6 червня на 17-й сесії обласної ради депутати ухвалили рішення «визнати доцільним» капітальний ремонт і реконструкцію шпиталю інвалідів Великої Вітчизняної війни, що на 15-й станції Великого Фонтану в Одесі. Пунктом другим цього рішення обласної державної адміністрації доручалося разом з інвестором (компанія «КІОД») розробити і затвердити відповідний інвестиційний проект. Передбачалося, що як компенсацію за вкладені кошти по закінченні робіт інвестор одержить будинок другого – очного – шпиталю інвалідів, що на вулиці Белінського (у той час як його пацієнти будуть «переселені» на 15-ту станцію Фонтана). Услід за цим рішенням відбулося декілька мітингів протесту, організованих з ініціативи керівництва очного шпиталю. Тему підхопили окремі одеські ЗМІ. І, нарешті – 20 червня до обласної ради надійшов протест обласної прокуратури щодо ухваленого рішення. Прокоментувати ситуацію, що склалася, творча група телекомпанії «Одеса плюс» попросила заступника голови обласної ради Миколу Тіндюка.
– Почну з того, що Одеська область, мабуть, єдина в Україні, де діє два шпиталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни. Шпиталь на 15-й Фонтана – багатопрофільний, на вул. Белінського – спеціалізований. Але умови там давно не відповідають сучасним вимогам: у палатах розміщено по 10 – 15 осіб, операції провадяться за застарілими методиками… Наприклад, якщо в Інституті Філатова катаракта видаляється при перших ознаках, то на Белінського доводиться чекати на її «визрівання» – а це час, гроші й незручність пацієнтів. У зв'язку з усіма цими обставинами обласна рада давно шукала можливість провести реконструкцію лікувального закладу для ветеранів, створити для них нормальні умови. І оскільки це люди, яким за 80, з багатьма супутніми хворобами, то цілком логічно було б провадити їхнє лікування саме в багатопрофільній клініці – на 15-й Фонтана.
Хочу підкреслити, що поки що депутати схвалили тільки ідею подібної реконструкції. Затвердження інвестпроекту – окреме питання. Це дуже серйозний документ, що розписує виконання робіт за термінами і обсягами, відповідність їх всім вимогам... Перш ніж такий проект буде винесено на сесію, він пройде експертизу низки профільних комісій облради: з охорони здоров'я, з будівництва, з бюджету і банківської діяльності. До експертизи буде залучено і багатьох незалежних фахівців. Тільки тоді депутати приймуть рішення.
Що стосується протесту обласного прокурора, то тут, по суті, мова йде про те, що обласна рада нібито не взяла до уваги тимчасову заборону на приватизацію пам'яток культурної спадщини. Такий мораторій існує в Україні з лютого 2005 року. Однак, якщо уважніше вивчити документи, то ми побачимо, що на цій же сесії обласна рада ухвалила рішення про відчуження об'єкта спільної власності, процитую мовою оригіналу: «за умови відкладальної обставини». Тобто інвестор зможе одержати право власності тільки після того, як мораторій буде знято. Наскільки мені відомо, такий закон вже пройшов у Верховній Раді перше читання. Коли він буде ухвалений остаточно – ще невідомо. Але в кожному разі говорити про право власності можна буде тільки при дотриманні низки умов – одна з яких – саме зняття мораторію. Підкреслю – мова йде саме про будинок, сама ділянка землі є власністю територіальної громади Одеси, і це питання інвестор буде вирішувати з міською владою окремо. Як я вже говорив, протест було зареєстровано 20 червня і згідно з законодавством відповісти на нього ми повинні протягом 10 днів. Над цим зараз працюють постійні комісії облради, управління з майнових питань і юридичний відділ апарату обласної ради. Звісно, відповідь буде дана у встановлений термін, але остаточне рішення з даного питання ухвалять на черговій сесії облради.
Нам можуть дорікнути в тому, що на базі очного шпиталю збиралися організувати профільний Всеукраїнський центр (існує навіть постанова Кабінету Міністрів). Але і тут на рівні держави ми спостерігаємо певну плутанину: Всеукраїнський (фактично державний) центр є спільною власністю територіальних громад, тобто фінансується і буде фінансуватися з обласного бюджету. Адже відповідно до Бюджетного кодексу фінансування з бюджетів двох рівнів просто заборонено. У цьому зв'язку мимоволі хочеться згадати, як ще у вересні минулого 2007 року Президент України за урочистих обставин оголосив про присвоєння Одеському оперному театру статус Національного. Тобто, він повинен був стати державною власністю і фінансуватися з Держбюджету. Фактично ця передача так і не відбулася, театр дотепер утримується за рахунок обласного бюджету. Ось такі проблеми фінансового характеру доводиться розсьорбувати і керівництву області, і платникам податків.
Ту ситуацію, що сьогодні склалася навколо шпиталю на Белінського, я вважаю багато в чому штучною і роздутою. Можу навіть назвати прізвище завідувача відділення шпиталю – пана Кобзенка, який дозволяє собі піднімати інвалідів з ліжок і дружними рядами вести їх під стіни облдержадміністрації і облради або до пам'ятника Невідомому матросу, напередодні дати 22 червня. Це вже більше питання особистих амбіцій. Можливо, деяким співробітникам шпиталю зручніше добиратися на роботу на Белінського, а не на 15-ту станцію Фонтана. Але, мені здається, не такі зручності потрібно зараз ставити за основу. Нам, насамперед, необхідно створити відповідні умови для лікування інвалідів. Тому потрібно не влаштовувати істерію в ЗМІ, а опиратися на факти і документи.
А для тих людей, які в цілому з недовірою ставляться до практики інвестпроектів, хочу привести приклад 2004 року (тоді я працював першим заступником губернатора Одеської області). Разом з компанією «Берег» (її тоді очолював Олег Радковський – нині народний депутат) ми зайнялися проблемою створення умов для людей похилого віку. І на вулиці Паустовського було введено в експлуатацію прекрасний корпус – Будинок для людей похилого віку. Якщо у когось є сумніви – їдьте на вулицю Паустовського і подивіться, у яких умовах там живуть люди. Зрозумійте, сам механізм реалізації інвестиційних проектів такого рівня передбачає узгодження з усіма інстанціями, тому ми обов'язково доможемося дотримання всіх вимог і створимо необхідні умови. І, нарешті, на моє глибоке переконання, було б цілком логічним, щоб на завершення капремонту шпиталю на 15-й станції Великого Фонтану була надана можливість з'їздити туди тим інвалідам, які лікуються на вулиці Белінського. Щоб вони ознайомилися з побутовими умовами, з методами лікування і самі зробили вибір, що їм більше підходить. І ось тоді може бути, прийняте зовсім вже остаточне рішення щодо долі будинку на Белінського, 2.
