ОДЕЩИНА ОЧИМА ВЧЕНИХ
Два дні – 18-19 червня – у нашій області перебували члени президії Української академії аграрних наук, керівники центрів наукового забезпечення агропромислового виробництва АР Крим і областей України та базових господарств. Гостей зустрічав губернатор М.Д. Сердюк, керівники аграрних підрозділів облдержадміністрації.
У перший день учені ознайомилися з роботою племрепродукторів червоно-білопоясної м'ясної породи свиней і української червоної молочної породи великої рогатої худоби в базовому господарстві ТОВ «Авангард-Д», що у Овідіопольському районі.
Пояснення давали В.Л. Добрянський – керівник господарства, Є.М. Агапова – старший науковий співробітник Одеського інституту агропромислового виробництва, доктор сільськогосподарських наук, фахівці ТОВ «Авангард-Д».
А на демонстраційному полігоні інституту вчені ознайомилися з досвідом визначення оптимальних термінів сівби озимих культур в умовах Степу, адаптаційними можливостями сортів озимої пшениці і озимого ріпаку різних центрів селекції.
На другий день відбулося спільне засідання президії УААН, Ради з питань організації діяльності центрів наукового забезпечення агропромислового виробництва регіонів і колегії Головного управління агропромислового розвитку ОДА.
Президент Української академії аграрних наук, народний депутат України М.В. Зубець дав в інтерв'ю нашій газеті високу оцінку виконаній в області роботі.
Більш докладно про це – у наступних номерах газети.
Олексій СТЕПАНОВ
ПО-ГОСПОДАРСЬКИ ЧИ ПО-СВІЙСЬКИ?
На полях Ізмаїльського району усе ширше розгортаються жнива. А буквально за день-два до збирання довелося об'їжджати поля. Було чому тішитися – хліб повсюдно постав стіною. Але і тривога оселилася в душі: масиви озимих і ярих у багатьох місцях не були обкошені і оборані, підходили до самої дороги, змішуючись із висохлим і пальним як порох різнотрав'ям. Особливо наочно це спостерігалося по дорозі з Ізмаїла на Лощинівку. Подумалося – звідки ця байдужість на тлі всерайонної заклопотаності?
– Сьогодні, на мій погляд, все ускладнюється через роздробленість господарств, – сказав при зустрічі землевпорядник Лощинівської сільської ради Андрій Бурлаков. У нас, у Лощинівці, до 1000 гектарів обробляють самі власники земельних паїв. Причому буває і таке, що землекористувач обробляє свій клин у центрі масиву... Звертаєшся до людей, говориш їм, що потрібно виконувати відповідні нормативи щодо підготовки полів, але у відповідь, як правило, чуєш, що вони на своїй землі самі господарі, і краще інших знають, що робити... Але ж є Закон України про пожежну безпеку. І якщо ти взяв 3, 4, 10, 50 або більше гектарів, це ще не означає, що можеш ігнорувати законодавство країни...
– Ми, звичайно ж, проблеми не уникаємо, – прокоментував ситуацію сільський голова Лощинівки Олександр Кіосєв. – Але є і певні труднощі в спілкуванні із землекористувачами. Суть їх у тому, що, відповідно до пункту 12 Перехідних положень Кодексу про землю повноваження ради за територією села обмежені. Просто просити, умовляти... хіба цим обійдешся? Так, раніше було простіше – діяло сільгосппідприємство ТОВ «Бессарабія», створене на базі колгоспу – мільйонера «Прапор Жовтня». Сьогодні вже немає ні колгоспу, ні ТОВ, господарство роздроблене. Низка агрооб'єднань, що діють на лощинівських землях, зареєстровані або в районному центрі, або в іншому районі. Одержати реальну, а не фіктивну карту полів гасіння пожежі від землекористувачів дуже важко. Деякі фермери, як правило, ставляться до цього формально, у них, чесно кажучи, просто немає розуміння проблеми. Так, ми намагаємося працювати з людьми, але, поклавши руку на серце, далеко не завжди домагаємося достатньої ефективності у цій роботі. І одну з причин цього я назвав вище.
Друге, не менш важливе питання – убогість бюджету часом не дозволяє забезпечувати пожежну службу всім необхідним. У нашому селі це питання ще якось вирішене. А ось в одному із сусідніх сіл, як розповідав мені сільський голова, коштів на утримання пожежника вистачило лише на перші кілька місяців року. Сьогодні він, залишившись без зарплати, сидить вдома. Отже, справ за останні роки значно додалося, а матеріальні можливості звузилися...
