ПЕРШ НІЖ ОБІЦЯТИ І ПЛАНУВАТИ
«Усі ті, хто прийшов у депутатський корпус Тарутинського району реально оцінили свої здібності і можливості щодо виконання взятих на себе зобов'язань?» З цим запитанням я звернулася до Георгія Івановича ТОПАЛА – голови Тарутинської районної ради, загальний депутатський стаж якого вкладається вже в п'ять скликань.
– Ні, не кожний, хто зважився на депутатство, порівнював реально свої можливості перш ніж висуватися, – сказав він. – І не випадково бувають депутати, яких виборець і в очі не бачив. Їм ні з чим йти до людей. Нехай одиниці таких, а прикро і образливо за них.
Слухаючи його, я згадала сільського голову, який називав прізвища депутатів, а потім наморщив чоло, силкуючись згадати чергове прізвище. Поділилася враженнями від тієї зустрічі з Георгієм Івановичем.
– Це вже залежить від сільського голови, як він спирається на всіх депутатів. Чи має досвід роботи з людьми, – сказав він. – Звичайно, тільки декількох активних багнетів мало. Коли я закінчив технікум – тракторною бригадою спочатку керував. Вивів колектив у переможці соціалістичного змагання тільки завдяки тому, що спирався на всіх без винятку фахівців. Коли обрали секретарем партійної організації великого радгоспу імені Чапаєва, а мені було всього 24 роки, знову опорою для мене був весь колектив. Якщо сільський голова не зможе організувати всіх депутатів на конкретну роботу, успіху не чекай.
Георгій Іванович вважає показовим для сьогоднішнього дня той факт, що з 27 сільських голів минулого скликання 16 виявилися переобраними.
– Виборці сподіваються на те, що з новим сільським головою у них щось зміниться на краще. Особливо, якщо їм довелося розчаруватися в попереднику новообраного.
– Знаєте як довго в багатостраждальної Аннівці залишалася нездійсненою мрія про нову школу? – запитав мене голова райради і відповів, – років двадцять. І тільки новому голові, причому жінці, і, до речі, яка була секретарем саме Аннівської сільської ради Валентині Миколаївні Димовій вдалося зрушити з мертвої точки це згадуване навряд чи не на всіх сесіях питання. Чому? Тому, що розмовам вона віддала перевагу дії. Валентина Миколаївна в управлінні капітального будівництва обласної держадміністрації хіба що не прописалася: щотижня бувала там. Результат – перші 800 тисяч гривень торік вже освоєні на найважливішому для громади об'єкті.
А візьміть Асташкіну Ольгу Дмитрівну. Її вперше обрали Надрічненським сільським головою, повіривши в те, що вона на перший план поставить інтереси людей. Показово, що новий керівник до першочергових завдань включив будівництво нової школи в рідному селі, рівних якому за кількостю жителів немає в районі. Не збентежила Асташкіну і значність необхідної суми – мільйони гривень. Чи є якийсь результат? Вже 800 тисяч гривень освоєні. І в газифікацію вже 626 тисяч гривень вкладено. Тож не далі, як у першому кварталі газ у оселях щасливих надрічненців прийде.
– У чому успішність цих та інших, як прийнято говорити, передових сільських голів? – запитую Топала.
Георгій Іванович, подумавши, відповів:
– У їхньому вмінні не тільки предметно з людьми працювати, але й установити надійний, діловий контакт із керівниками базових господарств. Вирішити те ж питання з будівництвом нової школи без сприяння керівника місцевої агрофірми імені Лазо Михайла Васильовича Балана було б набагато складніше. Він, депутат і голова постійної комісії райради має великий досвід господарника. Його допомога в оформленні документації прискорила справу.
Голова райради вдоволений тим, що багато з вперше обраних сільських голів гідно оцінили значення такого взаємозв'язку. Юрій Миколайович Бакорогло, у минулому інженер, а нині – молодий Новотарутинський сільський голова, із початку перебування на посаді встановив тісні контакти з керівником одного з кращих у районі господарств Родіоном Миколайовичем Киселарем. Предметна співпраця почалася з капітального ремонту дитячого садка. У минулому році було освоєно 260 тисяч гривень. Незабаром новотарутинські малята увійдуть до чудового будинку.
