Запорізький хлопчина із робітничої сім’ї Віталій Іваненко завжди мріяв одягнути військову форму. Тому у 1979 році вступив на навчання до Одеського вищого артилерійського командного ордена Леніна училища імені М.В. Фрунзе.
Ставши лейтенантом, Іваненко розпочав службу у артилерійському полку Сибірського військового округу. Та майже через рік, навесні, чудового березневого дня 1984 року ступив на гарячу, в прямому і переносному розумінні цього слова, афганську землю. Щоб рідні, мати і вагітна дружина не хвилювалися про нього, написав у листі, що служить у Монголії. Не міг же розповідати про безперервні бої та кровопролитні операції щодо знищення численних душманських загонів. Бувало, що поспати та поїсти було ніколи, адже у розпорядження його підрозділу надходили тривожні розвіддані про пересування супротивника та загрозу його нападу. Тому, лише в кінці травня Віталій, перебуваючи на бойовому посту Автонур на перевалі Саланг, дізнався, що у нього народилася донька Вікторія.
Невдовзі важка хвороба вибила офіцера з бойових лав і поклала у шпитальне ліжко. А отримана путівка на лікування стала приводом, щоб відвідати матір та дружину з донькою.
Потім знову був Афганістан з його щоденними небезпеками – мінами, снайперськими кулями, засідками та кулеметними чергами, які могли щомиті стати фатальними для бойового офіцера та ввірених йому бійців.
На Батьківщину офіцер-артилерист повернувся, будучи кавалером ордена Червоної Зірки і з медаллю “ За бойові заслуги ” на грудях та щедро обпалений війною й спекотним східним сонцем.
З 1988 по 1991 роки Віталій Іваненко проходив службу в Німеччині, а потім у 28 Гвардійській дивізії (Чабанка) та сім років у Савранському та Любашівському військових комісаріатах. У відставку пішов у військовому званні майор і, згуртувавши навколо себе воїнів-інтернаціоналістів Любашівщини, став перейматися їхніми проблемами та бідами. Часто відгукується ветеран афганської війни на прохання вчителів, щоб розповісти школярам про буремні молоди роки та злигодні афганської війни, яка стала історією, і яка залишається живою сторінкою нашої країни.
