питання. Участь у дитячих конкурсах – за рахунок батьків і, якщо вдасться знайти, спонсорів. Але ж так хочеться, щоб діти з "української провінції" і себе показали, і світ подивилися! Ось і незабаром, у дні весняних канікул, чекає на них черговий фестиваль у Словаччині "Гірське сузір'я – прагнення, фантазія, політ", куди роздільнянців традиційно запрошують.
За час нашого знайомства та спілкування із Наталею Сергіївною Пояцикою ми неодноразово поверталися до теми гастрольних поїздок районних та сільських колективів художньої самодіяльності (звичайно, ця проблема характерна не лише для Роздільної). Не можна не погодитися з Наталею Сергіївною: такі поїздки дуже потрібні і для самих артистів, і для глядачів – як сільських, так і міських. Тим більше, якщо це колективи високого рівня, які носять звання "народний". На жаль, вивезти їх дуже важко, особливо якщо колектив великий – як народна хорова капела "Світоч", хор ветеранів Роздільнянського районного Палацу культури. Орендувати автобус – дорого. Звідки взяти гроші? У бюджеті вони не передбачені, спонсорів шукати треба.
Складається враження, що ті, від кого це залежить, не зацікавлені у тому, щоб із мистецтвом самодіяльних колективів познайомилося якнайбільше людей. Адже якби до бюджету окремим рядком було закладено фінансування виступів кращих колективів області в Одесі, райцентрах та великих селах, наскільки легше було б Наталі Сергіївні та її колегам... А поки що тільки у великі свята з’являються в Одесі десанти майстрів самодіяльного мистецтва: у День незалежності України, на Різдво (втім, цього року і на Різдво не приїхали...) Але ж не для самих же себе, своїх односільчан, фестивальних та інших журі зберігають традиції народного мистецтва самодіяльні співаки і танцюристи. Це мистецтво лише тоді по-справжньому збережеться, якщо буде затребуваним.
Ступінь цивілізованості держави та його морального здоров'я намагаються визначати за ставленням до дітей; жінок; людей похилого віку. І до культури – хочеться додати. Те, що рік у рік вона фінансується за залишковим принципом, що сільським установам культури перепадають крихти від крихт – красномовно характеризує "культурну політику" держави. Виникає запитання: коли підуть на заслужений відпочинок нинішні кадри, хто прийде їм на зміну? Молоді фахівці на таку зарплату, на такі умови (приміщення, які потребують опалення і ремонту, матеріально-технічна база яких на рівні вчорашнього дня) не погодяться. До речі, про приміщення. Вже близько десяти років закрита, через аварійний стан, велика зала Роздільнянського районного Палацу культури. У теплу пору року виступи колективів проходять під відкритим небом, на площі. А в холодну? Останню за часом обіцянку виділити кошти на ремонт зали було отримано від тепер уже колишнього губернатора І.В. Плачкова. Отже, і обіцянка – у минулому? На жаль, останнім часом істотних зрушень, не говорячи вже про "прориви", у сільській культурі не сталося. Не піклуються про неї київські чиновники, і в місцевих по-справжньому "руки не доходять". Коли ж – дійдуть?