– Георгію Івановичу, а що Ви радите тим, хто, ставши сільським головою, образно кажучи, не тягне воза? Наобіцяв багато, а сили не розрахував.
– Таким краще сходити з дистанції. І що раніше, то краще. Не стану називати імені, але зробив же такий відступний крок один голова з цієї причини як порядна людина. І правильно зробив. Обіцянки його були без явного врахування реальних джерел фінансування взагалі ж цікавої програми: газифікація села, капітальний ремонт доріг і так далі... Зважувати треба все, перш ніж обіцяти і планувати. В основному наші голови так і роблять. Наприклад, Наталя Олександрівна Шишкова – Березинський селищний голова. Вона тисячу разів усе прорахує, перш ніж якесь рішення прийме. Після розформування військової частини, яка розташовувалася на території селища, багато нових проблем навалилося на сільраду. Але Шишкова не розгубилася. Вона зробила стратегічний хід: без зволікання прийняла на баланс сільської ради артсвердловини. І коли в посушливому минулому році висихали навіть колодязі, у селищі вода була. Сьогодні в Березиному всі дороги з твердим покриттям. Селищна рада успішно перейшла торік у добротний двоповерховий будинок, переданий їй колишнім місцевим господарством.
Потім голова райради повідомив мені, що за рахунок районного й обласного бюджетів побудовано новий будинок сільради в Петрівці-1 і капітально відремонтували свої приміщення на кошти районного бюджету – Олександрівська, Ярівська, Вільненська. А цього року будинки ще трьох сільських рад також будуть відремонтовані. На жаль, гарна традиція, за якою капітальний ремонт будинків органів місцевого самоврядування фінансувався з обласного бюджету, вже декілька років не діє, і кажуть про це керівники районних рад не без жалю. Але з надією...
Слухаючи Георгія Івановича, який розповідав про багатьох сільських голів, я переконувалася в його особливому ставленні до їхньої повсякденної, такої необхідної людям праці. І було приємно довідатися, що райрада прагне гідно оцінити її.
Так Наталю Олександрівну Шишкову за успіхи в розвитку соціальної сфери представили до нагородження Грамотою Кабінету Міністрів України. Відзначено заслуги ветерана – сільського голови Івана Миколайовича Бахчиванжи. Перемогівська сільська рада не раз ставала переможцем в обласному конкурсі на кращий санітарний стан територій і в 2008 р. стала власником автомобіля «Таврія». А Вознесенська сільська рада на чолі з Марією Юльянівною Гаврилюк одержала автомобіль «Славута» за перемогу в районному конкурсі.
Таїсія БАРАНОВА, власкор «Одеських вістей», Тарутинський район
НЕ СПОДІВАЮЧИСЬ НА ДОБРОГО ДЯДЬКА
Як попрацюєш, так і з’їси. Комусь, можливо, ця приказка здасться грубуватою. Але селяни не люблять недомовок.
Про те, як живе і працює громада села Кислиця Ізмаїльського району, «ОВ» розповідали восени минулого року. А в січні і на початку лютого нинішнього довелося побувати на бюджетній сесії сільської ради і конференції уповноважених громадян села.
Сільському голові Михайлу Миколайовичу Шевченку було про що доповідати. Дали тепло до дитячого садка, завдяки чому він тепер діє цілий рік. Вдалося вишукати понад 100 тисяч гривень для повної реконструкції опалювальної системи, встановлення нових котлів завдяки солідній підтримці, наданій районною радою та районною державною адміністрацією. Діє технічний водопровід з подачею дунайської та лиманської води. Воду поки що одержують не всі, і тому це питання з порядку денного не знімається. Фактично вирішено питання із спорудженням локальної водоочисної станції, з цією метою було виділено 460 тисяч гривень з держбюджету, які надійшли, знову-таки, завдяки сприянню і підтримці районної влади.
Чимало робіт виконано з ремонту Будинку культури. Вставили нові двері, замінили вікна, які не замінювалися протягом всіх 45 років після спорудження БК.
