Іллічівський морський торговельний порт був заснований у серпні 1958 року. Трудові будні і звершення, великі перемоги і маленькі радощі портовиків знайшли своє відображення на сторінках газети «Ильичевец», редактором якої понад тридцять років був Я.Я. Садварі. За цей період Янош Яношевич зібрав багато матеріалів і фотографій. І ось вийшла у світ його книжка «Гавань счастливой судьбы» – документальна повість про Іллічівський порт.
На 356 сторінках розгортається ціла епопея розвитку славетного підприємства. Читач дізнається, як будувався гігант морської індустрії, як за короткий термін на Сухому лимані був споруджений і відкритий перший причал. Автор присвятив книжку «поколінням славетних іллічівців, які своєю працею створили чудовий порт і прекрасне місто».
«Гавань счастливой судьбы» знайомить нас із найважливішими віхами на шляху Іллічівського МТП. Я. Садварі розповідає не лише про запуск нових причалів і введення до експлуатації найважливіших об'єктів. Тут можна знайти і розповіді про людей, скромних трудівників, чиїми зусиллями розцвів порт. Змінюються покоління. Чверть століття тому на підприємстві трудилося триста ветеранів Великої Вітчизняної війни, серед яких – Герої Радянського Союзу. А у 2007-му останній з них пішов на заслужений відпочинок. Фронтовики, які здійснили подвиг заради слави Батьківщини, багато років своєю працею вписували славетні сторінки до історії рідного підприємства.
Я. Садварі цікавиться і «сивою давниною». Береги Чорного моря і Сухого лиману приваблювали наших далеких предків чудовими природно-кліматичними умовами і вигідним географічним розташуванням. Споконвіку тут розцвітало землеробство і скотарство, полювання і рибальство. Ось як про ту даль пише одеський поет Анатолій Михайленко:
…Те времена ушли навечно
в грунт,
В пески, на глубину
захоронений,
Их каменные бабы стерегут,
Войдя по пояс в заросли
растений.
В степи без воина и без коня
Зачем они застыли на распутье,
Молчанье первобытное храня,
Былых времен свидетели
и судьи?
Стародавній благодатний край став рідним для тисяч портовиків. Найкращі із найкращих одержали урядові нагороди. Так, чотирьом працівникам порту присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Є серед іллічівців і Герой України. Десять портовиків були нагороджені орденом Леніна, сорок – орденом Трудового Червоного Прапора. Але справа не лише в нагородах. Всім іллічівським портовикам – низький уклін! Книжка Я. Садварі закликає читачів – і молодих, і зрілих – пам'ятати про їхню працю.
Довідка. Янош Яношевич Садварі народився у 1941 році в Закарпатській області. Після закінчення школи вступив до Одеського морехідного училища. П'ятнадцять років пропрацював на суднах управління морських шляхів ЧМП. Закінчив історичний факультет Одеського державного університету ім. Мечникова. Понад 30 років очолював газету «Ильичевец». Лауреат премії Одеської обласної організації Національної спілки журналістів України «Золоте перо» (1980), лауреат премії Спілки журналістів СРСР (1984), заслужений журналіст України (2001).
