Таких втомлених очей Тетяни я не бачила ще ніколи, хоча знаю її давно. А познайомилися ми, коли мені довелося готувати про неї, Тетяну Антонівну Вознюк, матеріал до газети. Як про кращу завідувачку фельдшерсько-акушерського пункту, досвідченого фельдшера. Думкою багатьох людей цікавилася тоді. Одна із співрозмовниць сказала:
– Ми раніше могли планувати завтрашній день. Санаторії, навіть і найдорожчі, були доступні. Операції, ліки – безкоштовні. Тепер інші часи, тому сьогодні наша Танечка – світло у вікні для нас. На неї тільки і сподіваємося, якщо щось...
А «якщо щось» трапляється дуже часто. І підйом уночі за тривожним дзвінком для Тетяни всі 22 роки, що працює в цьому ФАПі та очолює його, – справа зовсім звична.
– Мороз понад двадцять градусів, – згадує одна зі старожилів Прямобалки Ніна Кройтер, – а Тетяна Антонівна встає з теплої постелі і пішки, у холоднечу і вітер, йде на мій виклик. Але ж відстань до мого будинку – близько трьох кілометрів. Ми дуже любимо і цінуємо її людяність і професіоналізм.
Тетяну Антонівну поважають і у районному центрі. Головлікар центральної районної лікарні, один з ветеранів-керівників місцевої охорони здоров'я Микола Гаврилович Чернюк, високо оцінює відповідальність, з якою Вознюк виконує свої обов'язки, і її відданість професії. Тим часом багато років Вознюк працює без помічника, хоча і закладена ця одиниця до штатного розкладу. На жаль, кадрове питання як і раніше залишається вкрай проблематичним.
– Щороку, – говорить Чернюк, – ми направляємо дітей навчатися до медичних навчальних закладів. Але за останні років десять після їхнього закінчення ніхто в район не повернувся.
Я якось розмовляла з однією з випускниць медучилища. Вона і зізналася: у село за фахом «фельдшерити» не поїде нізащо. «За копійки жертвувати собою?!» – емоційно викликнула вона.
– Вам Тетяна Антонівна такого не скаже через свою природну скромність, – відверто сказала санітарка Ніна Стамова. – Але за неї скажу я. Поміркуйте самі – ветеран сільської медицини, десятки років пропрацювала фельдшером, вона одержує на руки аж 600 гривень. Державі не соромно? Та хіба це гідна оплата праці професіонала?! Де обіцяна увага селу? Навкруги суцільна профанація! Тим часом Прямобалківський ФАП рішенням медичної ради райлікарні кілька років тому визнаний школою передового досвіду.
Вознюк ні на що не скаржиться. Її радує те, що в селі є базове дослідне господарство імені Кутузова, що забезпечує високоякісним насінням заявників. Воно допомагає завжди людьми, транспортом. І сільська рада на чолі з Марією Куц бере активну участь у розв’язанні проблем ФАПу. Нещодавно і районна лікарня виділила кілька тисяч гривень на придбання шиферу: треба дах перекривати. Та й самі жителі – якщо робочі руки потрібні – допомогти готові. Розуміють: для них же усе це робиться.
Пацієнти Тетяни – це всі 1086 жителів села. Вона знає кожного. Тішиться: дітей більше стало народжуватися. Чотири роки тому немовлят було дев'ятеро, а в минулому – у два рази більше. Цього року тільки за січень і лютий на світ з'явилося вісім малят. І все більше стає сімей, у яких дітей вже двоє, а то і по троє. Причому хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток. Отже, – жартують у селі, – проблем із заміжжям не буде.
…Моє відрядження до Прямобалки припало на п'ятницю – одну з тих, у яку приїжджає до ФАПу для огляду дітей педіатр райлікарні Наталя Іванівна Хохлова. Вона тут явно вже своя людина. Кожне її слово для молодих мам, тим більше – первісток – на вагу золота. Ну а Тетяна Антонівна завжди поруч – у будь-яку годину і хвилину. Як і завжди, у ході прийому не було ніяких ексцесів. Малята ростуть здоровенькими, добре набирають вагу. Тож все йде своїм шляхом.