Відремонтовано сільське пожежне депо, пожежну машину, що надзвичайно важливо для села, розташованого від міста на відстані понад 25 кілометрів. Понад 10 тисяч гривень з сільського бюджету було витрачено на капітальний і ямковий ремонт доріг. Посаджено на території села близько 500 дерев і кущів.
Останнім часом збільшено спонсування фізкультури і спорту. І це теж дало свої результати. У минулому році футбольна команда села вийшла до фіналу змагань у своїй лізі і має намір закріпити успіх. Завдяки турботам та ініціативі сільської ради придбані спортивна форма та необхідний інвентар.
На все це, особливо у вирішенні питань соціального значення, потрібні кошти, і чималі. Що ж, бюджет, судячи з підсумків минулого року, наповнюється без затримок, немає особливих проблем з боржниками щодо оплати за оренду землі і розрахунків з орендодавцями. Отож кисличани мають коштів більше, ніж в деяких інших селах. Проте, на думку сільського голови, вони, депутати, мають намір і далі активізувати роботу із соціального будівництва. Грошей для повнішого здійснення планів недостатньо, без державної підтримки не обійтися. У тому, що така підтримка буде, мало хто в селі сьогодні сумнівається, оскільки відомо – допомагають насамперед тим, хто сам не сидить склавши руки і не чекає біля моря погоди, а трудиться в поті чола.
До речі, на сільському сході Михайло Миколайович, докладно розповідаючи про вирішення питань соціального значення, не забув і про те, що багато вдається досягти завдяки злагодженості дій і взаєморозумінню членів громади, участі селян у вирішенні кожного питання. Та взяти хоча б дороги. Мешканці однієї з вулиць, не чекаючи команди сільської ради, зібрали необхідні кошти і прогрейдерували дорогу. Нормально? Так. Тут це звичайне явище, чимось особливим не вважається – для себе ж, в решті решт, стараються. Ще момент: у селі, як і по всій окрузі, у сезонний час з роботою важко. Виконком сільської ради уклав договір з Центром зайнятості. Селяни, які тимчасово не працюють, брали участь у благоустрої доріг, тротуарів, у реконструкції опалення у дитячому садку. Така співпраця триватиме і у майбутньому.
У міру сил всією громадою вирішують кисличани і питання благоустрою, озеленення, прибирання сміття. Те, що село виграло у минулому році районний конкурс з благоустрою, – говорить багато про що. Девіз селян, оголошений керівництвом громади: “На вулиці, як у себе вдома”. За підсумками минулого року Кислицька сільська рада була названа переможницею у конкурсі на найкраще село з благоустрою. Тут не зустрінеш стихійних сміттєвих звалищ, на вулицях чисто, у самих селян виробляється прагнення утримувати у чистоті і подвір’я, і прилеглі до них території. Доглянуте сільське кладовище.
Ще проблема – питна вода. Протягом останніх п’яти років йшла послідовна робота щодо вирішення цього питання для села, оточеного водою, але без питної води. І треба віддати належне, знову-таки, нинішньому сільському голові, який з першого дня після свого обрання зробив цю проблему основною. Виготовлялася проектно-кошторисна документація, провадилися відповідні узгодження, йшов пошук оптимальних вирішень питання. Одне слово, склавши руки не сиділи. І домоглися свого – за солідної підтримки з держбюджету: ухвалено рішення виділити 476 тисяч гривень з цією метою. Вже закуплено обладнання, активно іде спорудження локальної станції з очищення води, потужність якої – 50 тонн на добу. Це вражаюче. Але однією державною допомогою тут і не думають обмежитися. Селяни на своїй конференції створили ініціативну групу із збирання коштів і сприяння у проведенні водопроводу. Приблизні розрахунки цією групою вже зроблено. На конференції мешканці села підтвердили готовність брати участь у цій справі. Оскільки вони як в цьому, так і в інших починаннях виходять з добротного селянського постулату – ніякий добрий дядько не прийде і не зробить за них те, що вони можуть і повинні зробити самі, громадою. Справді, “як попрацюєш, так і з’їси”.
...Можливо, тому не захотіли депутати сільської ради навіть розглядати запропонований кількома колегами альтернативний проект бюджету на нинішній рік, замість свого, ретельно вивіреного і прорахованого?
Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей», Ізмаїльський район