…У ході бесід з людьми довелося почути різні думки і доводи, аж до того, що дрібні землекористувачі, та і не тільки вони, просто не мають достатніх коштів для обкосів і оборювання. Мовляв, одна соляра під сім гривень коштує... Умовляння про те, що пожежа, якщо вона, не дай Боже станеться, принесе значно більших втрат, залишилися практично непочутими. Особисто у мене виникла підозра, що ті, кому на місцях доручено контролювати ситуацію, вирішили не сваритися із земляками, розуміючи їхні злидні. Можливо, тим же шляхом пішли і представники МНС – інакше чим пояснити, що не десь, а під носом у міста напередодні жнив так і не підготували поля до збирання? Хоча на переджнівній нараді в районному управлінні МНС ці питання ставилися дуже жорстко, присутні на ньому представники агроформувань і пожежних служб були попереджені про відповідальність. Йшла, до речі, на ньому мова і про проблеми, пов'язані з фінансуванням; про необхідність структурного вдосконалення даних служб, зокрема об'єднання пожежних формувань на базі потужніших; про те, що необхідно більш чітко виконувати договірні зобов'язання тим громадам, у яких недостатньо сил і коштів для утримання власних служб.
Але чого, знов-таки, коштують всі ці слова і пропозиції при нульовому результаті?
Втім, звичайно ж, «нуль» далеко не скрізь. З лощинівськими межують утконосівські поля, що належать сільгоспкооперативу «Вікторія». Кожне поле цього господарства було підготовлено ретельним чином.
– А як інакше? – сказав директор СК Михайло Стратила. – Який же ти господар, якщо технологію порушуєш?
Фактично те ж саме наступного дня довелось почути від головного агронома агрокампанії «Свобода» Анатолія Черніченка. І вони в цьому далеко не самотні. У районі є чимало господарств, зокрема і фермерських, де не шукають причини, а знаходять кошти, і роблять все для того, щоб не допустити лиха.
– Питання пожежної безпеки ніколи не сходило з порядку денного наших служб і ніколи не вважалося нами другорядним, – прокоментував ситуацію голова Ізмаїльської райдержадміністрації Сергій Ніколаєв. – На це була звернена особлива увага під час переджнивного семінару-наради, не втомлюємося говорити про неї і сьогодні.
Саме тут, можливо, і повинен проявляти себе справжнім головою кожен керівник місцевої громади. До речі, під час недавнього засідання координаційної ради Ізмаїльського району з питань місцевого самоврядування я поставив за приклад Кислицького сільського голову Михайла Шевченка. Він знайшов можливості і кошти для ремонту і відновлення практично з нуля пожежної машини, спорудження для неї боксу, забезпечення пожежної команди всім необхідним.
У мене і таке питання – чому вчасно не пред'являють відповідних санкцій представники МНС у випадках виявлення полів, не підготовлених до збирання?
І ще. У нинішньому році не вдалося виділити кошти на фінансування відповідної програми щодо підтримки пожежних служб і МНС. Проте на одній із сесій районної ради було заплановано на наступний бюджетний рік розглянути і за можливістю забезпечити фінансування заходів пожежної безпеки на період 2009 – 2010 років.
Втім, ми враховуємо, що проблема ця багатопланова, має безліч інших аспектів, крім озвучених тут. Питання про поліпшення роботи з попередження пожеж, її ефективності буде розглянуто найближчим часом на спільному засіданні наших служб і МНС.
Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей», Ізмаїльський район
СЕРГІЙ ДУЖІЙ: «ДОПОМОГА ПОТРІБНА СЬОГОДНІ»
Жнива в області починають набирати темпів. А дощі, які почастішали, ніби попереджають: жнива будуть нелегкими і потребуватимуть великих людських зусиль і техніки. Про це наша розмова з першим заступником голови, начальником управління агропромислового розвитку Савранської райдержадміністрації С.Г. Дужієм (на знімку).
– Сергію Григоровичу, які думки тривожать Вас напередодні жнив у північних районах області?
– Вони у мене, у керівника району, у рядових хліборобів однакові: успішно впоратися зі жнивами і зберегти щедрий врожай, який сьогодні зростає на наших полях.
А належить його збирати з великої для савранців площі – майже у 18 тисяч гектарів. Це, насамперед, озима пшениця, ячмінь, ріпак. Готувалися до цього серйозного іспиту дуже ретельно. Не стали займатися шапкозакиданням, і розрахунки провадили, виходячи із навантаження на один комбайн максимум у 15 гектарів. Вийшло у середньому по 213 гектарів, хоча високопродуктивні машини, яких у наявності в районі понад десять, можуть, як і в минулому, збирати врожай більш ніж з 300 гектарів. А для підстрахування замість 4 залучаємо з боку удвічі більше. Та ще один купили за пільговою ціною. Адже на самих жнивах все можливе: і затяжні дощі, і поламку старих комбайнів, які давно відпрацювали свої технічні ресурси.
Та й уроки минулого року теж багато чого навчили. Гадали, що врожай слабкий, впораємося з наявною технікою. А наприкінці довелося терміново запрошувати додаткові комбайни. А це вийшло дуже клопітно, оскільки всі збиральні машини були завчасно розписані на весь сезон.
Фірми, з якими уклали договори наші господарства, вже приступили до жнив лише в південних районах.
За традиційним графіком комбайни поступово переміщуватимуться на північ області.
– Отже, можна сказати, що у жнивній кампанії проблем не буде?
– Вони є, і вже зараз. Адже доля врожаю залежить не лише від одних комбайнів. Взяти те ж дизельне пальне. Зараз нам докоряють, що ми не скористалися квотою у 2 400 тонн солярки, які виділили області за ціною від 6 350 – 6 530 гривень за тонну. Але в той час на заправках можна було купити і за нижчу ціну. Кому тоді такі, з дозволу сказати, «пільги» були потрібні? Ось і відмовилися селяни від запропонованих послуг. Звичайно, ми не очікували, що ціни так швидко злетять, та ще на цілу сотню за тонну. Ось така, виходить, турбота про селян у найгарячішу пору.
– Але аграрії одержали дотацію за кожен посіяний гектар зернових, хіба це не допомогло хоч якось вийти зі скрутного становища?
– Про цю допомогу більше розмов та довгі узгодження незліченної кількості різних паперів. Ось і зараз триває цей процес, що повинен закінчитися лише на початку липня. І лише тоді почнуть виділяти кошти за кожен посіяний гектар ярих зернових. А кошти потрібні зараз, щоб ті ж агропідприємства або фермери могли купити хоча б ту ж тонну солярки. Не кажу вже про необхідну кількість.
Але багато за нинішніх цін не розженешся. Причому встановлена норма 100 гривень за гектар зернових була і раніше, коли солярка коштувала 3,5 гривні, і зараз, коли вартість того ж пального підскочила більш ніж у два рази.
Скажу більше: така політика стосовно села (а з екрана телевізора всі повторюють про небувалу нам допомогу), стрімко погіршила наші взаємини із сільгоспвиробниками. Вони просто нам не вірять і будують свої плани на виживання, не розраховуючи особливо на обіцяну державою допомогу.
Нам часто доводиться чути від керівників країни і народних депутатів, що сільгосппідприємства, а тим більше фермерські господарства, – це підприємництво, малий і середній бізнес, і працюючі там люди повинні самі виходити із труднощів, враховуючи закони ринкової економіки.
Воно, начебто, і правильно. Тоді скажіть, будь ласка, а хто повинен забезпечувати продовольчу безпеку країни за будь-яких умов? За ситуації, що склалася на селі, може настати час, коли нічим буде збирати врожай, та й нікому. Звичайно, якщо взагалі поля будуть засіватися зерновими культурами...
– А що, є й така загроза?
– Вона з кожним роком помітно наростає. Сьогодні на полях району, та й області в цілому, величезні площі віддаються під соняшник і ріпак. Ми не сперечаємося, це як на теперішній час високорентабельні культури. Але якою ціною все це досягається? По-перше, цілком руйнується структура сівозмін, і це негативно позначається на родючості ґрунту. А по-друге, з полів стали зникати посіви багаторічних і однорічних трав – головних лікарів нашої виснаженої землі. Не буде кормів, і знову на тваринницьких фермах піде скорочення поголів'я. Хоча ферми зникають і з інших причин, і про них добре відомо всім керівникам аграрного сектору.
– Невже агрономи, інші фахівці сільського господарства просто так погоджуються з деградацією ґрунту, що посилюється?
– Звичайно, із цим ми миритися ні в душі, ні на практиці не можемо. Та ось підтримки ніякої немає.
На початку року пішла розмова про нову програму щодо поліпшення родючості наших чорноземів і виділенні більших площ під зайняті пари, де будуть висіватися сидеральні культури, що забезпечують після заорювання добре накопичення органічних добрив у ґрунті, яких дуже не вистачає. Умовив одне господарство в порядку експерименту виділити поле у 90 гектарів, розроблено і затверджено проект. Зробили все за вимогами агротехніки.
А обіцяної програми дотепер немає, і обіцяної матеріальної підтримки – теж. Як же після цього накажете будувати свої взаємини із хліборобами, у чиїх очах з чужої вини ми стали втрачати свій авторитет.
– Але повернемося до жнив. Добрий урожай, що зріє на полях району, обіцяє зняти багато проблем. Чи не так?
– Ні, не так. Ми ще практично не приступили до збирання, а в район чи не щодня наїжджають зернотрейдери. У їхніх заявках – не лише прохання укласти договір на закупку нового зерна, але й наполегливі вимоги, посилання на чиїсь вказівки і дозволи. Та воно видно й за торішнім врожаєм, який так і не вдалося реалізувати за ринковими цінами. Нещодавно повідомили, що Аграрний фонд країни закуповуватиме зерно по 1520 гривень за тонну. Але чому так, якщо на міжнародному ринку склалася ціна у 480 доларів? Знову хтось хоче за рахунок селян нажитися, одержати величезні бариші. А потім будемо дивуватися, чому в господарствах з небажанням сіятимуть озиму пшеницю, інші зернові культури. І повністю перейдуть на соняшник і ріпак.
Ось чому у хліборобів так мало залишилося можливостей покращити свої справи. А допомога держави потрібна саме сьогодні, доки не почалося масове збирання. Наші хлібороби ще не втрачають надії на такий поворот справ.
Степан СЕРБІНОВ, «Одеські вісті»
